Ніна вийшла заміж у вісімнадцять. За односельця. Подруги спочатку заздрили: Василь вважався місцевим красунчиком, а від його неодмінної участі в усіх молодіжних «заворушках» серця дівчат просто танули.
Як виявилося, після одруження бешкетник не збирався втихомирюватися. Василь, як і до армії, продовжував ходити на дискотеку і тішився своїм авторитетом у колі юних хуліганів. Нічого не змінилося і після народження сина, котрого на честь діда назвали Віталієм.
— Мабуть, час тобі, Васю, припинити зі шпаною водитися, — намагалася напоумити чоловіка Ніна. — Не соромно з підлітками — хлопчаками пити? У самого хлопець росте.
— Нічого ти не тямиш, — відмахувався Василь. — Ці пацани — мої друзі. А я за друзів — у вогонь і у воду!
В одній із бійок підхмелілий Василь «перестарався», на дискотеці покалічив парубка із сусіднього села. Протягом трьох років Ніні довелося возити в колонію передачі і виховувати малого Віталія.
Вихід Василя на волю не приніс полегшення. Його ніби підмінили. Він припинив водитися з підлітками, проте «серйозно» взявся за дружину. Скандалив, бив її мало не щодня.
Коли Василя знову посадили (цього разу за крадіжку), Ніна з ним розлучилася.
З того часу Василя в селі не бачили. Долітали чутки про його нові «художества» і чергові «ходки».

Новим чоловіком Ніни став брюнет Аскер, котрий приїхав перевідати своїх родичів. Познайомилася з ним у місті, на ринку.
Аскер затримавсь у Ніни не дуже довго, але залишив на пам’ять про себе чорняву дівчинку Лесю.

Наступним, уже офіційним, чоловіком Ніни став місцевий водій Олег, котрий на одинадцять років був за неї молодшим. Від нього народилася Надійка. Нове випробування не примусило на себе довго чекати. Олега посадили на кілька років за крадіжку автозапчастин. Ніна знову возила передачі і дочікувалась Олега на волю.
Здавалося, мрія про міцну сім’ю починала втілюватись у життя. Повернувшись із колонії, Олег офіційно усиновив Віталія і Лесю.
Сусіди пророчили, що шлюб Ніни і Олега триватиме недовго і здивовано стинали плечима.
Ніна ж просто сяяла від щастя.
— Гадаєте, порядних чоловіків у нас не лишилося? — задьористо посміхалася щаслива жінка. — Помиляєтеся! Один із останніх екземплярів — перед вами!
Єдиним недоліком чудового у всіх відношеннях «екземпляра» було його недбайливе відношення до власної професії. Олег вважав себе водієм од Бога і був впевнений, що права йому вручені назавжди. Міг дозволити собі сідати за кермо не тільки після «вчорашнього», а й під хмельком. Тому одного дня у нього відібрали права. Довелося шукати нову роботу. Подався на заробітки до столиці. Спочатку додому приїздив при першій можливості, потім — як вийде.
Через якийсь час скарги Олега на важку роботу і мізерну зарплатню пояснилися просто: Ніна дізналася, що Олег тісно зійшовся з молодою столичною дамочкою. Серйозна розмова зі зрадником закінчилася тим, що Олег зібрав речі.
— Коли розлучимося, — на прощання сказав Олег, — не чекай, що аліменти на кого-небудь, окрім Надійки, платитиму…

Ніна ні від кого не вимагала аліментів. Сама на ноги піднімала дітей. Це було нелегко. Першим на навчання до обласного центру поїхав Віталій, услід за ним — Леся.
Від Надійки особливих клопотів не було. Зате приніс їх Василь, котрий, як сніг, звалився на голову, і мав за плечима чотири строки. Він кілька разів зайшов до колишньої дружини в гості, а незабаром умовив Ніну на спільне проживання. Втомившись од безкінечних спроб отримати сімейне щастя, погодилася прийняти першого чоловіка.
— Тільки поводь себе пристойно. Не забувай: на тебе дивляться діти.
Прикладом для підростаючого покоління Василь виявися нікудишнім. Коли після закінчення училища додому повернувся Віталій, то Ніна почала заставати сина й батька за спільним «застіллям».
Дужче турбували Ніну розповіді Василя про свої «зонівські» пригоди і частенькі перешіптування з Віталієм. Жіноче серце передчувало, що добра від цієї дружби чекати не доведеться.
— Ніно! — влетіла в дім засапана сусідка. — Ніно, там твого Віталія…
— Що з ним?! — зблідла Ніна, думаючи про щось лихе. — Живий?!
— Та живий! Заспокойся. Тільки його міліція забрала.
— За що?!
— Не знаю…
Ніна одразу ж кинулася до райцентру — визволяти кохане чадо. Роздратована ввірвалася до відділку і почала вимагати негайного звільнення Віталія.
— Це якась помилка! Він ні в чому не винен.
— Ваш син, — повідомив черговий, — підозрюється у груповій крадіжці, за попередньою змовою.
— Не може такого бути, — Ніна схопилася за голову.
— Слідство розбереться, — сказав капітан. — А зараз ліпше їдьте додому.
Мати повернулася в село. Пригадалися часті поїздки сина до міста «у справах», а також приїзди до Віталія друзів по навчанню в училищі.
Незабаром відбувся суд. З’ясувалося, що Віталій з дружками залізли до квартири колишнього співкурсника, винесли побутову техніку. Коли синові винесли вирок три роки позбавлення волі, Ніна обвинуватила Василя в тому, що причиною стали погані батьківські гени. У відповідь — чоловік її побив.
— Це в твого узбека з генами проблеми! — рявкнув Василь. — Леська, за чутками, в місті хвостом крутить на повну силу! А до справи Віталія я ніякого відношення не маю.
— Чому це не маєш?
— Він сам обрав свою долю.
Всупереч злорадним передріканням Василя, у Лесі все налагодилося. Вона благополучно вийшла заміж і після повернення Віталія намагалася молодшу сестру забрати до себе в гості, резонно вважаючи, що двоє судимих у одній сім’ї, — це забагато.

— Де тинявся? — без особливої цікавості, але з господарськими інтонаціями в голосі, запитав Василь, побачивши сина. — Знову очі заливав?
— А не твоє собаче діло! — Віталій, не знімаючи брудних чобіт, бухнувся на диван. — Теж мені батечко знайшовся! Раніше виховувати треба було. Де тебе двадцять років носило?
— Поговори мені. — Василь помітив, як відпирається куртка на грудях сина, і зрозумів, що той приніс пляшку. — Є чим-небудь горло промочити?
— У мене завжди є. Тільки матуся не дозволяла тобі наливати.
— Не дозволяла… — гаркнyв Василь, накриваючи на стіл. — Багато на себе бере. Не дізнається вона нічого, в сусідки допізна буде теревенити. Давай, Віталь…
Ніна боялася своїх чоловіків лишити наодинці. Намагалася з будинку виходити ненадовго. Батько і син були невживчиві. Обидва похлебтали баланди. Могли зчепитися з будь-якого приводу, пустити в хід кулаки, що траплялося мало не щодня. Щоправда, до великих побоїщ справа не доходила. Просто Василь і Віталій почергово гуляли по вулиці з «фонарями».
Цього вечора ніщо не показувало на бурю: син і батько мирно висушили півпляшки оковитої, вийшли на ганок покурити.
— Треба було би газовий балон від’єднати, — сказав Віталій, позиркуючи на прилаштований до кухні ящик. — Леська має приїхати на вихідні.
— А до чого тут балон? — здивовано підскочили брови у Василя.
— Забере. Нам два — без потреби. А другий — на її гроші куплений.
— А що вона з ним у місті робитиме?
— Будинок-то у них приватний. Чи забув?
— Хм, хіба вона його купляла?
— Це тільки ти водяру купуєш, а нормальні люди ще й…
— Чурка твоя Леська! — заверещав, захлинаючись од слини, батько. — Дулю з маком вона отримає, а не балон! Нехай там у себе права качає!
— Закрий пельку, старий козел! — Віталій притиснув батька до перил ганку так, що Василь не міг дихнути. — Леся — моя сестра!
Молодість та сила були на боці Віталія. Батько поступився, але ненадовго. Коли повернулися до столу, — почав цькувати сина дружками-кримінальниками.
— Якщо розповім, як ти зі мною поводишся, то вмить на «піку» посадять. Можеш не сумніватися!
— Мовчав би вже, вурка з мильного заводу, — посміхнувся Віталій, вкладаючись спати, — кому-кому, а мені про свій авторитет баки не забивай. Од звичних «півнів» далеко не пішов…
Василь сказану образу мимо вух не пропустив. Позиркуючи на сина, котрий засинав, злісно блискав очима. Коли ж Віталій почав хропіти, тихенько підійшов до дивана і…
Віталій пробув у стані шоку всього кілька секунд. Коли ж зрозумів, що його хоче придушити його власний батько, з легкістю відірвав руки Василя від шиї. І вмить той опинився на підлозі. Віталій не дав йому опам’ятатись, схопив табуретку і гахнув нею по голові батька, бризнула кров. Василь крякнув, завалився на бік.
Коли Ніна повернулася від сусідки, то застала Віталія сидячим навкарачки на підлозі біля Василя. Син дарма намагався намацати на шиї батька пульс і безпорадно запропонував:
— Може, «швидку» йому…
— Пізно, — захитала головою Ніна, провіряючи пульс.
— У-у-у! — Застогнав Віталій. — Знову мені на зону!
— Не скигли! — Наказала закам’яніла від нового горя жінка. — Витягуй його надвір. Я зараз кров замию і возик підкочу…
Бездиханне тіло завантажили на возик, прикрили шматтям і повезли до лісу, за всіма гадками, в цей пізній час на вулиці нікого не повинно було бути. Однак, за роковим збігом обставин, назустріч їм крокував припізнілий сусід.
— Куди у ніч таку пізню зібрались!
Під його запитальним поглядом Ніна зніяковіла, а Віталій бовкнув, що перше прийшло в голову:
— Газовий балон до траси веземо. Леся з чоловіком на машині повинна забрати.
— А чого на дорозі? До вас не заїдуть?
— Вони проїздом. До знайомих їдуть. Та й дорогу розмило.
— Є, є таке діло. Бувайте здорові!
— І вам того ж!
Задоволений таким поясненням сусід пішов геть. Про зустріч він згадав тільки тоді, коли селом пройшла чутка про зникнення Василя. Сусід опинився на рахунку тих, кого допитувала міліція. Після його свідчень версія про причетність до зникнення Василя — його найближчих родичів — стала для слідства головною. Дочка Ніни дарма намагалася скласти алібі брату і матері, запевняючи:
— Я дійсно в цей вечір забрала газовий балон.
Все достеменно стало на свої місця, коли в лісі найшли прикритий сосновими гілками труп Василя.
— Чоловіка в запалі я вбила, — заявила Ніна. — Сина просто вмовила допомогти скрити сліди злочину.
Вигородити Віталія не вийшло — свідчення сина і матері суттєво розходилися в деталях.
Суд визнав Віталія винним у вбивстві батька з неприязних відношень. Ніні, котрій винесли вирок 2 роки позбавлення волі умовно, знову доведеться возити передачі в колонію. Цього разу — протягом восьми років.