Уже нікого не здивуєш людьми без певного місця проживання, поділивши поміж себе «зони обслуговування», риються в смітниках у пошуках їжі або якого-небудь «скарбу». Деяким з них усміхається доля. Одним з таких щасливчиків став жебрак Петро (з певних міркувань населеного пункту не називатимемо). У свої двадцять з невеликим він мав вигляд занехаяного старого шкарбуна.
Якось один з приятелів на прізвисько «Рудий» (ім’я, яке йому дали при народженні батьки, він уже не пам’ятав) запропонував Петру:
— Досить копирсатися у цьому бруді. Я знайшов на звалищі пляшку вина. Ходімо відсвяткуємо.
— Ти що, звихнувся? — Петро покрутив пальцем біля скроні. — Не буду я пити того пійла. Нутром чую, що скоро розбагатію. Ось тоді й погуляємо!..
Ці слова Петро сказав просто так, щоб відкараскатися від Рудого, який завжди пригощав протухлими і цвілими наїдками з найближчого бака для сміття. Проте, Петро не знав, що його слова досить швидко стануть реальністю.
Вранці наступного дня, копирсаючись у «своїй» помийці біля багатоповерхівки, Петро знайшов потріпану жіночу сумку. Облізлий її вигляд не обіцяв нічого доброго. Однак, сподіваючись знайти там хоч якісь копійки, жебрак зазирнув усередину… І остовпів. У сумці лежали пачки новеньких купюр.
— Хіба таке буває??! — промимрив Петро, зиркаючи по сторонах. Потім він швиденько засунув знахідку за пазуху і помчав у найближчі кущі. Тіпаючись од хвилювання, намагався перерахувати гроші, але постійно збивався — їх було багато! Зрештою нарахував сорок чотири тисячі!
«На що ж їх витратити? Тут же стільки!..» — від щастя голова в Петра йшла обертом. Звичайно, спочатку треба купить крутий мобільник, щоб хоч комусь дзвонити. Та й дуже хотілося похизуватися перед приятелями по «зоні обслуговування».
Поява брудного і смердючого жебрака в чистому салоні, де продавалися мобільні телефони, викликала серед персоналу неабияку паніку.
— Ти куди?! — охоронець спинив Петра. — Ти, мабуть, помилився адресою. Ану давай звідси! — І налаштувавсь уже викинути того на вулицю.
Однак Петро, глузливо ошкірившись, несподівано для всіх дістав із-за пазухи товстеньку пачечку купюр. Розмахуючи нею перед самісіньким носом охоронця, заволав:
— Ось бачиш, пацан! Та ти за все своє життя стільки бабла не бачив! Де тут у вас найкращі мобіли?!
Охоронець розгубився.
Але знайшлася молоденька продавщиця.
— Ходімо, я вам покажу.
Жебрак вибрав найдорожчий мобільний телефон. Виходячи з салону, зверхньо помахав рукою:
— Привіт від Петі! Тепер я буду постійним вашим клієнтом!

Новоспечений «мільйонер» вирішив і приодягнутися. Зайшов до одного із дорогих магазинів міста. Почав вибирати костюм.
— Ей, ти чого? — виросла перед Петром ошелешена продавщиця. — Тут тобі не секонд-хенд!
— Спокуха, дєтка! — жебрак зашелестів пачкою новеньких грошей. — Я знаю куди прийшов!
— А-а! О-о! Будь ласка! Що братимете! Ми допоможемо вибрати вам потрібний товар!
Петра оточили зі всіх боків. Почали пропонувати найдорожчі речі, переконуючи в тому, що заможному чоловікові без них ніяк не обійтися.
— Оцей я приміряю. Де тут у вас примірочна?
— Ні, ні, цього робити не варто, — склала докупки пальчики тендітна білявка, разом з тим відвертаючи од покупця свій маленький задертий носик.
Петро не второпав.
— Чого це?
— Ну… — знітилась та. — І так видно, що це ваш розмір.
— Так, так! — підтримали і решта працівників магазину. — Саме на вас! Пакуємо!
— Заходьте ще!
— Я ваш постійний клієнт!..
Тільки тепер Петро згадав, що ночувати доведеться в холодному підвалі, спати на подертих, чорних од бруду матрацах і вкриватися смердючою ковдрою. А йому так хотілося, щоб молоденькі продавщиці кружляли навколо нього. Безкінечно!

У найближчому дворі Петро здер із себе протухлий одяг і вдягнув усе нове.
Далі — черговий магазин. Наступна покупка — дорогий магнітофон. Збулася і давня дитяча мрія — придбав скутер. Потім Петро зміг знайти для себе тимчасове житло. І навіть вирішив, вперше за багато років, помитися.
День і ніч пиячили жебраки. Несподівано у Петра виявилося багато друзів. Незабаром було витрачено двадцять тисяч.
— Нічого, — захмеліло говорив Петро, — бабла ще вистачить!
— Щасливчик ти, Петю! — лізли обніматися приятелі. — Нам би така лафа!
— А хто вам заважає? — відказував крутий Петро, цитуючи відомі слова. — Шукайте і знайдете!
Та не замислювався Петро над іншою істиною, що в усьому має бути міра.
Тому «свято життя» не припинялося.
З’явилися в Петра і заздрісники, котрі не могли вибачити Петрові його везіння. Один з них під час чергової пиятики не витримав:
— Дурень ти, Петю. А дурням везе. Гроші тратиш без толку. Я б на твоєму місці, поки ще гроші лишилися, рвонув би звідси подалі.
— Нащо? — недоумкувато вирячився Петро.
— Та щоб пожить по-людськи. Де-небудь з бабами відпочити. Гроші скоро закінчаться, що далі робитимеш?
— Поки не знаю, — здвигав плечима Петро. — Куплю на зиму теплого одягу, а там видно буде.
Приятель дивувався такій логіці:
— Дурень — він і є дурень. Мені б таке щастя.
— І що?
— Зажив би новим життям. Женився б. Хату купив. А ти…
— Ще куплю!
— Не купиш.
— Чого це?
— Бо просадиш усе.
— Не просаджу.
— Вже скільки на вітер пустив. Всяке шобло поїш. Зупинися.
— Завтра все, гальмую.
А завтра…

Чутка про незвичайну знахідку швидко розлетілася містом. І незабаром до Петра навідалися два бритоголові молодика.
— Чуєш, чмо, смердюче, — добряче труснули його. — Гони бабки, а то виб’ємо з тебе дух!
— Які бабки? — прикинувся дурником Петро.
Братки почали його бити.
— Пацани, не бийте, — з мольбою в голосі вичавив Петро. — Що ви хочете?
— Бабки! — нагадали Петрові. — Ті, що ми ненароком обронили, а ти, бомжара, їх знайшов і тратиш. Нехорошо.
— Пацани, я ж не знав, що то ваші гроші.
— Не знав? То знатимеш!
Петра знову почали гамселити. Часом зупинялися на перекур. Втомившись, заштовхали напівживого «багатія» в куток і почали «очищати» його кімнату від усього того, що мало якусь вартість.
Петро цього ж дня з тяжкими травмами потрапив до лікарні. Люди в білих халатах буквально повернули його з того світу.
Правоохоронці швидко вичислили кривдників. Як з’ясувалося, гроші їм не належали, а чиї вони — поки не- відомо. Ніхто не звернувся до міліції із заявою про зникнення великої суми грошей. Можливо, що якась бабуся пішла у світ інший і не встигла попередити рідних про складене за багато років багатство. Тому родичі й викинули стару сумку на смітник, не спромігшись до неї заглянути.
А Петро, виписавшись з лікарні, попався на крадіжці мобільника…