Хлопці і дівчата цю рибалку планували давно. Зрештою, вибрали вихідні дні і гайнули на річку. В Чижівку. Приїхали з ночівлею. Розташувалися поблизу дамби. Закинули вудки, донні спінінги. Зловили кілька дрібних рибинок і заходилися варити юшку. Точніше, біля вогнища хазяйнували Андрій, Лариса, Тетяна і Оксана. Леонід і Віктор сиділи біля снастей. Уся увага була зосереджена на дзвониках. Чекали на сома.
Приблизно о 22 годині до них підійшли троє місцевих хлопців, 21-річний Костянтин і неповнолітні Олександр та Михайло.
— Як ловиться рибка? — спитав Костянтин.
— Поки не дуже, — відказав Андрій.
Костянтин цікавився далі:
— А ви звідки?
— З Новограда.
— Горілка є?
— Немає.
— А чого так?
— Бо так.
Така відповідь Костянтину не сподобалась. Підійшов ближче до вогнища. Зазирнув у казанок.
— Юшечку варимо?
Андрій кивнув:
— Юшку.
— Таку штуку — і «насуху»? Якось не той. Ладно, варіть. Зараз ми плящину принесемо. Разом посмакуємо вашої страви.
Андрій промовчав. Мовчали і дівчата.
Місцеві парубки забралися геть, пообіцявши незабаром повернутися.

Підходячи до села, Костянтин сказав хлопцям:
— Той козел мене образив. Треба пики їм намилить.
— Як? — спитав Олександр.
— Візьми свого вовкодава. А ти, Мишко, прихопи якусь палку. Влаштуємо їм гульню з юшкою!

Вони заявилися майже опівночі.
Біля багаття були Андрій з Ларисою.
Однак спочатку причепилися до Леоніда, нацьковуючи на нього пса.
— Заберіть собаку! — попрохав звягельчанин.
— А ось цим не хочеш по макітрі? — Михайло замахнувся палкою.
Проте Леонід схопився за цурпалка. Обидва хлопці впали у воду. Заборсалися в ній.
— Взяти його! — Олександр віддав вовкодавові наказ.
Мить — і пес зубами вп’явсь у ногу Леоніда.
Хлопець заверещав:
— Заберіть собаку! Що ви робите?!
Пес несамовито гавкав. Олександр тримав його на повідку. Знущально кинув:
— Ви чого сюди приїхали? У себе там ловіть!
Леонід, тримаючись за ногу, відказав:
— Річка для всіх одна.
— Що-о??! — визвірився Олександр. — Хочеш ще спробувати собачих зубок?!
— Ні, не хочу.
— Ото помовчи краще! Мобілка є?
— Є.
— Давай сюди!
— Нащо?
— Давай сюди!
Леонід віддав телефон.
Потім місцеві парубки двинули до багаття, біля якого зібралися решта звягельчан. Почали лякати їх собакою.
— Так, — сказав їм Костянтин, — ви теж свої мобіли давайте сюди! Кому не ясно?!
Хтось заперечив:
— Але вони ж наші.
— Були ваші — стануть наші!
— Не забирайте.
— Вам що — неясно?! Так, треба морди бить!
Новоград-волинці виконали наказ чижівчанина.
Потім Костянтин підійшов до казанка. Зняв його з багаття.
— Тепер можна й повечеряти, ге-ге! Валіть сюди, пацани!
Хлопці з дівчатами мовчки дивилися, як нахаби жадібно поїдали їхню юшку.
— А це що? — Костянтин підняв із землі садок. — Рибка! Непоганий улов! Згодиться! А це що в сумці? Пляшка! «Житомирська»! І пивко є! А казали, що нема! Ну, мабуть, це не ваше, еге ж? Мовчання — знак згоди!
Коли страву з’їли, заходилися біля снастей. Ногами позбивали донки, позакидали їх у воду. Викинули рогачики, дві вудки. Кілька спінінгів забрали собі.
Потім підійшли до мопедів. Почали трощити їх палками.
— Та що ж ви робите? — застогнав Андрій.
Костянтин підійшов до хлопця, схопив його руками за голову і коліном ударив у перенісся. Потім палкою — в живіт.
— Мовчи, козел! Чого сюди приперлися? Щоб більше вас тут не бачили! Понятно?
Несподівано закричав Віктор. Його вкусила, нацькована Олександром собака.
Заверещали дівчата, збившись до купи.
— Ану цитьте, шмакодявки! — рявкнув Костянтин. — А то зараз і отримаєте!
Дівчата вгамувалися.
Олександр спробував нацькувати на них собак. Та Костянтин проявив милосердя:
— Ладно, хватить з них. Пішли. Пляшка є, гульнемо!
Хулігани забралися геть.
А рибалки, діставшись до міста, звернулися до правоохоронних органів.
Нападників затримали наступного дня. Проти них була порушена кримінальна справа за кількома статтями КК України. Хлопці отримали різні строки покарання. Разом з тим вони відшкодували на користь потерпілих завдану їм моральну та матеріальну шкоду.