Московитське безумство

Швидко плине час. Ніби це почалося вчора...

Повітряні тривоги, вибухи бомб-ракет, панічні пошуки сховку від смертоносного рашистського заліза (хоч декотрим не було де й сховатися від лихоносної зброї)...

І безсонні ночі...

Багато тоді українців спали (якщо це можна назвати сном) одягненими, і поруч стояли поспіхом зібрані «тривожні валізки»...

І, знову ж таки, — панічна розгубленість: невже оце все добро, нажите роками, доведеться покидати напризволяще?!

І доводилося це робити. Багато хто змушений був поспішно евакуйовуватися без «тривожних валіз», навіть без документів.

І, певна річ, на адресу москалям лунали прокляття.

І разом із цим усім по Україні повзли колони ворожих танків, бронетранспортерів, іншого ворожого залізяччя. Кружляли в небі літаки та гелікоптери окупантів, скидаючи на голови українців смертоносний вантаж.

Безумне московитське стадо нещадно руйнувало і продовжує руйнувати наші міста і села, грабує їх, гинуть мирні мешканці, наші вояки, медики, капелани...

Жорстокість росіян, їхні садистські, маніакальні дії, вбивства, навіть, дітей шокували весь світ. Світове суспільство побачило справжнє обличчя дикої росії, всього її народу. Особливо, після звірств і руйнувань у Бучі, Бородянці, Ірпені, Маріуполі та в інших населених пунктах Донбасу.

Хто ці істоти? Варвари?

Хворі? Зомбовані? Чи «забацилені» своєю політичною системою?

Жорстокість московитів очевидна. Ще з початків заснування Московії (ХII ст.) Україна-Русь завжди зазнавала від неї збройних нападів. Вони спалювали міста і села. Вони нещадно вбивали українське населення — від старих до немовлят.

Не будемо перелічувати всіх отих московитських злодіянь, нащадків монголо-татарської орди (то тема для наступних матерів), але згадаємо недалекі буремні революційні часи, коли москалі на чолі з більшовиком Муравйовим, за наказом Леніна-Ульянова, прийшли в лаптях в Україну, несучи смерть і розруху. Потім були три голодомори — 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947. Винищення цвіту нації. Утискування всього українського.

Московитська жорстокість не має меж. «Самиє вєжлівиє люді», наче й християни, в цю Вербну неділю бомбили наші міста і села. Навіть у Великодню ніч закидали українців ракетами і бомбами. Більше того, у цю велику святкову ніч орки розбомбили церкву в Запоріжжі (щастя, що в той час у ній не правилося). А вдень ударили по одній із церков Дніпропетровщини. Постраждали люди.

Нащадки монголо-татарської орди не звикли будувати. Вони споконвічно руйнували, вбивали, грабували, гнали в рабство людей країн, які захоплювали.

І ось ця орда в черговий раз вдерлася в Україну, з тією ж метою — винищення українців як етносу, знищення нашої історії, культури, традицій...

Хвала і доземний уклін нашим Захисникам і Захисницям, котрі стали на борню із жорстокою московитською ордою і відчайдушно, хоробро чинять супротив цим північним диким окупантам.

Вкрадена історія

Вище йшлося про ворога жорстокого, видимого. А є ще ворог внутрішній, замаскований. Є він і серед влади, є він і серед простих людей...

Величезної шкоди завдала і продовжує завдавати Україні московська церква, центр якої знаходиться в Москві, в росії — країні, яка розв’язала проти України руйнівно-криваву війну.

Варто знову повернутися в минуле, до 1654 року. Саме тоді відбувалася Переяславська угода, і саме з того часу почалася цілеспрямована колонізація Московією України. Найшвидше цей процес пішов після Полтавської битви. Уже впродовж ХVIII ст. Україна повністю була колонізована північним сусідом.

Московити украли у нас не тільки назву Русь, а ще й історію. Вкрали і церкву (митрополію) в 1685 році при «добросердному» гетьманові Івану Самойловичу, котрий
послав українського митрополита в Москву. Як це відбувалося — написано вже безліч розробок фахових істориків і діячів.

Під час жовтневого перевороту 1917 року більшовики масово почали нищити церкви, грабувати їх, при цьому Ленін-Ульянов оголосив, що «релігія — це опіум для народу».

Тепер росіяни знову шанують Леніна. Шанують також Сталіна, котрий за часи свого правління винищив мільйони своїх співвітчизників. Сатрап Сталін, розуміючи, що релігію витравити з голів людей не вдасться, по-своєму «узаконив» церкву, нашпигувавши її «кегебістськими» попами-агентами. Тож, стала московська церква другою частиною влади. Шпигунським осередком в Україні, який зомбував її населення.

Єретик Кіріл Гундяєв

Із приходом до влади путіна російська церква почала перетворюватися на радикальну, фашистську, і ці ідеї підтримував, так званий, патріарх Кіріл Гундяєв. Він відкрито підтримав війну росії проти України. Він благословив російське військо на вбивство українців.

Після початку широкомасштабної війни росії проти України триста православних богословів всього світу прийняли декларацію, що це суперечить християнській вірі, і засудили Кіріла як єретика.

Сподіваємося, що цей військовий злочинець колись буде засуджений.

Московитська церква, чи то пак, один із її відділів теперішнього ФСБ, також не лишається осторонь. Якось її очільник, Кіріл Гундяєв, після того, як його було раз «скопитило» на черговій літургії (вже Небо подає знаки!), прогугнявив: «Бажання перемогти росію набуло небажаного характеру, дуже небезпечної форми. Нехай усі знають, що намагання перемогти росію означатиме кінець світу».

Отакої! А хто ж призвів до такого «небажаного характеру»? Яка вавка вдарила у голову верховодам кремля, щоби у 21 столітті, в час розвитку демократії, розв’язати криваву війну проти України?

Чи не ти, Кіріл (і твої попята-чортята), освячували і продовжують освячувати смертоносну зброю на вбивство українців?

Чи не твої, точніше, феесбешні агенти в рясах в Україні, зомбують своїх прихожан, мовляв війну в Україні розпочала не росія, а Україна?

І багато наших віруючих вірять у цю ахінею! Вірять!

Хто ці віруючі?

Хтозна. Це питання до психіатрів.

Попівські біснування

Але, без сумніву, вони, ці прихильники московської церкви, знають, що російські попи освячують смертоносні ракети (в тому числі — ракету «Сатана»), які вбивають українців і руйнують їхні міста. Московитські попи благословляють російських солдат на вбивство українців, їх гвалтування, катування, грабежі... Вони у своїх церквах ховають ворожу зброю. Ці попи наводять рашистські ракети на військові об’єкти ЗСУ. Ці святоші видають оркам наших активістів, колишніх військовослужбовців або просто «неугодних» їм людей, як це робили вони і їм подібні індивіди в усі роки московитського існування.

Московські попи заперечують анексію московією Криму. Вони заперечують вторгнення рашистських збройних нелюдів на Донбас.

До речі (це доведено), першу людину на Донбасі, на початках вторгнення московитів до України, вбив паламар Києво-Печерської лаври, котрий підсобляв убивці Стрєлкову-Гіркіну.

Попи російської церкви проповідують служіння бандитській кремлівській владі.

Ось такими є ці представники московської, так званої, православної церкви московського патріархату.

Дивлячись у очі цих індивідів, московських попів, на їхні обличчя, я бачу в них не священиків, а чортів.

Багато одурених людей ще йдуть до церков московського патріархату. Тих церков, що закликали кровожерливих убивць-москалів прийти в Україну і звільнити їх від «бандеровців», «хунти», ну, і так далі за списком...

Та мине час, сподіватимемося, що люди розберуться, де правда, а де брехня. Де щирість, а де підлість. Де справжнє слово Боже, а де єресь. Обов’язково згадають тих, хто закликав москалів в Україну. Хто молився і продовжує у своїх молитвах згадувати Кіріла Гундяєва. Таке не забувається. Ні! І за це доведеться відповідати.

Це вже починається.

Ось настоятель Києво-Печерської лаври П. Лебедь (в народі знаний як Паша Мерседес) перебуває під домашнім арештом, його звинувачують у розпалюванні релігійної війни, невизнанні війни, розв’язаної росією в Україні. У його маєтках проводилися обшуки.

Але, як подейкують, за цією підозрою щодо цього суб’єкта можуть з’явитися і нові підозри, ще важчі за характером. До речі, в цього попа є паспорт з російською пропискою.

Очевидно, московські попи нервують, що «рускій мір» ніяк не приходить в Україну. Вони біснуються, втрачають рівновагу, тактовність до прихожан, до журналістів тощо.

Розглянемо Хмельницький інцидент (подія, що нашуміла в країні). Український боєць спитав у прихожан кафедрального собору УПЦ МП, мовляв, «скільки ще має загинути українців, щоб ви перестали сюди ходити!» За ці слова московські попи накинулися на воїна, побивши його, викликали поліцейських. І поліцейські затримали... бійця, за хуліганство (щоправда, хмельницькі поліцейські згодом повідомили, що вони також порушили кримінальну справу на того попа, який бив українського бійця. Уміло так бив, намагаючись підсікти ноги військовому. І це тому вдалося. Навчений. Самбіст!)

Наступного дня маємо черговий інцидент. На Житомирщині московський піп побив хлопчика тільки за те, що той у руках тримав український прапорець. Та й кожного дня бачимо щось подібне з боку московських попів.

Днями пізніше на Буковині попи тієї ж церкви не дозволили відспівати бійця, котрий загинув на Сході України. У Кам’янці-Подільському сталися сутички між московськими попами й українськими віруючими.

Ефект бумеранга

Війна добра зі злом триває.

Звичайно, складно буде вигнати з країни московитських попів-агентів. Це ми бачимо з прикладу Києво-Печерської лаври, зволікання переходу УПЦ МП до української церкви.
Хоча їх не гнати з України потрібно. Їх треба судити. І є за що. Наговорили, наробили...

Аналітики запевняють, що попи УПЦ МП отримали з Москви «методички», аби діяти так, щоби спровокувати віруючих двох сторін до кривавого «мордобою». На щастя, українці більш стриманіші, що не можна сказати про іншу сторону конфлікту.

Однак, маємо залишатися розсудливими, мудрими, і діяти, згідно з українською Конституцією, бо на відміну від росії у нас існує свобода слова, свобода віросповідання. Але коли порушуються усталені норми, закон, тоді в силу мають вступати певні обмеження, про які йшлося вище.

Зважаючи навіть на те, що московити постійно брешуть, заперечують усе на світі і називаючи себе самими «вєжлівіми» людьми на земній кулі, називаючи себе християнами, що вірують в Бога, в Ісуса Христа.

В Ісуса Христа, котрий заповідав любити один одного. Котрий заповідав не вбивати. Котрий напучував шанувати день суботній, свята.

І московити шанують. Ракетами. Бомбами...

Хіба така віра у Бога?

А чи не є Христова віра для московитів ширмою?

А, може, російське, так зване, православ’я є частиною отого великого московитсько-ординського зла?

Але оті нелюдські діяння, що коїть росія, бумерангом повернуться проти них. Це вже починає відбуватися. На їхній території.

Без сумніву: добро переможе зло, світло переможе темряву.

І так має буде! І так буде!

І Московія паде! Будьте певні!

Лихий БАНДЕРІВЕЦЬ