Володимир до сорока двох років мав дружину Світлану, дорослу доньку Олену, внучку Машеньку, шостий розряд токаря і усталену алкогольну залежність. З роботи його не виганяли, бо вважався відмінним спеціалістом.
Одного разу, в п’ятницю, у Володимира почалася «чорна смуга». На роботі через його вину трапився брак, позбавили премії. На вулиці зупинив міліцейський патруль. Мало того, що був за кермом п’яним, то ще скоїв порушення – проїхав на червоне світло. На бідолагу склали протокол. З горя Володимир ще більше напився, обіклав матом дворових хлопаків, за що ті зіпсували йому фізіономію.
Додому заявився злий, налиганий, заюшений кров’ю.
— Ви мене ще пригадаєте, виплодки! – помахав важким кулаком Володимир, дістав заникані гроші і хряпнув дверима.
Його не було всі вихідні. Дружина думала, що чоловік пиячить у свого приятеля Семена, котрий живе в сусідньому будинку і після розлучення також запив. Але не вгадала…

У старій п’ятиповерхівці на першому поверсі мешкала одинока жінка Марія. Заміжньою ніколи не була, що не завадило ще в юності народити доньку. Рано поховала матір. Жила скромно, працювала прибиральницею, у вільний час прикладалася до чарки. Днями відзначила сорокарічний ювілей...
Не можна сказати, що Марія вельми нудьгувала. Компанію їй складала безробітна донька. Інколи вечорами заглядав такий собі тридцятивосьмирічний Іван, одружений, непрацюючий. Часто заходив з пляшкою міцної. Жив він з того, що здавав квартиру покійного батька. Половину виручених грошей віддавав дружині, решту – пропивав. Інколи залишався ночувати у Марії.
Якось у черзі за горілкою Марія познайомилася з чоловіком, у якого була депресія і маленька проблема – з ким би випити, щоб цю депресію зняти.
— Мені б твої клопоти, — постинала плечима Марія. – Ідемо, допоможу.
Того дня Марія не тільки ділилася спиртним з Володимиром, а ще й ліжком. Поклала його біля себе і наступного дня. Лише в неділю, коли у спонсора закінчилася готівка, Марії він став нецікавим. Та й Володимир пригадав, що в нього є свій дім, дружина і завтра — на роботу. На тому й попрощалися.

* * *

Минуло не так уже й багато часу. У Володимира на роботі оголосили плановий медогляд, який працівники зобов’язані щорічно проходити. За результатами аналізів у Володимира виявилась гонорея. Ось тільки мізків, щоб визначити, звідки ця зараза взялася, у нього не вистачило. На всіх вітрилах помчав додому.
— Стерво! – накинувся Володимир на дружину. – Підгуляла, поки мене не було?!
— Що, зовсім дах злетів? – покрутила біля скроні Світлана. – Я забула, коли востаннє була з тобою в ліжку.
— Тоді звідки в мене трипер?
— Де пив, там і шукай, — відрізала дружина і настійливо додала: — І геть з дому, сволото заразна!
Володимир знову дістав зі схованки гроші, хряпнув дверима і почимчикував до випадкової знайомої.
— Ну що, сучка, заразила?! – кинув з порога Володимир.
Марія вирячила очі.
— Ти про що?
— А ти не знаєш?
— А що я маю знати?
— Заразу я підхопив!
Марія усміхнулась:
— Ну, а я тут до чого?
— Так спав же з тобою.
— То й що? Там, де я прибираю, режимне підприємство, медогляди різні. Недавно провірялася.
— Так я і знав! – повірив на слово Володимир. – Точно моя хвойда заразила! Розлучусь!
Марія насторожилася.
— Тільки ти це… — господарка квартири підбирала слова. – Залишаться у мене не думай. Мені проблеми не потрібні.
— Та я ненадовго. Розберусь... Тим більше, ось, — Володимир видобув з рукава літрову пляшку хорошої горілки. – А із завтрашнього дня – ні краплини. Купив уколи, лікуватимусь.
У Марії покотилася слюна. У неї саме закінчилися гроші, зарплатня ще не скоро, а випити хочеться.
— Гаразд, лишайся. Спатимеш на дивані. Окремо.
Таким чином Володимив напросився на постій. П’ять днів сам собі колов біцелін, не пив.
Марія навіть допустила його до свого тіла. Щоправда, з презервативом.
Коли минув останній день, Володимир нажлуктився. І треба ж, саме тоді, коли в гості до Марії завітав з пляшкою дешевого плодового вина Іван.
— Хто такий?! – суворо спитав кавалер.
— А, — махнула рукою Марія. – Доччин хахаль.
— Нічого собі хахаль! – не повірив Іван. – Він же їй за батька буде!
— Та хоч за діда! Може, в них кохання!
— Це ви про кого? – несподівано з п’яного розуму долучився до розмови Володимир, не розуміючи, чому Марія моргає йому правим оком. – Не чіпав я ніяких дочок. З Машкою спав.
— Що?! – Іван налився багрянцем. – Мою бабу?!
— Була ваша — стала наша! – Іван вжив народний гумор. – І взагалі, ти хто такий? Чогось раніше я тебе тут не бачив. А дешеве пійло твоє — не смачне.
Такого Іван стерпіти вже не зміг. До того ж, не похмелившись.
Чоловіки зчепилися. Іван був міцніший і молодший суперника. Дісталось на горіхи і Марії. Репетуючи, жінка кинулась у кімнату, а Іван схопив ніж. Коли все затихло, жінка повернулась до кухні. Володимир лежав у калюжі власної крові з перерізаним горлом, умирав. Над ним з ножем у руці стояв убивця.
— Що ж ти, Ваню, наробив? – заголосила Марія. – Тепер нас посадять.
— Не посадять, — зло сплюнув Іван. – Якщо язиком ляпати не будеш. Є мішок?
Підходящого мішка у квартирі не знайшлося. На ще тепле тіло натягли пакети для сміття, загорнули в простирадло, витягли на балкон. Хоронили вночі за городами приватного сектора.
Від учорашнього квартиранта лишився нехитрий скарб: мобільний телефон, ключі, певне від квартири, гроші, які зняв у банкоматі, паспорт. Пластикова картка не знадобилася – не знали пін-код.

На гроші злочинці гуляли з розмахом, але недовго. Готівка закінчилася. Мобільний телефон не продавали – небезпечно, та й дешевим виявився. Іван залишив його собі, доки не сіла батарейка.
— Хату треба прозондувати, — міркував якось уранці Іван. – Ключі є, ломати нічого не треба. Прийшов – узяв – пішов. З ким він жив?
— З дружиною.
Під вечір вони притупали на адресу, яка була прописана в паспорті. В під’їзді за квартирою стежили по черзі. Чекали недовго. Господарка вийшла, зачинила двері. Її провели до зупинки. Почекали, доки сяде в автобус.
У квартиру вони ввійшли без проблем. Іван взявся нишпорити в шафах, шукати гроші. Марія знайшла велику господарську сумку, по-хазяйськи почала пакувати потрібне в домі добро: міксер, електром’ясорубку, комплект дорогих ножів. Не забула і за продукти. Взяла цукор, пельмені, сосиски, макарони, пляшку горілки… Обоє захопилися. На час не звертали уваги. Раптом повернулася господарка оселі. Нічого не підозрюючи, пройшла до вітальні, зазирнула до кімнати і оніміла. Сторопів і Іван.
Першою оговталася Світлана. Закричала, кинулася до дверей. Та їй дорогу заступила Марія.
Тоді жінка побігла в кімнату, прорвалась на балкон. Поодинокі перехожі почули крик про допомогу, який тут-таки обірвався. Це Іван угрів Світлану монтировкою по голові. Господарка впала на бетонну долівку. Мерзотник ударив ще кілька разів, скинув бездиханне тіло з другого поверху.
— Линяємо! – наказав Іван Марії.
В автобусі перевели подих, вивчили вміст сумки.
— Горілка – це добре! – схвалив Іван вибір подруги. – Я бабок не знайшов.
— Погано шукав, — набурмосилась Марія.
Іван образився:
— Розумна дуже! Сама понишпорила б!
— Ну, добре, добре. Зараз приїдемо, здоров’я поправимо. Завтра, — вона кивнула на сумку, — щось продамо…
Зловмисників шукали недовго. Допоміг мобільний телефон покійного, точніше, роздруківка розмов. Володимир неодноразово дзвонив на домашній телефон Марії. Світлана, незважаючи на отримані травми, вижила. Вона й упізнала злочинців.
Іван отримав 15 років позбавлення волі, Марія – 10. Задавнену форму гонореї обоє лікуватимуть на тюремному ліжку.