Саме 8 березня 1963 року на телевежі, що в Новограді-Волинському, вперше запрацював ретранслятор, який зробив телебачення доступним для кожної домівки. Хоча це, бе-
зумовно, перебільшення, адже в ті часи щасливих володарів «телека» можна було на пальцях перерахувати. Водночас відтоді прийом телесигналу став можливим у кожній оселі на звичайну кімнатну антену.
Про це «Звягелю» розповів житель Чижівки Володимир Трохимович КУЦ — один із тих, хто півстоліття тому брав безпосередню участь у встановленні й налагодженні роботи першого телевізійного ретранслятора. Історію про перші кроки новоград-волинського телебачення передаємо з перших вуст.
«Наприкінці 1950-х-початку 1960-х років по Новограду-Волинському налічувалося близько 15-20 телевізорів. Прийом сигналу відбувався тільки за наявності доволі високої антени, звичайні кімнатні пристрої не дозволяли цього робити.
Я був, можна сказати, радіоаматором. Змайстрував удома складну антену і вів наддальній прийом. На своєму телевізорі марки «Зоря-2М» ловив сигнали з Києва і Львова. Часом навіть вдавалося зловити телеканали з Італії, Данії, Чехословаччини, одного разу налаштувався на сигнал із Єревану. Особливість передачі з-за кордону була такою, що зображення і звук йшли окремо. Але, придбавши додаткове обладнання, мені вдалося їх об’єднати. Показували футбол, хокей, багато мультфільмів. Щоправда, налаштувати якісний прийом було складно через величезну відстань та погодні умови.
Та в березні 1963-го телебачення стало значно доступнішим. Ще наприкінці 1962 року містом почали ширитися чутки, що невдовзі буде встановлено телевізійний ретранслятор. Це виявилося правдою — невдовзі отримали обладнання. Його спочатку випробовували нелегально, бо не було телевежі й дозволу з Києва. А на початку березня розпочався монтаж телевежі. Для цього використовувалися труби, виділені машинобудівним заводом. Я також брав участь у монтажі. Пригадую, що працювали над цим, зокрема, Анатолій Кошик (на той час працівник районного вузла зв’язку), працівники підсилювального пункту Олег Красовський та Іван Мельник, а також Валентин Забаров.
Перша телевежа сягала висоти 22 метри над землею. Ще метрів на 3 її забетонували в землю. Цікаво, що її всю ніч тримав кран, доки затвердіє бетон. Але на ранок, коли кран від’єднали, вежа дещо нахилилася. Проте цьому не надали великого значення, і 8 березня 1963 року новоград-волинський телевізійний ретранслятор почав передавати сигнал на 7-му телевізійному каналі. Це дозволило на звичайну кімнатну антену приймати єдиний на той час, київський телеканал.
Того дня біля кожного телевізора збиралися десятки людей, які з цікавістю, ледь не півдня, дивилися концерт з нагоди 8 Березня. Транслювали, як зараз прийнято казати, щось на зразок телешоу.
Відтоді в місті почався справжній бум — люди миттю розкупили всі телевізори, що до цього не користувалися особливим попитом. Невдовзі, оскільки виникла потреба, навіть розпочало роботу перше ательє з ремонту телеапаратури.
Демонстрували тоді переважно фільми, концерти, хроніку, користувалися популярністю трансляції хокейних матчів за участю збірної СРСР на чемпіонатах світу. Пригадую, коли йшов хокей, то кидали все й бігли дивитися. А в газетах почали звертати увагу на програму телепередач.
Цікаво, що в той час ретрансляторів не було ні в Житомирі, ні в Рівному. В нашому регіоні таке обладнан­ня працювало тільки у Ново­граді-Волинському і у Вінниці. Тож навіть центральні республіканські газети біля телепрограми друкували примітку: до уваги жителів Вінниці й Новограда-Волинського, в такі-то години ви прийматимете сигнал зі Львова, бо в Києві відбуватиметься профілактика.
22-метрова телевежа проіснувала в Новограді-Волинському до 1965 року. А тоді військові зв’язківці встановили нову, заввишки 50 метрів. Це дозволило збільшити радіус дії до 70 кілометрів — сигнал, ретрансльований у Новограді, почали приймати навіть у Шепетівці та Сарнах.
Мовлення на 7-му каналі тривало в Новограді до середини 70-х років. Доки почався монтаж обласного ретранслятора у Черняхові, і 7-ий канал забрали туди. Новограду ж виділили 9-ий канал, який працює й досі. До речі, по цьому каналу зараз транслюється сигнал «1+1».
На початку 1980-х у місті з’явився ще один канал. Нині по ньому йде «Перший національний». А нинішню телевежу збудовано з нагоди Олімпійських ігор 1980 року. Об’єкт дозволяв передавати сигнал на країни Європи».

Володимир Трохимович Куц працював монтером на заводі антибіотиків, звідти був призваний в армію, а потім пропрацював 40 років начальником зв’язку на дільниці нафтопроводу «Дружба».
Вислухавши його історію, ми звернулися до нинішнього колективу, який обслуговує телевежу, — можливо, вдалося б знайти очевидців, котрі доповнили розповідь. На жаль, серед тих людей, котрих нам порекомендували, декого вже немає в живих, інші — представники молодшого покоління. Також там зауважили, що раніше об’єкт був, так би мовити, «не зовсім у вільному доступі». Тож, безпосередніх документів про пуск ретранслятора в експлуатацію наразі в обслуговуючого персоналу немає. Водночас, один із працівників пригадав, що колись бачив журнал, в якому є запис від 11 березня 1963 року, що йде успішна ретрансляція сигналу. А три дні перед цим записів не вели…