Георгій Арсентійович ЮЗВІНСЬКИЙ, головний лісничий Новоград-Волинського держлісомисгоспу:
— До нашого державного підприємства входить 6 лісництв, лісокомплекс, АТП. Основні види діяльності — охорона і захист лісу від пожеж і лісопорушень, лісовідновлення і лісовирощування. В середньому садимо 200 гектарів лісових культур щороку на землях держлісофонду. До того ж, три роки тому ми прийняли 900 гектарів деградованих і непридатних для сільськогосподарського використання земель, на яких плануємо створити нові лісові насадження, — за три роки вже створено 190 гектарів. Надалі плануємо в середньому щорічно засаджувати по 70 гектарів таких земель новими лісами.
Відповідно для створення лісу треба мати посадковий матеріал. Вирощується понад 2 мільйони сіянців різних деревних та культурних порід. Заготовляється до 10 тонн насіння.
Протягом останніх років у плані всіх вищеназваних позицій найкращих результатів досягає Курчицьке лісництво, яке очолює Сергій Григорович Захарчук. Ця людина досягнула високих професійних якостей, працює надзвичайно самовіддано та відповідально, прекрасний керівник та організатор, справжній фахівець своєї справи. Працює вже 17 років на цій посаді. Серйозно займається вирощуванням декоративного і посадкового матеріалу. І хоч має гарний досвід, проте ніколи не зупиняється на досягнутому — вчиться, читає спеціальну літературу, активно користується Інтернетом. Це спеціаліст і керівник нового покоління. І саме про С.Г.Захарчука — наш наступний матеріал.
Коли цей ставний високий чоловік йде поміж ошатних сосен та могутніх дубів, лагідною посмішкою неначе вітаючись з кожним лісовим мешканцем, то здається і сам є сином цього лісового світу, де все йому таке близьке і рідне з юних літ. Бо скільки пам’ятає себе Сергій Григорович Захарчук, лісничий Курчицького лісництва Новоград-Волинського держлісгоспу, ліс завжди був поряд з ним.
Народився у селі Ходурки, яке весело посміхається білосніжними хатинками крізь зелені шати споконвічних дерев. У цьому лісовому господарстві 35 років майстром лісу пропрацював батько, Григорій Трохимович. Він часто брав сина з собою на роботу, і не було відтоді у Сергія милішого заняття як мандрувати лісовими нетрями, вивчаючи непросту, але таку захоплюючу і цікаву книгу природи.
Коли закінчив середню школу, то рішення про вибір професії був однозначним — працюватиме тільки в галузі лісового господарства. На всі заперечення батьків, які бажали б сину трохи легшої долі, комфортнішого життя, відповідав, що це його покликання й інакшої роботи для себе просто не уявляє. І згодом вже ніколи, жодного разу не пожалкував про те, що обрав для себе таку непросту професію.
Тож 1992 року успішно закінчив у столиці Українську сільськогосподарську академію, де отримав спеціальність інженера лісового господарства і за направленням приїхав працювати у Новоград-Волинський держлісгосп на посаду інженера охорони і захисту лісу. Через кілька місяців, у вересні того ж року, Сергій Григорович був призначений лісничим Курчицького лісництва і вже 17 років працює на цій посаді.
Ліс завжди навіює багато спогадів, адже вся родина Захарчуків з діда-прадіда була поліщуками. Працьовита, дружна, вона мала заслужену повагу односельців, виснажлива праця приносила свої плоди — на той час, майже століття тому, це була досить забезпечена родина, але добробут цей був зароблений власними мозолями та потом — у багатодітній родині сини росли ставними та широкоплечими, як молоді дубочки, а дівчата — справжніми лісовими красунями, веселими та працьовитими. Проте прийшла нова радянська влада, і родину було «розкуркулено». Загубилися в снігах Сибіру і безслідно щезли назавжди практично всі чоловіки роду, а бабця Сергія залишилася сама з сімома дітьми. Батько Сергія на той час був найменшим — ледве два роки минуло. Забрали все майно, господарство і з сімох діток вижило п’ятеро — та й то лише завдяки лісу, де завжди можна було знайти якусь поживу — і ягоди з грибами, і дерево на хатину.
Сергій Григорович посміхається — це зараз важко, кризи всі бояться? Е, ні, зараз таки жити можна, а от бабця розповідала, як вона з малими дітьми виживала — то таки справді сутужно доводилося. Коли батьки були на роботі, а малий Сергій залишався вдома з бабцею, то практично кожного дня вони вирушали до лісу —то гриби, то ягоди. Бабця навчала і розповідала, а він прислухався — де яке в лісі дерево, де яка квітка чи трава, що від чого помічне, а що часом і нашкодити може, хто не знає мудрої лісової науки. І де який звір у лісі є, і як він живе, де ховається, як якого гриба знайти — все те Сергійко запам’ятовував і закарбовував у серці. Ще відтоді зрозумів, що все у лісі живе і людина — часточка цього живого, що нічого тут не можна нищити, а навпаки — примножувати і оберігати…
Робота в лісі — то не коло поля трудитися, де за рік вже бачиш плоди своєї праці. А тут багато десятиріч має пройти, перш ніж виросте те, що тобою посаджене. Тому так старанно потрібно все це берегти і доглядати. Власне, робота лісничого, вона у тому і полягає — охороняти ліс від порушень, пожеж, проводити не лише лісозаготівлю, але й лісовідновлення.
А Курчицьке лісництво на Новоград-Волинщині не лише одне з кращих, але й найбільше — воно охоплює понад 6300 гектарів лісу. Під керівництвом С.Г.Захарчука тут трудиться 30 спеціалістів, з яких 16 чоловік лісової охорони — з них 10 лісників та два єгері. І хоч нині в поліських селах сутужно з робочою силою, бо ні для кого не секрет, що залишаються в селах переважно люди похилого віку, проте особливих кадрових проблем у Новоград-Волинському лісгоспі не відчувається. Адже тут завжди вчасно виплачується досить висока заробітна плата (середня по господарству нині складає більш як 1700 гривень), тут чуйно та уважно ставляться до кожного працівника, велика увага приділяється соціальному захисту робітників. Все це свідчить про те, що керівник господарства, Степан Антонович Нусбаум, має дійсно заслужену повагу в колективі, прекрасні організаторські здібності та високі ділові якості.
Власне, як вже не раз доводилося переконуватися С.Г.Захарчуку, люди, які працюють в лісовому господарстві, — вони і щиріші, і душевніші, і людяніші за тих, хто виріс і живе десь на міських асфальтах. Вони вже навіть не помічають ні літньої спеки, ні вітрів, ні холодів і морозів, а просто самовіддано працюють щодня, не рахуючись ні з власним часом, ні з тим, що робочий графік тут не нормований. Є робота — і її потрібно виконати, бо якщо не ми — то хто ж?
Є в Курчицькому лісництві ще одна неабияка гордість — тепличне господарство, де вирощується посадковий матеріал не лише хвойних дерев, а й декоративних рослин, на які зараз хороший попит. Асортимент рослин, які вирощуються у теплицях сягає 50 видів — деревних і чагарникових.
А нещодавно тут почали вирощувати ще й посадковий матеріал модрини — вікового дерева, яке збереглося лише в Сибіру та ще в заповіднику поблизу Городниці. Багато хто дивувався — навіщо відроджувати те, що вже віджило і чому хіба що в парках як екзотичній рослині місце? Проте, посміхається Сергій Григорович, це зовсім не так. Модрина — це перспективне дерево. Воно відносно швидко росте, має дуже якісну, а, значить, дорогу деревину. Якщо взяти для порівняння таке розповсюджене дерево як сосна, що має в кращому разі вихід 400 метрів кубічних деревини з гектара, то модрина за таких же умов може дати 1200 кубометрів. Отже — в декілька разів більше.
Загалом по головному користуванню у лісництві на площах 30-32 гектари збирають понад 10 тисяч кубометрів деревини. І такі ж площі щороку насаджуються на зрубах. На рубках догляду, що на площах близько 450 гектарів, щороку збирається 8 тисяч кубометрів деревини. Щороку проводиться догляд за молодими лісовими культурами — на площах понад 250 гектарів.
Працівники Курчицького лісництва активно підключились до Всеукраїнської акції по збільшенню лісистості території України — для цього освоюються під ліси непридатні для використання у сільському господарстві землі — таких 15 гектарів вже засаджено лісом саме працівниками цього колективу.
Сергій Григорович з гордістю розповідає про свій колектив — звичайних, щирих і простих трудівників, високо цінує їх працю.
Комусь, мабуть, ці люди здалися б диваками — жити і працювати в такій «глушині», так далеко від «благ» цивілізації. Проте, вони самі вважають себе щасливими, вільними від міської суєти, проблем, тривог. Так, тут непросто, але саме в лісі починаєш усвідомлювати зміст життя — для чого ми на цій землі, що в нашому житті справжнього, істинного. І хочеться щиро побажати цим людям натхнення у їх праці, радощів у житті та успіхів у всіх починаннях!