14 ЖОВТНЯ — ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
Для козаків свято Покрови — 14 жовтня — завжди було найбільшим святом. Саме цього дня вони обирали нового отамана. Вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею та покровителькою. Тож невипадково це велике релігійне свято в Україні набуло ще й козацького змісту й отримало другу назву — Козацька Покрова, або ж День українського козацтва.
Цікаво, що у Новограді-Волинському є власні козаки — міське товариство Українського реєстрового козацтва — УРК. Як розповів «Звягель-Інформу» отаман міського та обласного товариств УРК Олександр ДРОЗДЮК, ідея створення громадської організації з’явилася у нього на хвилі Помаранчевої революції. Згодом задум вдалося реалізувати — спільно із осередками у різних українських містах почалася копітка робота, що має на меті відродження духовності і патріотизму.
Звісно, представники сучасного реєстрового козацтва не їздять верхи із шаблями, у шароварах та із «оселедцями», втім вони продовжують славні традиції яскравої доби нашої історії. Як колись давно козацтву довелося стати будівничим української державності, так і сьогодні, через століття, цей досвід цілком може стати корисним для нації.
— Олександре Миколайовичу, міське товариство входить до складу Всеукраїнської громадської організації «Українське реєстрове козацтво». Які головні принципи діяльності вашої організації?
— Ми позиціонуємо себе як спадкоємці й продовжувачі ідейних, духовних і моральних засад українських козаків, їхніх військово-патріотичних, культурних, організаційних традицій. Сповідуємо національну ідею, намагаємося працювати на її реалізацію та відновлення козацького руху.
— Чому йдеться саме про реєстрове козацтво?
— Як відомо, реєстровці — це та частина козацтва, котра перебувала на державній військовій службі. Козаки записувалися до спеціальних списків (реєстрів), що було основою для визначення державою їх прав і привілеїв. Реєстрове козацтво не вимагало великих видатків і відзначалося високою боєздатністю.
Вперше проект створення реєстрового козацтва, нагадаю, було реалізовано 1572 року, коли Україна входила до складу Речі Посполитої. До реєстру було записано триста козаків. Проте українські козаки використовувалися урядом у війнах і раніше — підтвердженням тому є згадки про існування більш ранніх козацьких реєстрів. Вони були незалежними від місцевої адміністрації, звільнялися від сплати податків, отримували привілеї. Одним із них було право на володіння містечком Трахтемирів — це колишня козацька резиденція, або ж столиця гетьманів. Також реєстровцям були надані клейноди — символи й атрибути військової влади: булава, бунчук, корогва, гармати, сурми тощо.
— Тобто, це була еліта козацького війська?
— Безперечно. Ці козаки відрізнялися освіченістю, були рушійною силою у боротьбі за козацькі права, права православної церкви тощо. Видатні полководці починали свій шлях у реєстровому козацтві: Петро Сагайдачний, Северин Наливайко, Іван Виговський, Іван Мазепа, Михайло Дорошенко та інші.
Але найвидатніша постать — це, звісно, Богдан Хмельницький. З початком визвольної боротьби саме під його керівництвом кількість реєстрового козацтва, яке було ударною силою українських збройних сил, сягала ста тисяч чоловік. У ході цієї війни намагання польського уряду обмежити реєстрове козацтво не мали успіху. Але після ліквідації в Україні у 1782 році полково-сотенного устрою, реєстрове козацтво було скасоване остаточно.
— Цікаво, що відродили його вже у сучасній незалежній Україні, у 2002-му. Який же вигляд має реєстрове козацтво тепер?
— Відродили його рішенням установчої Великої Ради. На посаду гетьмана одностайно обрали спадкового козака, доктора технічних наук, доктора богослов’я, ректора Донецького державного інституту штучного інтелекту Анатолія Шевченка. Козацьке військо налічує сьогодні приблизно сто тисяч реєстровців. Наша головна мета — сприяти розбудові України як суверенної, демократичної і правової держави, з козацькою моделлю демократії, де свободи гармонійно поєднані з дисципліною і порядком у державі. Девізом колишніх реєстровців було: «Збережемо честь, збудуємо славу!», а девізом сучасних козаків є гасло: «До міцної держави та добробуту народу через духовність і патріотизм кожного!».
— Можливо, не усі наші читачі сприймуть подібний оптимізм, враховуючи постійні українські злидні та політичні баталії, які змушують багатьох зневіритися у чистоті подібних закликів. Але є те, що дає все ж підстави сподіватися на успіх у справі, якою ви займаєтеся — виховання патріотизму у підростаючому поколінні. Колись були жовтенята, піонери, а чому би тепер в Україні не пропагувати найкращі принципи виховання на колоритному прикладі козачат?
— У складі товариства діє дитяча козацька організація. Наші козачата — це діти різного віку, з різних навчальних закладів. Мені приємно казати, що це хороші, освічені школярі та студенти, котрі займаються пошуковою та дослідницькою роботою, вчаться оберігати та поширювати народні традиції, відстоювати споконвічні цінності — духовність, патріотизм, любов до Бога, людини, всього живого. Одним із напрямків роботи групи юних краєзнавців є дослідження таємниць козацьких імен та прізвищ. У процесі вивчення діти та їхні наставники замислювалися над тим, звідки пішов родовід кожного із них, осмислювали свою історію, своє коріння — все те, від чого починається, власне, усвідомлення самого себе.
Андрій Козакевич, наприклад, на основі знахідок козацької доби у 2009-му році захистив науково-дослідницьку роботу, зайнявши друге місце у міжнародному конкурсі українознавства. Після нашої школи багато випускників вступають у Острозький військовий ліцей. Але головне, що усі вони — гідні українці.
— Окрім виховної роботи, що ви вважаєте здобутком діяльності вашого товариства?
— Сьогодні у складі міського товариства налічується вісімдесят реєстрових козаків молодшого та старшого офіцерського складу. Усі отримують військові звання, є у нас не лише чоловіки-козаки, а й жінки-берегині. За членські внески відвідуємо з екскурсіями славні історичні місця, обов’язково буваємо на козацьких радах, що проходять у різних містах. Пишаємося грунтовною пошуковою роботою — окремі знахідки є справжніми музейними скарбами, яким можуть позаздрити відомі експозиції. У нашій місцевості не було великих битв (хіба що під Корцем та Чудновим, про що, окрім документів, свідчать й археологічні знахідки), втім поселення козаків залишили по собі чимало цікавого для краєзнавців.
Взагалі наш край багатий на легенди і народні перекази про козацькі часи. У планах — випустити збірку місцевих легенд і переказів. А наразі, побачивши у музеї бойової та козацької слави результати спільних історичних досліджень членів товариства, наші відвідувачі залишаються у захваті від багатої історії краю. Зокрема, представники делегацій з інших міст та з-за кордону.
— Які знахідки, на ваш погляд, викликають найбільший інтерес?
— Наведу лише декілька прикладів історичних досліджень. Краєзнавців-аматорів зацікавило сучасне село Повчине, яке півтора століття тому називалося Полчин (скорочена назва від Половчини — можливо, від древніх половців). На місці древніх слов’янських поселень по берегах річки Корчик козачатами були зібрані сотні предметів старовини. Серед них — свинцеві кулі від мушкетів, ковані мідні цвяхи, монети різних держав литовсько-польської та царської доби. На полях, які щорічно переорюються, знайдені залізні козацькі сковороду, казан, натільні хрестики, козацькі каблучки жіночі срібні прикраси, мідні чарки, глиняні козацькі люльки, наконечник бойового козацького списа, залишки старовинних ікон, гудзики, пряжки до кінської збруї, підкови, стремена, шипи льодохідні для коней, уламки привозного розмальованого домашнього посуду. Місцеві краєзнавці дійшли висновку, що тут була козацька митниця, бо в селі Повчине, за легендою, розташовувалися стайні Богдана Хмельницького. Тут був козацький бій з поляками, бо є рештки фортечних укріплень із залишками земляних валів. На цьому місці сьогодні забуте владою та людьми, запущене, заросле тереном та барвінком кладовище, на якому стоять та лежать німі свідки тих часів - козацькі кам’яні хрести. Ми маємо історичні факти про бої місцевого значення козаків у цих місцях.
— Одна з найцікавіших традицій, успадкована нами від козаків, — посвята та прийняття присяги. Розкажіть, будь ласка, як саме відбувається цей ритуал.
— Прийняття козацької присяги — священне дійство, яке проходить лише у храмах, у святковій обстановці, із внесенням державного та козацького прапорів та із залученням священнослужителів, членів товариства, представників влади, громадськості, засобів масової інформації. Маємо духовного наставника — це отець Андрій, настоятель Свято-Миколаївської парафії УПЦ і майор Українського реєстрового козацтва. А щодо присяги, то поклавши шаблю на праве плече козака, отаман проголошує: «Прошу вірно служити Господу, наказую вірно служити народу України!». І козаки, і берегині, при цьому відповідають: «Служу Господу, служу народу Україні!». Як свідчить практика, ті, хто не пройшов ритуал козацької посвяти в храмі — рано чи пізно кладуть посвідчення на стіл. Очевидно, такі люди не угодні Богові в цій справі…
— Ну що ж, хотілося би подякувати вам за роботу, яку ви здійснюєте. Нових вам здобутків на благо духовного і патріотичного розвитку українців! Дякую за розмову.