Він ніс нам світло. Був прикладом оптимізму й віри в краще. Був художником і міг показати світ радісним, таємничим. Був мрійником, здатним захопити своєю мрією оточуючих: рідних, друзів, колег. Був доброю людиною і міг прийти на допомогу навіть зовсім незнайомій людині, якщо вона цього потребувала. Був діловою людиною і стояв у витоків підприємництва у місті, ставши прикладом для багатьох нині діючих підприємців. Багатьох змусив повірити у себе, багатьом був дороговказом у майбутнє. Був другом, колегою і керівником — близьким, душевним, розумним, талановитим.
Був, був, був… На жаль, минає вже десять років, коли вперше пролунало це сумне слово про Дмитра Пилиповича Розгона. Нашого друга, колегу, керівника і просто чудову людину, котрої не вистачає нині, попри те, що минуло десятиліття.
Він з 1984 року працював методистом міського Палацу культури, з 1986-го — завідувачем методичним кабінетом, художнім керівником міського Палацу культури ім.Лесі Українки, а з 1987-го до1990 року був його директором. Молодий, вольовий, завзятий, сильний, перспективний — вів свій колектив до результатів, перемог та мрій. Переповнений творчими ідеями та задумами, надихав і підтримував будь-яку творчу ініціативу підлеглих. Недарма роки його керівництва вважаються роками розквіту Палацу культури та усіх установ культури міста.
Він стояв у витоків багатьох починань, які згодом склали славу Новограда-Волинського, як одного з культурних центрів України. Саме тоді, коли він був головним режисером свята літератури і мистецтва «Лесині джерела», свято набуло статусу всеукраїнського, а згодом — міжнародного. Таким воно є донині, залишаючись для нас, працюючих тоді з ним пліч-о-пліч, нагадуванням про керівника і організатора, яких мало.
З 1990-го року Дмитро Пилипович очолив новаторську на той час організацію — творчо-виробниче об’єднання культури і дозвілля «Звягель». Шляхетною метою була оригінальна ідея — за допомогою підприємництва розвивати культуру у місті. За чотири роки існування цієї організації матеріально-технічна база установ культури була істотно зміцнена, а багато придбаного тоді й досі працює вірою й правдою.
Дмитро Пилипович за своє коротке життя встиг реалізувати чимало творчих задумів, та все ж безліч мрій та планів не збулося… І зараз, коли на відстані часу згадуєш цю талановиту людину, стає зрозумілим, наскільки йому вдалося випередити час, мислити і діяти, як людина майбутнього. Чомусь у таких, як він, життя часто занадто коротке...
Він залишається у наших серцях та спогадах талановитою, оптимістичною людиною, котра пішла з життя, не реалізувавши у повній мірі багатий творчий потенціал, але залишивши по собі світлу пам’ять. Пам’ятатимемо завжди.