До 130-річчя виходу у світ першої збірки поезій Лесі Українки

До 130-річчя виходу у світ першої збірки поезій Лесі Українки

Свій перший вірш «Надія» Лариса Косач написала у 8 років. А першим друкованим твором і вперше за підписом «Леся Українка» стала поезія «Конвалія», що з’явилась у львівському журналі «Зоря» в листопаді 1884 року. Лесі — 13 років.

У травні 1885 року у Львові під редакцією Олени Пчілки побачила світ книжка «Вечорниці» у перекладі Михайла Обачного та Лесі Українки. Це були повісті М. Гоголя. Лесі — 14, Михайлові — 16 років.

У Львові вийшов жіночий альманах «Перший вінок», коли Лесі було 16 років. В альманаху — чотири вірші та її перша поема «Русалка». Далі деякі твори Лесі Українки періодично подають журнали «Зоря», «Дзвінок», «Народ».

У листі до брата Михайла 18-річна Леся зазначила: «Адже, як би там не було, а література — моя професія». Отже, Лариса Косач упевнено стала на літературний шлях.
Лесі — 21 рік. Побачила світ «Книга пісень Генріха Гейне» у перекладі Лесі Українки та Максима Стависького з передмовою Олени Пчілки. У книзі — 143 поезії, з яких 93 переклала Леся.

І ось нарешті 130 років тому, близько 15 (27) березня 1893 р., вийшла друком перша книжка поезій Лесі Українки «На крилах пісень», яка зацікавила літераторів, сколихнула громадськість, викликала стільки розмов.

Книга складалася з 69 поезій, написаних у 1880-х роках, та ранніх поем «Русалка» (1885), «Самсон» (1888), «Місячна легенда» (1891-92).

Збірка мала шість поетичних циклів: «Сім струн» (посвята дядькові Михайлові Драгоманову); «Зоряне небо»; «Сльози-перли» (посвята Іванові Франкові); «Подорож до моря» (посвята сім’ї Михайла Федоровича Комарова); «Кримські спогади» (посвята братові Михайлові); «В дитячому крузі». Тридцять віршів були поза циклами.

Іван Франко у статті «Наше літературне життя в 1892» висловив думку, що ця збірка «становить, без сумніву, найважливіший здобуток поетичний нашої літератури оригінальної за 1892 рік».

Вже були відомі Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Іван Франко. Та голос 22-річної Лариси Косач долучився до цього славетного гурту досі не знаним звуком, новим і свіжим покликом.

Одним із перших на збірку відгукнувся Осип Маковей — український поет, прозаїк, публіцист, критик, перекладач, редактор багатьох періодичних видань.

Поезія Лесі Українки вразила його мистецькою красою поетичної форми, глибиною почуттів, образністю. Маковей зазначив: «…Ось в ряди наших нечисленних письмовців, а особливо жінок-авторок, прибуває сила молода ще, дуже молода, а замітна».

Це були страшні часи. Де, в якій країні ще так планомірно, віками мова численного народу зазнавала утисків, переслідувань, заборон? Леся жила в часи тотального знищення української культури.

1863 рік — Валуєвський циркуляр заборонив друкування книг українською. Через три роки Урядовим указом заборонялося видання українською художніх творів, виконання українських пісень, публічне читання творів українських письменників, постановку українських п’єс.

«Мені судилося жити й працювати у тяжку добу, — писала вона Михайлові Старицькому, — хтозна, чи діжду я кращої. Я знаю, яка тяжка й терниста путь українських літераторів».

Кінець ХІХ-початок ХХ століття — це бурхливий та плідний період в історії розвитку української літературної мови, поповнення її словникового запасу іншомовними словами на рівні інших європейських мов. Саме тоді відбувався процес становлення української літературної мови та утвердження. Цьому сприяла подвижницька діяльність відомих письменників.

До речі, саме Леся Українка ввела нові на той час слова «провесна», «пломінь». Маковей у своїй критичній статті про українські переклади з німецької творів Гейне, що зробили Леся Українка та Максим Стависький, висловив зауваження щодо деяких слів, що не сприймалися галичанами. Але ці слова «пломінь», «строкатий», «прийдешність», «будучність» та інші все ж прижились в українській мові!

Сьогодні теж відбувається процес становлення української мови. Ми оновлюємо правила, позбуваємося русизмів, вчимося говорити грамотно своєю рідною мовою. І саме нам належить бути гідними провідниками української мови.

На жаль, сучасники Лесі Українки не тямили, що перед ними — письменниця світового масштабу, що вона причетна до вищих духовних цінностей. А її твори були заборонені російською владою!

Ліна Костенко назвала Лесю «керманичем, котрий вів корабель національної культури в море культури світової». Леся є одним із тих геніїв, котрі прийшли буквально один за одним, — Шевченко, Франко, Леся Українка. Це вони здійснили титанічну роботу духу, надолуживши багато віків, і забезпечили українській літературі майбутнє. Пам’ятаймо про це!

Ліна НАУМЕЦЬ