Зелений дивосвіт оточує нас звідусіль. Рослини — навколо нас: на подвір’ї, на балконі, на дачі і навіть на підвіконні в квартирі. І як це чудово, коли цей дивосвіт здатний викликати захоплення, породити почуття естетичної насолоди, дати людині втіху у вільний від роботи час. І чим глибше пізнаватиме людина таємниці буття зеленого дивосвіту, тим більше користі і краси розкриває він перед нею.
Люди здавна вирощували сади. Вони оточували насадженнями свої оселі у Стародавньому Єгипті і під стінами Вавилона, в державах інків та Великих Моголів. Древні перси, наприклад, вважали однією з обов’язкових передумов людського щастя — квітучий сад, сповнений мелодійними звуками пташиних співів і дзюрчанням джерельця.
Сади у стародавньому Китаї, складені з чарівних куточків, поєднаних галереями, містками і місячними стежками, викликали захоплення у перших європейських мандрівників. Ці сади служили місцем відпочинку і аскетичного самозаглиблення на самоті.
Індія уславилась дивовижними парками і садами далеко за межами сусідніх з нею держав. Цікаво, садівництвом в Індії належало займатися лише жінкам. Індуси цілком серйозно вважали, що доброчесна жінка, яка любить свого чоловіка, повинна оточити дім садом, де їй належить влаштувати грядки із зеленню, посадити різноманітні квіти, а поруч з ними — духмяні трави і ароматичні корені, викопати криницю, водойму чи став. Чи не забагато вимог до коханої пред’являли древні індуси?
Уславився садами і Стародавній Рим. Чіткі лінії алей, геометричні форми квітників з прекрасними мармуровими скульптурами, акуратно підстрижені бордюри, сформовані з рослин фігури людей і тварин.
Своєрідну культуру садівництва створили американські індійці. Іспанські конкістадори застали, але, на жаль, не зуміли зберегти цю самобутню культуру. Про чималу кількість декоративних рослин дізналася Європа саме завдяки садам імперії Монтесуми: чорнобривці, жоржини, гайлардії, амаранти…
Відбуяло, відкипіло море різнобарв’ям квіткового літа. Однак на зміну літнім рослинам прийшли осінні. Щоправда, не такі вже щедрі, але й вони радують серце з клумб парків, підприємств або земельних ділянок приватних садиб.
Ось уже шість років у Новограді-Волинському триває конкурс «Наше квітуче місто», започатковане міською жіночою радою, головою котрої є Сахненко Т. Р. Якось вона зізналася: ще перед тим, коли починався конкурс рідко біля якоїсь школи або якогось підприємства можна було побачити квіти на клумбах. Тепер вони повсюди, і їх розмаїття п’янить душу, зачаровує погляд.
— Цей конкурс уже став доброю традицією, — сказала при зустрічі Тамара Романівна. — Ми хочемо, щоб наші діти виростали на квітах. Адже догляд за рослинами організовує, виховує добрі почуття. Та й не тільки це. Адже люди, «спілкуючись» із квітковим світом, по-іншому починають сприймати життя, замислюються над вічним. Негативне лишається десь позаду.
Отже, про переможців цьогорічного конкурсу «Наше квітуче місто». Перше місце дісталося санепідемстанції (керівник — Прохор Л.М.), за що підприємство отримало грамоту і грошову премію в розмірі 1000 грн.
— Звичайно, ніхто не думав ні про які конкурси, — каже Людмила Миколаївна. — Просто створили для себе і наших відвідувачів невеличкий рай! Наш колектив власними силами завіз на територію землю. Самі розроблювали дизайн клумб. Квіти у нас цвітуть із ранньої весни, щойно сповзе сніг. А це — крокуси, декоративні первоцвіти, гіацинти, піони та інші, а підхоплюють естафету жоржини, декоративні соняшники, мороз тощо. І так… до Нового року! Так, так. Адже останні рослини, хризантеми, перед першими приморозками викопуються і переносяться до приміщення, а, отже, ще тривалий час радують око.
Між іншим, цього року перед центральним входом вперше зацвів світло-синій, як небо, кліматі. Варто також зазначити, що всі квіти працівники підприємства дбайливо вирощують із насіння. Та, на жаль, через примхи погоди цієї весни, чимало розсади вимерзло. Довелося знову починати майже все спочатку. І не дарма — добігає кінця вересень, а навколо будинку санепідемстанції, немов улітку, продовжують буяти квіти!
До речі, це підприємство вже не вперше займає призові місця в даному конкурсі і, вважаємо, не востаннє.
Друге місце (грамота, 500 грн. премії) виборола міська музична школа, клумби котрої вже не один рік приваблюють і радують перехожих. Як зізналася Полтавченко Л.В., директор навчального закладу, вони також не розраховували на участь у конкурсі. Просто сіяли квіти. Щоб було приємно собі і людям.
— Які квіти садимо? — замислюється Лілія Володимирівна. А відтак, усміхнувшись, додає: — Хто що принесе з наших працівників! Цього року насіяли чорнобривців, айстр, майорів, декоративних соняшників та інших квітів. До речі, заявку на конкурс ми не подавали. Члени комісії самі їздили по місту і визначали найкращих. Ось наші клумби і припали їм до душі. З чого і радіємо! Приємно все-таки, що робимо добру справу.
Потім директор музичної школи з сумом повідомила, що недавно багато рослин хтось виламав, повиривав просто з корінням. Прикро, але що вдієш: така наша дійсність, така наша культура.
Третє місце (грамота, 300 грн. премії), за найкраще оформлення земельної ділянки, отримала Королюк Г.С. Її диво-сад просто зачаровує! Акуратні квіткові алейки, арматурні арки, обплетені кліматісами, саморобний гриб-мухомор серед трави (зрізане дерево «одягнули» старою металевою мискою і пофарбували її в червоний колір) і, навіть, міні-фонтан! Створив його за ідеєю Галини Степанівни її чоловік, Микола Павлович. Не здогадаєтеся з чого! Але відкриємо таємницю. Гадаємо, що вона комусь стане в пригоді. А «будували» ставочок ось як. Знайшли викинуту невідомо ким шину «кіровця», притягли її додому, поклали на городі і викопали в ній яму. Потім «котлован» утрамбували, посипали піском і накрили цупким целофаном. По центру «озерця» прилаштували звичайний двигун, котрий подає воду. По периметру «водойми» посадили декоративні квіти, намостили каміння, а на воду «пустили» колодочки, попередньо посадивши на них двох штучних жаб.
З приводу цього Галина Степанівна жартувала:
— Це — Королюки плавають! Од «роботи» аж позеленіли!
Загалом, жінка ця моторна, життєрадісна, неабияка фантазерка. Арка, гриб-мухомор, міні-фонтан, теплички — це її ідеї, робота — Миколи Павловича.
Найбільше дивує людей, що свій диво-сад подружжя створило в районі колишнього сміттєзвалища, мовляв, як це їм вдалося? Відповідь Галини Степанівна на це проста:
— У невмілого руки не болять!
Важко сказати, чого найбільше на цій земельній ділянці — квітів чи овочів. Та садівниці все до душі. Любить вона вирощувати і помідори. Плоди деяких їх сортів цього року сягали більше одного кілограма. Просто тобі велетні! Проте найбільше Галина Степанівна закохана у квіти. Їх вирощувала її мама, а в бабусі було кілька величезних клумб. Якщо намічалися якісь святкові заходи, то обов’язково йшли до неї, бо більше квітів ні в кого не було.
Ще з дитинства Галина Степанівна мріяла стати агрономом. Та батьки були проти її вибору. Тому довелося ступати стежкою медпрацівника. Зараз вона — на заслуженому відпочинку. Розраду шукає в рослинах. Немає в неї якоїсь улюбленої квітки.
— Всі люблю, — каже Галина Степанівна. — Нехай то буде дзвіночок чи кульбабка. Кожна по-своєму прекрасна і неповторна!
Мабуть, дивно, але у неї в хаті ніколи не було букетів. У жінки не піднімається рука підійти до рослини з ножем. Кожну квітку шкодує. Бо це ж — живе створіння!
До подружжя Королюків ідуть люди за порадами, за досвідом. І це, мабуть, правильно, бо є що в них переймати.
Ось дійшли ми і до наступного переможця, котрий здобув четверте місце (грамота, 200 грн. премії). А це — Збитковський М.Я. Неймовірно, але цей чоловік — з власної ініціативи! — впорядкував територію біля Свято-Троїцького храму, там, де стоїть пам’ятний знак у вигляді хреста.
— Чому саме цю місцину?
— Бо соромно було, — зізнається Микола Ярославович, — що за місцем ніхто не дивився. Було занедбане.
Про себе і своє минуле пан Микола розповідає неохоче. Сказав лиш те, що підробляє на хліб насущний то там, то там. А що стосовно квітів, то, говорить, рідні квіти садили все життя. Небайдужий до них і він. Тож, побачивши безлад біля пам’ятного знаку, вирішив навести тут порядок. Повигрібав сміття, перекопав землю, висіяв квіти. Безліч квітів! Минулого року посадив навіть вічнозелені туї. Та їх вкрали. Наші ж люди… Ламають нещадно і квіти. Але ж сторожем не станеш.
А ще ця територія впала в око декотрим не чистим на руку підприємцям. Точиться війна. Напевне, на погляд сучасних бізнесменів, «кабак» ліпше вписуватиметься в цей «ландшафт», ніж пам’ятний знак, серед розмаїття квітів.
Незабаром (якщо отримає від влади дозвіл) Микола Збитковський планує також впорядкувати Обеліск слави. Не дає йому спокою байдужість тих, хто там вигулює собак, розпиває спиртні напої. Сказав і — пошкодував. Мовляв, спочатку треба було зробити справу, а вже потім говорити. Ось такий він цей пан Микола.
А загалом, зелених насаджень останніми роками і справді в місті побільшало. Майже біля кожного підприємства — квіти. Доброго слова заслуговують міськрайТМО, ТОВ «Новофарм-Біосинтез», центральна аптека, економічно-гуманітарний технікум, райвідділення НАСК «Оранта», ВАТ «Пивоварний завод, ВАТ «Новоград-Волинський хлібозавод», профліцей, казначейство, прокуратура, магазини «Сатурн», «Надія», «Лілея», «Колосок» та багато, багато інших.
Потопають у квітах і двори приватних будинків. Не можемо обійти поза увагою і Ніну Петрівну Шашкевич, мешканку вул.Кірова. Мабуть, не одного перехожого вражав квітковий дивосвіт на її балконі. Квітковий рай — і в її оселі. Рослини повсюди: на столах, на стелажах, на полицях, на тумбочках, на стінах, на підлозі… Чого тут тільки нема!
До речі, коли готувався цей матеріал до друку, нам стали відомі підсумки конкурсу «Наше квітуче Полісся», що днями відбувся в м.Житомир. У номінації найкраща господиня міста Новограда-Волинського стала вищезгадана вже Галина Степанівна Королюк, у номінації найкраще підприємство — міськрай ТМО, а в номінації найкраща школа — ЗОШ №5. З чим їх і вітаємо! А також усім зичимо нових перемог!