Цікаві відкриття пов’язані з тим, як впливає захоплення квітами на людей, як змінює їх життя, як гармонізує ­стосунки і скільки ­позитиву несе з ­собою. Все ж таки ­чудовим є задум організаторів, ­покликаний зробити наше місто квітучим та гарним — не можна не помітити, як старанно ­городяни ­взялися втілювати цю ідею, як ­кольорове різнобарв’я клумб крокує вулицями та дарує перехожим естетичну ­насолоду. А ще — надихає людей на яскраві емоції та стимулює на нові сплески креативу.
Цікаво, але конкурс «Моє квітуче подвір’я» — не просто творчий, а також, як виявилося, — сімейний, адже участь у догляді за подвір’ям люди беруть сім’ями, а потім так само спільно насолоджуються вирощеними квітами, відпочивають у створених власноруч живописних куточках… Один із таких куточків створила сім’я Королюк — серед перших, хто за допомогою квіткової краси вирішив боротися із сірістю брудної та занедбаної околиці міста. Тепер тут, на провулках Тельмана, що у районі залізничного переїзду, у Королюків чимало продовжувачів. Дехто з них, до речі, вже став учасником нашого конкурсу.
Саме тому — за гарний приклад для наслідування — ми не могли залишити подвір’я Королюків поза увагою. До того ж, їх подвір’я є найтитулованішим — торік здобуло перемогу у двох конкурсах: у місцевому — «Моє квітуче місто» та обласному — «Моє квітуче Полісся». Ще одна перемога — у фотоконкурсі журналу «Наша дача». Навіть у «Фактах» йшлося якось про здобуток Королюків з Новограда-Волинського — сім’я виростила лагенарію (її ще називають в’єтнамський кабачок чи індійський огірок), вагою десять кілограмів та завдовжки 135 сантиметрів… Господарі назвали диво-овоч «булавою гетьмана», а ще у їх теплицях ростуть «рожевий гігант» та «чудо світу» — десятки сортів красенів-помідорів, вагою з півкілограма…
Диригентом квітково-городньої симфонії, що «грає» на цьому подвір’ї з ранньої весни до пізньої осені, є господиня Галина Степанівна:
— Кожна квітка — жива, тому у букети я їх не зрізаю: зріжеш, і квіти загинуть… А так вони живуть біля мене і радують своєю красою. Щоранку виходжу у двір — поговорю з квітами й отримаю заряд енергії на цілий день.
Не повірити у це важко, бо пані Галина — людина енергійна та комунікабельна, у неї в руках усе «горить». Чесно кажучи, кожен з власників квітучих подвір’їв, на яких ми побували за час конкурсу, виявився цікавим співрозмовником та людиною-оптимістом — кожен, хто черпає натхнення з квіткових насаджень, отримує на додачу уміння з легкістю ставитися до проблем і бачити у житті якомога більше позитиву.
Можливо, саме тому подружжя Королюків — приклад сімейної гармонії, помітної неозброєним оком. Про чоловіка Миколу Павловича дружина говорить із повагою та любов’ю — каже, що у «папи» золоті руки, за що не візьметься — усе робить до ладу. Тому на подвір’ї, що потопає у морі квіткових насаджень, багато всього зроблено власними руками: баня, тин, лавочка…
Навіщо сваритися, кажуть Королюки, якщо кожен зайнятий своєю роботою, а коли зробить своє — допомагає іншому. Медична освіта не завадила Галині Королюк впродовж життя спробувати себе у багатьох різних професіях: і слюсарем паливної апаратури працювала, і бухгалтером, і агрономом, і будівельником, і підприємцем. Відтак чи не кожне свято у календарі є її професійним, щодня можна святкувати. На підтвердження своїх слів подружжя жартує: «Бачите, он жаби сидять, обнімаються біля фонтану — то ми позеленіли від роботи».
Працьовитість і майстерність Королюкам дісталися у спадок від батька, а любов до квітів — від матері. Ядвіга Казимірівна щаслива, що донька, як і вона, закохана у квіти. А рослини це відчувають і віддячують. Навіть гібіскус, привезений із Закарпаття, сьогодні буяє на подвір’ї біло-синім цвітом, а три роки тому мало хто вірив, що із трьох сухих паличок виросте цей красень. Мало хто, але ж не Галина Степанівна із матір’ю…
Якесь особливе відчуття спокою надає цьому куточку фонтан — поряд із маленьким ставочком, який подружжя «помістило» у тракторне колесо, вистелене плівкою. По колесо пані Галина їздила аж у Баранівку. Тепер послухати дзюрчання водички, сидячи під тином на зеленому газончику, полюбляють не лише господарі, а й гості.
— На природу йти немає потреби — тут, на подвір’ї, у запашній травичці люблять гратися онуки. А дорослі можуть і шашличок підсмажити, і квітами помилуватися. Такого навіть в лісі немає! — сміється Галина Степанівна.
І справді, вже з перших хвилин перебування на подвір’ї розумієш, що комфорт і затишок тут — не випадковість, відчувається праця господарів: дбайлива чоловіча і творча жіноча… Найбільше тут, звісно, квітів: такого розмаїття лілій навряд чи побачиш деінде, стільки ж — гладіолусів, ірисів, хризантем, крокусів, рожевих ромашок… При вході — алеї тюльпанів та нарцисів. Назвати навіть приблизну кількість квіткових сортів господині складно, та й побачити їх усіх одразу неможливо — одні квіти відцвітають, інші починають буяти. Коли одночасно зацвітають усі лілії та ще матіола — аромат надзвичайно сильний. Яка квітка є улюбленою? На це запитання Галина Степанівна відповідає:
— Усі вони — улюблені. Як можна виділити якусь? От візьміть хоча б кульбабу у полі, — яке це неповторне видовище: у морі зелені — жовтий килим із сонечок… Кожна квітка є неповторною!
Після цих слів стає зрозуміло, чому чоловік Микола Павлович ніколи не називає дружину домогосподинею — не інакше, як господиня дома. Бо лише справжня господиня уміє бути такою натхненною і створити відповідну атмосферу у садибі — щоб комфортно було усім.
— Боже, скільки б тут можна було посадити картоплі, кажуть мені деякі люди, — розповіла пані Галина, — а я у відповідь лише посміхаюся: праці сюди вкладено значно більше, аніж у картоплю. Втім головне, що дітям й онукам подобається!
12 серпня у подружжя Королюків — річниця їх весілля. На запитання, скільки років минуло від цього дня, вони посміхаються: щасливі роки не рахують. Навіть попри те, що разом вони вже понад тридцять років. Рівно стільки ж їх подружнє життя прикрашають квіти…