Дев’ятого січня, в неділю, я робив репортаж на Случі (район фортеці), в тому місці, де, зазвичай, місцеві «моржі» приймають холодні купелі.
Повернувся додому близько першої години дня. Не встиг роздягнутися, як по мобільному телефону дзвонить знайомий:
— Ось іду додому з боку «Лубчиці», — каже він, — і на ямі, просто біля Водоканалу, стоїть на кризі п’ять браконьєрів і драчами ловлять рибу.
— А ти не помиляєшся? — питаю в нього.
— Так, стоять же! І смикають щосили!
Справді, так званих у народі «драчистів», важко переплутати з нормальними рибалками, ці браконьєри, стоять і різко смикають вудку доверху, аби якнайміцніше «драч» (запаяні в олово величезні гачки або перероблений для цієї справи балансир) зачепив з дна сонну рибу — сома чи коропа. Часом, щоб не викрити своїх злочинних діянь, ці браконьєри можуть сидіти на стільцях. Однак їх викриває сам процес балансування вудки.
Назвавши цей вид риболовлі злочином, я не помилився — йде тотальне знищення державних рибних запасів. Хіба це не кримінал?
Та повернімося до телефонної розмови. Після того, як мені подзвонив знайомий і повідомив про браконьєрів, я одразу набрав «102». Представився, пояснив ситуацію. Проте, черговий порадив мені дзвонити до рибнагляду. Нагадую: «Коли я у пана Прилипка, начальника міського відділу міліції, брав нещодавно інтерв’ю, то він обіцяв, що міліція реагуватиме на кожен дзвінок даного характеру». Черговий поцікавився, що таке «драчі»? Пояснив. Спитав також, чи всі рибалки знають про них. «Звичайно», — кажу.
На цьому розмова закінчилася. Думаю, раз цікавилися, що до чого, значить, мають приїхати.
Прочекав на річці більше години, але так ніхто і не приїхав (може, були пізніше?..). Щоправда, від водозабору браконьєри перейшли трохи вище, до Скали. Двоє — стояли, третій — сидів. Ще здалеку стало зрозуміло, чим вони там займаються.
Смикали, озираючись, щоб встигнути обрізати волосінь з «драчем» і почепити дозволену снасть.
До речі, перед Різдвом, на ямі біля Водоканалу, над самісінькою табличкою, причепленою на стовпі, «Ловля риби заборонена. Водозабір», браконьєри витягли двох сомів: одного вагою близько тридцяти кілограмів, другого — до десяти (на що дивиться охорона даного об’єкту?). Як не прикро і боляче, але такі екземпляри — вже одиниці на Случі. Саме такі особини дають велике і здорове потомство. То чому ті, хто про це знає і хто має оберігати, охороняти державні водні ресурси, не б’ють на сполох? За що вони отримують державну зарплату? Чому вони пішли на цю службу? Чому на мої публікації щодо проявів браконьєрства на цьому відрізку річки — жодної реакції? Чому ті «драчисти» і далі спокійнісінько в зимовий період ловлять на заборонених місцях, означених керівництвом рибного господарства України? Що діється? І коли ця вакханалія зрештою припиниться? Чи, як казали латиняни: «Cui prodest?» — кому вигідно?
А зупинити ж ненажерливих браконьєрів досить просто. Для цього не потрібно багато зусиль. Варто міліції, котра безпосередньо повинна брати участь в охороні водних ресурсів, зробити кілька серйозних кроків, щоб браконьєри озиралися не на річці, а озиралися у себе в дворі на власні ворота.