Заюшений кров’ю Олег бігав вулицями і своїм виглядом лякав перехожих. Кілька разів натрапляв на правоохоронців. І, щоб не потрапити до їхніх рук, перестрибував через паркан.
— Де ж ти, сволото, ховаєшся?! — шипів він, обводячи поглядом навколишні будинки. Від мене не втечеш?
З-під землі дістану!
На місто опускалася ніч. Під прикриттям темноти можна пробратися і до центру. На вуличному кафе Олег підбігав до столиків, розвертав обличчям до себе чоловіків, котрі сиділи, і голосно матюкався, коли не знаходив того, хто йому був потрібний.
— Не той!.. І ця пика не та! — розмахував він ножем.
Коли дужі міліціонери скрутили хуліганові руки, він вив і ридав. У кімнаті попереднього затримання не тільки заспокоївся, а й занепав духом. Не відповідав на запитання. Вперся поглядом у сіру стінку і ворушив губами...

Перший чоловік Надії, Олексій, котрий потім (батько Олега), залишив після себе згадку у вигляді крикливого пуцьвірінька. Олексій мав крутий характер. А коли повернувся зі строкової служби, Надія не знала: радіти цьому чи плакати.
— Не переживай,— заспокоювала Надію її подруга Тетяна. — Ти ще молода. Знайдеш собі ще. А Альошка твій і тут бабникував. Подавай його на аліменти.
— Нам і двом з Олежкою добре,— відмахнулася на те Надія.
Надія від природи була жінкою тихою, спокійною. А це остаточно замкнулася в собі. Вхід до однокімнатної квартири, яку винаймали, для сторонніх було накладено табу. Мати з сином від світу одгородилися глухою стіною.
Після школи, на відміну від однолітків, Олег поспішав додому. З матір’ю робив уроки, з нею і радився з будь-якого приводу.
Однокласники почали глузувати з нього, обзивали «маминим синком». А коли тихоня не реагував на образи, найбільш задиркуваті почали давати мовчазному хлопцю стусани. Усе закінчилося добрячою сутичкою.
Побитий Олег примчав додому весь у синцях, назвав усіх своїх кривдників.
Надія вирішила питання радикально: зі скандалом перевела сина до іншої школи. Однак за Олегом закріпилася слава наклепника. Він майже не виходив з дому, а якщо і робив це, то тільки в супроводі матері.
А незабаром Олег кинув школу, влаштувався вантажником до продуктового магазину.
Незмінною звичкою матері і сина були вечірні прогулянки, а коли поверталися додому, жваво обговорювали проведений час.
Так було і в той фатальний вечір. Вони, як завжди, крокували центральною вулицею, на якій у цей час було безлюдно.
Несподівано темінь розрізало яскраве світло фар. Усе сталося досить швидко: удар, скрегіт, запах бензину і струмінь розпеченого повітря, що обпалило обличчя...
Коли до Олега повернулася можливість бачити і міркувати, він побачив лікарів, які засовували у машину важкі ноші, і мотоцикл, котрий валявся на дорозі.
Олег скочив і підбіг до «швидкої». Він зрозумів, хто вкритий окровавленим простирадлом. Заволав, мов поранений звір. Хлопця силою відтягли вбік і дещо заспокоїли.
Надія прийняла на себе основний удар мотоцикліста-лихача і померла на місці аварії. Олег отримав кілька подряпин і шок, від якого довго не міг отямитися. Спочатку всі дні поспіль він проводив на могилі матері і, мабуть, остаточно збожеволів би від горя, коли б не зустрів на кладовищі знайому бабусю-сусідку.
Ніна Арсентіївна помітила, що Олег сам не свій, і мало не силою повела його до себе додому. Напоїла чаєм.
— А йому, гаду, тільки рік дали! — захлинаючись од сліз, поспішав витиснути свою ненависть до мотоцикліста Олег. — Чому нема правди на світі?!.
Правда знайшлася, але не зовсім та, якої прагнув Олег. Мотоцикліста засудили на два роки позбавлення волі, відібрали права, оскільки він порушив правила дорожнього руху. Коли Олег розповів про свій намір опротестувати вирок, йому порадили не смикатися:
— Не забувай, що самі по центру вулиці йшли!
Олег тісно здружився з бабою Ніною, але замінити загиблу матір вона не могла. Надлом у душі Олега привів до того, що він почав випивати. Вперше побився з колегою на роботі.
Баба Ніна не могла йому нічим зарадити. Як могла, так і підтримувала, опікувала одиного хлопця.
Так само до нього ставилася і дочка баби Ніни — Світлана. Саме ці дві жінки і провели Олега в армію.
Зустрітися з бабою Ніною Олегу вже не довелося — старенька померла. Зате приятельські відношення зі Світланою, незважаючи на солідну різницю в роках, міцніли. Жінка навіть поставила перед собою мету одружити Олега на порядній дівчині, при цьому розписуючи принади знайомих кандидаток.
— Теж мені сваха знайшлася! — у відповідь усміхався Олег. — Спочатку я погуляю на твоєму весіллі!
Світлана не відзначалася красою, не користувалася успіхом у чоловіків. Проте в один чудовий день пророцтво Олега збулося. Світлана прибігла до нього і радісно повідомила:
— Сьогодні, Олежику, ввечері, щоб прийшов до мене! Обов’язково!
— Що за пожежа? — здивувався Олег.
— Один знайомий прийде! — Світлана задерла носа. — Я подруг покликала, щоб тобі не скучно було.
— Свати, чи що? — підморгнув Олег.
— Одне слово... так. Тільки дивися, зайвого на грудь не бери. — Ображаєш. Я з радості так квакну, що й чорти показяться!..
Олег трохи запізнився. Прийшов, коли гулянка вже йшла повним ходом. Він привітався, хотів сісти, але одразу зрозумів: щось тут не так. Коли підняв очі на особу, яка хотіла одержати руку і серце Світлани, то втратив дар мови: за столом возсідав водій... мотоцикла, котрий збив його матір.
Мотоцикліст без будь-яких ознак хвилювання кивнув Олегові як старому знайомому:
— Привіт! А ти чьо, Свєткін родич?
Помітивши ніяковіння Олега, «наречений» відчув себе господарем становища.
— Та сідай, ти! Хто старе пом’яне... Тим більше, братуха, я зла на тебе не держу. Рік я відсидів. Права вже забрав. Так що, без претензій.
Олег не сів. Він гепнувся на стіл.
Дамочки нічого не зрозуміли, продовжували щебетати, випивати і смакувати всілякі наїдки.
Через якийсь час Олег прийшов до тями, намагався щось колупати виделкою, наливав собі сам, не чекаючи запрошення. Пристрасті наростали, підпилий гість простягнув руку Олегові:
— Та ми з тобою ще толком не познайомилися! Я — Серьога!
Замість того, щоб відповісти на рукостискання, Олег скочив і побіг до коридору. Світлана кинулася за ним.
— Ти чого, Олежику?
— А ти знаєш, кого ти покликала? Цей виродок мою маму вбив!
— Хто вбив? Хто виродок?
Як з’ясувалося, Сергій також вийшов до коридору і все чув.
— Давно хотів тобі в очі подивитися, — гарикнув Олег, від злості роблячись червоним.
— Так дивись, козел! — Кулак Сергія врізався в підборіддя Олега і відкинув того до стінки. Скориставшись моментом, мотоцикліст метнувся до хлопця, котрий стояв навпочіпки, і носком черевика гепнув його у живіт.
Олег покотився до залу, просто під ноги Світлані.
— Бачиш, яке собаченя! — торжествував Сергій. — Битися зі мною намагається! А такого тихоню з себе клеїть! Нічого, і не таким роги ламав!
Поки Сергій штовхав промову, Олег підвівся і зник у кімнаті. Коли він повернувся до коридору, погляд усіх присутніх враз зосередилися на ньому.
Ніж, який був затиснутий у руці Олега, Сергій помітив запізно. Хлопець мовчки всадив лезо в груди кривдника. «Наречений» Світлани, похитуючись, вийшов на ганок.
— Живучий, гад,— заревів Олег. Він зібрався кинутися слідом за жертвою, але Сергія вже не було.
Бігаючи містом, Олег думав, що по сліду знайде пораненого ворога. Насправді ж, єдиний удар ножа прийшовся у серце і виявився смертельним. Про те, що, вийшовши на ганок, Сергій перекинувся через поручні і звалився біля стіни будинка, Олег дізнався вже у камері. Його подальшу долю вирішить суд сусідньої області, де і трапився цей випадок.