Днями ходив берегами Случі у пошуках лікарських рослин. Між «Лубчицею» і Перемогою (тільки з протилежного берега) зустрів рибалку. Ловив він вудками.
Хоча рибалки й не люблять, коли їх запитують на кшталт чи клює, але я таки насмілився.
— Та де воно буде брать! — сердито відмахнувся чоловік років 60-65. — Коли зранку побовтали.
— А хто що бовтав? — цікавлюсь, хоча розумію, про що йдеться.
— Та браконьєри. Ще вчора звечора з того боку наставили сіток. Зранку забовтали, зняли снасті і укотили. Ех-хе-хе-е. Нема порядку, нема.
Поспівчував міцненькому старому чоловікові та зібрався йти. Але він, мабуть, не хотів, щоб я йшов, і почав розповідати про свою пригоду.
— Недавно ловив рибу. Так само з того берега почали ставити сітки двоє молодиків. Зробив їм зауваження. А вони до мене: «Мовчи, дєд, а то втопимо!». Я повторив своє зауваження. Браконьєри на човні почали підпливати до берега. Один лишився при веслах, другий підійшов до мене. «Ну, шо, дєд, — каже, — зараз морду буду бити!». Замахнувся, але не встиг. Першим заліпив йому у щелепу я. Він упав. Підійшов до нього, підняв за грудки. Потім за патли і — голову у воду. Потримав трохи, витягнув нажахане обличчя і питаю: «То хто кого втопить?».
— Ну, а другий браконьєр, що робив? — поцікавивсь я у «дєда».
— А що другий? Стояв, мов укопаний.
— Що ж далі було?
— Відпустив цього. Погріб він до свого дружка. ­Заплигнув у човен і пошкребли на той берег. Спустили гумового човна, закинули його в коляску мотоцикла — і ходу з річки. Приїхали лише під вечір. Швидко, мовчки, зняли свої сітки й уїхали. Думали мене втопить! Я не простий дєд. Школу непогану маю…
Ось така у нас відбулася розмова. Приємно, що є такі «дєдушки», котрі можуть будь-кому дати відсіч. Гадаю, що ті двоє браконьєрів навряд чи вже коли щось подібне говоритимуть першому-ліпшому рибалці.
А тепер — про головне. Радів, коли після низки публікацій про варварства браконьєрів, що були опубліковані у «Звягель-Інформі», та після кількох нарад, проведених міським головою Володимиром Загривим і його першим заступником Миколою Усенком, нарешті взялися за браконьєрів. Рибалки раділи, говорили, що браконьєрів значно поменшало, почали боятися.
Та минув якийсь час, і все почалося знову. Рибалки телефонують мені до редакції, зустрічають на дорозі і розводять руками: що сталося?! Сіті в Грабині, сіті в Цвілі, сіті в Ходурках, сіті в Курчиці, сіті на «Лубчиці», сіті біля Перемоги, сіті в Івашківці — всюди!!!
Що маю відповідати, коли й сам не допетраю, що діється?
12 серпня на мій мобільний зателефонував сусід. Повідомив про те, що в районі Баби Зоньки якісь молодики ставлять сіті. На березі зліплений намет із гілляччя. Подзвони, мовляв, рибінспекторам.
До речі, про той намет і тих молодиків мені вже скаржаться не вперше.
Отже, дзвоню головному рибінспектору Валерію Засусі. Проте, як з’ясувалося, він на даний час перебував у спільному обласному рейді в Олевську. Кажу йому про телефонний дзвінок. В. Засуха говорить, що знає про браконьєрські вилазки на річках, але що, мовляв, може зробити, коли бензину не дають, власну машину добиває тощо.
Отже, віз і нині там. Щоправда, є ще надія на «церсанітівських» хлопців, котрі вже офіційно зареєстрували свою організацію, але ще потрібно отримати дозвіл, аби вони могли складати протоколи на порушників рибальської ловлі. Сподіватимемося, може, хоч вони наведуть порядок на наших водоймищах.