Схоже, у круговерті нашого життя ми вже якось звикли до різних, на перший погляд, незначних побутових незручностей. Вони, на жаль, вже стали нашими супутниками скрізь: у громадському транспорті, на ринках, у прибудинкових дворах тощо. Взяти, приміром, роботу проводового радіо. Вже майже півмісяця воно мовчить у багатьох абонентів нашого міста — відтоді, як у нас пронісся буревій. У службі ремонту, куди дуже проблематично додзвонитися, відповіли, що нічим обнадійливим втішити не можуть — багато роботи, а майстрів не вистачає. Можливо, але чому ж не повідомити земляків у місцевих ЗМІ про ситуацію? Складається враження, що проводове радіо у державі, області, місті (вже не кажу про сільську місцевість) нікому не потрібне. Дивно, що надійне джерело інформації, засіб для оповіщення в час біди, опинилося в ролі пасинка.
Щодо стану доріг, теж сказано-пересказано немало, проте стан їх не витримує ніякої критики. І що особливо вражає, — глибокі вибоїни «радують» око в людних місцях, де можна покалічитися або мало не згубити колеса від свого авто. Саме такий стан дорожнього покриття «прикрашав» під’їзд до цілого ряду магазинів у дев’ятиповерхівці біля пам’ятника Т.Г.Шевченку, на привокзальній площі біля магазину «Гольдстрім» (залізничний вокзал), перехресті вулиць Шевченка — Пушкіна тощо. Невже так важко об’єднати зусилля бізнесменів і влади, аби позбутися проблем і нарікань новоград-волинців?
Іноді дивує неповага до своїх відвідувачів і в окремих офісах, і навіть у державних установах, де не вистачає стільців для відвідувачів. Тож доводиться людям різного віку — у тому числі і немолодим — підпирати стіни в очікуванні своєї черги.
Часом, на жаль, доводиться чути нарікання на випадки нечесності у закладах торгівлі, особливо — у продовольчих магазинах. Розфасовані там продукти харчування «недотягують» у вазі в зазначених цінниках до… 40-50 грамів. Проте, такі «дрібниці» не дуже, схоже, турбують керівників магазинів, для яких прибуток — важливіший від власної честі, гідності, порядності.
Ми нерідко говоримо про європейський вибір, бо там, у Європі, на щастя, немає отих дрібних проблем, які заважають жити комфортно, спокійно, без напруги. Як на мене, варто не лише критикувати владу (вона цього, безперечно, заслуговує), а й у своєму повсякденні пам’ятати: жити слід по-людськи, аби без сорому дивитися один одному в очі.