Ліс — це безмежна краса Полісся! А ще: зелені лани, голубі озера, колосисті поля — це моя Україна. Як добре, що серед такої природи провела я своє дитинство.
Ліс — це окраса нашої Батьківщини, багатство людей. Я, щоранку їдучи до школи через ліс, думаю, що цю казку виплекав мій батько, який вже 15 років, працюючи лісником, вирощує ліс.
Для мене ліс — це світ казки, тут я знаходжу спокій, набираюся сил, забуваю негаразди.
Заглянь ти у це диво і почуєш шелестіння листя, спів солов’я, і подих вітру, і ніжні руки ранкового туману, що ніби пестить тебе.
Лісові жителі свій час не втрачають марно: мурашки пораються у своїх домівках, плідно готуючись до зими. Дивись, і білочка збирає собі горішки. А ось недалечко пробігає козуля і прошмигнув зайчик.
А он там, на узліссі, відпочиває якась родина. Видно люди зі статками, бо одягнені багато і машини не дешеві. Але після їхнього відпочинку страшно глянути на ту галявину, навіть ніжні ромашки опустили від сорому за людей свої пелюстки. Навкруги валяються пластикові пляшки, папір, недоїдки раків.
Люди, від імені лісу, до вас я звертаюся. Подумайте, що залишите нащадкам! Де ж ваша культура? Придивіться і ви помітите красу рідного краю.
Поліський краю, я тебе кохаю,
У снах, думках, у пам’яті шукаю.
Твоя краса — завжди переді мною
І моє серце буде лиш з тобою.
Ліси, поля, чарівні ріки —
Це все моє отут навіки.
А ще, як квіти розцвітуть,
Таке не можна вже забуть.
Ось там струмочок жебонить,
Про щось він ніжно шепотить,
А дуб берізку обнімає,
І каже, що її кохає.
А як не любити чудовий наш ліс,
Який аж під хмари вершечки підніс!
Я часто по лісі блукаю
І Лесину Мавку шукаю.
Я рідний свій край поважаю,
Тому всіх людей закликаю.
Цінуйте його і плекайте,
Від різних негод захищайте!
Люди, бережіть природу, любіть її. Не забувайте, що ліс — це наше життя та казкове диво!