Візьми життя мого акорди,

Із серця прожени печаль,

Можливо, був колись я лордом,

І знаєш ти про це, рояль.



Награй мелодію знайому,

І нагадай моє життя,

І ти, ковток жаданий рому,

У шлейф думок у небуття.

* * *

Моє життя —
це свічки тління,

Пейзаж розмазаний митця.

Я іскри Божої горіння

Бажав у ньому без кінця.



Його в життєвих передрягах

Не раз вітри шмагали долі,

Для нього був я, мов бродяга,

Що не пізнав своєї долі.

* * *

Бджола вона, як і людина,

А серед неї є і трутень.

Життя — не мед, і не малина,

І кожен з нас є на розпутті.

* * *

Дивлюсь я на життя крізь призму,

Його оцінюю оком я експерта.

Хоч мало в ньому реалізму,

А більше фальші, я скажу відверто.



Вона нас б’є, мов обухом сокири,

І крутить у страшній водовороті.

А скільки треба сили нам і віри,

Щоб дух воскрес в віджившій нашій плоті.

* * *

Не нарікай на примхи долі,

І не кажи слова докори—

У кожного свої є ролі,

І ми життя свого актори.

* * *

Мені так хочеться до рідного села,

До отчої вернутися хатини.

Де вишня білим цвітом розцвіла,

Мов дівчина всміхається калина.



Де пахне абрикосами і сливами,

Цілує губи пахощами вечір.

Про щось шепочуть між собою ниви,

І жайвір у гаю щебече.



Романівко моя! У серці ти моїм

Із вуст моїх злітаєш первоцвітом,

І я пишаюсь безкінечно цим,

І лиш для тебе хочу в світі жити.

Володимир ДЕЙНЕКА,
с.Стара Романівна

ПАРТИЗАНСЬКИЙ ДУБ

Ще до війни тут Дуб стояв,

До Городниці, при дорозі,

Гіллям півнеба обіймав,

Для відпочинку був у допомозі.



Кремезний, величавий, як вартовий,

Дуб таємницю мав — дупло в собі,

Що так в пригоді стало

В підпільній боротьбі.



Коли прийшла війна нежурна,

Безжалісна, жорстока і кривава,

На боротьбу народ піднявся,

І зародилась партизанська слава.



І доля дубу випала така

Проста, таємна, непомітна,

Він став зв’язковим

Підпільних передач і звітів.



Із ворогів ніхто і не гадав

Не раз фашисти ліс «чесали»,

А таємниця у дуплі була—

Своїх зв’язкових і гінців чекала.



І Дуб в історію ввійшов,

Його всі «партизанським»
стали звати.

Стояв ще довго він після війни,

Поки життя його змогло тримати.



І раптом впав, підкошений роками,

Серед доріг далеких і близьких,

Там, де ходили з боєм партизани,

З боїв верталися тяжких.



І поруч від коріння поросль
проростала —

Зелена, молода й здорова,

Дубок маленький вироста,

Як вічність і пересторога.



Пересторога всім, хто дуб став
забувать,

Щоб не зітерлись в пам’яті роки,

Щоб пам’ятали, не відвертались

І до нього не заросли стежки.



Летять роки, немов на крилах,

І вірних друзів багатьох уже нема,

Заснули вічно у могилах,

Де партизанська йшла війна.



Дубок підріс і сил набрався.

Від дуба-батька вироста,

І нагадав він силою своєю,

Що пам’ять партизанська ще жива.



Ця пам’ять вічна і свята

І нею треба перейнятись,

Пам’ятати полеглих у боях

І Дубу партизанському вклонятись.



Вклонімось низько до землі,

Як у народі нашому ведеться,

Героям у партизанській боротьбі,

І «партизанський Дуб» навіки
збережеться.

УКРАЇНСЬКІ КАТЕРИНИ

Українські «Катерини».

Мої дівчатка молоді,

Чи у вас нема родини?

Чому вродилися такі?



Мої красуні дорогенькі,

Куди вас доля повела?

Хіба в житті ще не навчились,

Чи знову треба «москаля»?



Навкруг, огляньтесь, дорогії,

Яка цвіте кругом весна.

Яка стоїть краса неповторима,

В якій красі наша земля.



Лишайтесь дома, на Україні,

Життя на ній вам щастя принесе.

Ви тільки добре роздивіться,

Воно поруч, тут живе.



Не шукайте за кордоном,

Не спішіть туди, дівчата!

Скільки сліз вже пролито —

Хіба вам цього не знати?



Коли запрошують туди,

Життя солодке обіцяють,

То не вірте, чорноброві,

У ярмо вас запрягають.



Заставляють підкоритись,

Своїм тілом торгувати

Та мовчати, не казати,

Щоб не знала рідна мати.



Вірте, дома краще,

Рідні стіни збережуть,

Для великого кохання

Наречені вас і тут знайдуть.



Дома — своя радість і надія,

Світла віра для життя,

В кожного своя дорога,

І для кожного вона своя.



Не зміняйте своїх друзів

На чужинців з-за «бугра»,

Наші люди є найкращі,

В них живе добра душа.



А іще, скажу вам чесно,

Рід наш славний треба берегти,

Щоб в житті, в своїй дорозі

Українське, рідне зберегти.



Наші люди в житті добрі,

Вміють другим співчувати,

Тож будуйте своє щастя

У своїй родині, в своїй хаті.



Не гоніться за багатством,

Будьте помірковані в житті,

Вірте в своє рідне щастя,

І не буде у дорозі «чорноти».



Українські «Катерини»,

Ви красиві, мудрі, добрі,

Прислухайтеся до серця —

Це вам допоможе у житті.



Тож не їдьте за кордон,

Тримайтеся рідного краю,

Бо нема на світі кращої землі,

Повірте! Це я добре знаю.

ТОПОЛЯ

Розрослась тополя

Одинока край села,

А поруч із нею

До поля стежка пролягла.



А кругом квітує поле,

Дзвінкий гомін йде,

Пролунала раптом пісня —

Усім радість надає.



Пораділа і тополя.

Щира пісня і дзвінка,

Рознеслась, як на весіллі,

Щоб тополя розцвіла.



У тополі лист широкий,

А сама — висока і струнка,

Жде уже роками

Красна-тополя вона.



Не сумуй, тополе,

До землі пригнись,

Прийде наречений,

Ніжно пухом ти укрийсь.



Уже вітер розгулявся,

У полі почались жнива,

Розлетівся всюди пух,

Снігом вкрилася земля.



І зростуть ще тополя та

У пушинці є життя,

Щоб з маленького зернятка

Виросли тополі й тополя.

Ой, дібровонько зелена

Ой, дібровонько зелена,

У тумані сивім, як у млі,

Дуби стоять, немов знамена,

Вартують час у раннім сні.



До діброви річка в’ється,

Хвилі миють береги,

Верби просяться в сусіди,

Хочуть ближче підійти.



Завітав у небо місяць,

Перед ранком посвітлів,

Прокидається діброва,

Залунав пташиний спів.



Зацвіли малина і ожина,

Квіти дивляться з трави,

Квітне все кругом барвисто,

Аж до осені з весни.



Підніматись стало сонце

У рожевому вбранні,

На деревах всі листочки

Заіскрились у туманному ранні.



Стрекотать стала сорока,

Діброву ранок обіймав,

У кущах калини й глоду

Соловейко ніжно заспівав.



Вся діброва налилася сонцем,

Вмилась ранньою росою,

Одяглась земля серпанком,

Неповторною красою.



Ой, дібровонько зелена,

Наче рай — твоя краса,

Ти завжди у моїм серці,

Моя заквітчана земля.

Стоять ліси

Стоять ліси заворожливі,

Стоять у казці лісовій,

У дивоцвіті неповторні

Землі чарівній і святій.



Приспів:



А ліси шумлять, веселка грає

У переливах радісних пісень,

В красі закохано співає

Стрічає свій щасливий день.



Дерева вмилися росою,

Обнявшись велично стоять,

Шепочуть віти між собою,

На сонці райдужно горять.



Приспів.



Краса лісів неповторима,

Окраса неба голуба,

У світі є краса єдина —

Моя омріяна земля.



Приспів.

А льони цвітуть

Ми з тобою зустрілися в полі,

Коли падала перша роса,

У ранковім світанку, як доля,

По покосах до мене ти йшла.



Приспів:



А льони цвітуть, квітує земля,

Хлібні лани у золоті стоять,

Червоні маки і волошки сині

У полі зорями горять.



Я кохаю тебе із дитинства,

Задивлялись услід нам батьки,

Коли разом ходили до школи, —

Загадали любов на роки.



Приспів.



Цілував тебе ніжно у коси,

Як вставала ранкова зоря,

У житті поєднались ми разом,

Бо любов до нас перша прийшла.



Приспів.

Ми — діти війни

Ми — діти війни, уже ветерани,

Нам болісно в серці згадати роки,

Земля ще не встигла загоїти рани,

Зупинилася пам’ять... На довгі віки.



Нам роки не забути воєнні

Коли похоронки у хати несли,

Не забути гірко заплакану матір

І шлях, по якому солдати ішли.



Ми добре усе пам’ятаєм —

Ту тяжку, непосильну, воєнну добу,

Вона залишила у спадок надовго

Для кожного в серці — болючу журу.



З дорослими працювали в дитинстві,

Впрягались із ними у плуг і у віз,

Босими землю місили ногами

Збирали з сльозами зерновий покіс.



Підлітками лізли в шахту,

Нагору вугілля від забою тягли,

Напруживши сили дитячі,

Великий тягар, як дорослі, несли.



У житті не раділи, як діти,

Змужніли зарано, дорослими стали,

Трудилися тяжко у праці щоденній,

Загиблих батьків і братів заміняли.



А тепер уже стали такими,

Як батьки колись наші були,

Наші голови вкрили сивини,

Життєві шляхи нелегкі ми пройшли.



Тож тримаймося, друзі, всі разом,

У кожного з нас є надія своя,

Ми — діти війни, уже ветерани,

Це наша єдина і дружна сім’я.

Україна всіх нас кличе

На широких просторах Вкраїни

Пісня лине про наше життя,

Про велику, щасливу родину,

Як квітує у праці земля.



Приспів:



Україна всіх нас кличе

І до єдності зове,

Об’єднаймось, українці,

Новий час іде, новий час іде!



Від князівських часів, наша земле,

Ти боролась за правду свою,

І вписала в історію нашу

Героїчну «козацьку добу».



Приспів.



Об’єднаймось назавжди, всі друзі,

Станем міцно в єдинім строю,

І державу свою, Україну,

Збережем для нащадків святу.



Приспів.

Вишиванка

Я пам’ятаю з раннього дитинства

Сорочку першу вишиту мою,

Її для мене зшила рідна мама,

В мережках квітів долю вишила свою.



Приспів:



Вишиванко моя, вишиванко!

Живе у тобі українська душа.

Вишиванка, що вишила мати,

У моєму житті ти свята.



Коли приходить ждане свято в гості,

У кожну хату в нашому селі,

Я одягаю в квітах вишиванку,

Що її мама рідна вишила мені.



Приспів.



У ній себе я гідно почуваю,

Вона Вкраїну нашу всю ріднить,

Її носили дід і баба, знаю,

Вона мене від бід усяких захистить.



Приспів.



Для повтору у приспіві:

«Одягає тебе вся Україна,

У моєму житті ти свята».

Поспішайте
всі до мами

Мені приснилась наша стара хата

У світанковім літнім, теплім сні,

І на порозі сива, рідна мати

Ласкаво в очі дивиться мені.



Їх не забути, очі такі добрі,

Вони живуть в мені усе життя,

Через роки, прожиті мною довгі,

Моя голубко сива, золота.



Приспів:



Поспішайте всі до мами,

Бережіть її літа,

Як зів’яне кущ калини,

Не летить уже туди бджола.

Як відійде в вічність мама,

В наше серце надійде журба.



Літа спливали мамині невпинно,

У праці стомленій пройшла зима,

Відцвів давно вже білий цвіт калини,

Та будуть жити мамині слова.



Спішіть в житті зробити
все для мами,

Стрічала завжди радо вас вона,

З дитинства пестила, як кущ калини,

Стелилась в серці доля чарівна.



Приспів.

Схилилась квітка
при дорозі

Схилилась квітка при дорозі,

Пелюстки плачуть до людей,

До сонця встати вже не може —

Хто допоможе? Не зведе очей?



Приспів:



Не наступіть на квітку, люди!

Вона вам радість принесе,

Квітка в житті всім чарівниця —

Свята любов у ній живе.



Прохожі йдуть і не звертають,

А квітка плаче і все жде,

Що хто-небудь їй допоможе,

На радість людям знову оживе.



Приспів.



Як часто людям не до квітів,

Згадать лише в останній час,

А квітка гине при дорозі

І тихо просить захисту у нас.



Приспів.

Зіронько світлая

Я пам’ятаю цвіт вишневий

І юність ранню, молоду,

Травневі квіти, як намисто,

Тебе, як ясную зорю.



Приспів:



Зіронько, зіронько світлая,

Раніше у небі зійди,

Дівчино люба, жадана,

На зустріч до мене прийди!



Прийшла в садочок біля хати,

Ще не співали солов’ї,

Щоб не почули батько й мати, —

Тобі скажу слова мої.



Приспів:



Зіронько, зіронько світлая,

Раніше у небі зійди,

Дівчино люба жадана,

На зустріч до мене прийшла!



Тобі я, люба, присягаю

Твоє кохання зберегти,

Щоб знали батько й твоя мати,

В коханні нашім ми святі!



Приспів:



Зіронько, зіронько світлая,

Ти світиш для мене одна,

Ти, мов люба кохана,

Зорієш мені все життя!

Волонтер

Літа проходять незупинно,

Вкриває скроні сивина,

В людей нужденних є надія,

До них прийде іще весна.



Вона прийде, як подарунок,

Волонтер її в руках несе,

Проста людина з чуйним серцем

Тобі на допомогу йде.



Роки прожиті нелегкі —

У тяжкій праці, у вогні війни,

Твоя там юність залишилась

В рік переможної весни.



Коли тебе вже всі забули,

До друзів стежка заросла,—

Ти ждеш в надії волонтера,

Його для тебе доля зберегла.



І він прийде з бажанням

Тобі в твоїй біді допомогти,

Щоб на землі ще міг прожити,

Під сонцем своє місце зберегти.



Щоб міг життям ще милуватись,

І жив в надії й відтепер —

Ти міг усі незгоди подолати,

Бо є надійний друг у тебе —
Волонтер.

Петро ФАТЕНКО, м.Новоград-Волинський