До кабінету Самсамого постукали.
— Дозвольте?
— А! Головний фінансист! Заходьте, заходьте! Як кажуть, які проблеми?
— З прошедшим!
— Це з яким?
— З Днем боротьби зі злиднями. Народ хвилюється. Треба було би деякі статті законопроектика обговорити.
— Якого ще законопр..пр… пр…пр…
— Щодо споживчого кошика. Ви, мабуть, забули, але ми з вами вже дещо поправили. Лишилося…
— А-а! Сідайте, сідайте! — заклопотано сказав Самсамий, гортаючи перекидний календар. Аж раптом вигукує:
— Є! «Міжнародний день боротьби за ліквідацію злиднів!». А ви що тут наплели?
Головний фінансист, ­зиркнувши на двері, похнюплено відказав:
— А яка різниця?
— І тут ви маєте рацію! То що ви там принесли?
— Законопроектик. Точніше, деякі його статті. Щоб узгодити. Як кажуть. Кгм, кгм…
Самсамому не сподобалося, коли його «повторюють», але промовчав. Натомість мовив:
— Ну, то ознайомлюйте з ними!
Фінансист сів навпроти Самсамого, розкрив теку і почав:
— Про головний продукт. Сало. Чотири грами на день…
Самсамий перебив:
— А було скільки?
— П’ять. На дорослого. На дитину — чотири. Тепер буде три. Навіщо їм сало? Дорослий, зрозуміло, випив, закусив і…
— Давайте далі!
— Ковбаса. Дев’ять кіло на рік.
— Це не багато, пане Головний фінансисте?
— Так двадцять чотири грами на день. Шматочок.
— А-а. Запишіть п’ятнадцять грамів. Криза! Валяйте далі!
— Хліб. Було шістдесят два кеге на рік. Думаю, п’ятдесят вистачить. Це — приблизно двісті грамів на день. Жити можна.
— Я також люблю добре поїсти, поспати і попрацювати. Проте, на останнє не завжди часу вистачає, — важко зітхнув Самсамий. — Але, як кажуть, бюджет — не мішок без дна! Я пропоную ще врізати. На грамів п’ятнадцять. Чи, може, я щось не знаю?
— Знаєте! Зробимо! Отже. — продовжив Головний фінансист. — Яйця... Що? Чого ви дивитеся на мої штани? Я маю на увазі курячі. Яйця. В кошику. Одне — на два дні. На одну душу.
— А було?
— Нуль п’ять.
— Не зрозумів.
— Тобто, пів’яйця на день.
— А яка різниця?
— В цифрах!
— А-а, — замислився Самсамий, а відтак стріпнувся і відмахнувся, наче від бджоли. — Яйця взагалі викиньте із корзини!
— Кошика.
— Та яка різниця?!
— То я й кажу. Макаронів — десять грамів, гречки — п’ять…
— Гречки трохи можна добавити, — розщедрився Самсамий. — Все одно китайська. Ну, — перевів подих шеф, — з продуктами все ясно. А що там із вдяганкою?
Головний фінансист відшукав потрібні папери. Застрочив:
— Жіноче пальто — вісім років, куртка — сім, спідниця — п’ять, труси — три, купальник — чотири, бюстгальтер…
— Без бз... бзь.. Коротше, без ліфчика можна обійтися! — зауважив Самсамий. — І без купальника і трусів! За шубою все одно нічого не видно!
— Шефе!
— Що таке?
— За якою шубою? За пальтом!
— Правильно мислиш. Які шуби в кризу. Ну, що там іще?
— Майки…
— Вони також не потрібні. Нехай тіло дихає.
— Дитячий гардероб.
— Усе брати на виріст! З народження і до першого класу. Потім — з першого до десятого! Ні, до повноліття!
— Геніально! Я так і думав! Я вірив у вас, шефе, що...
— І я вам вірю! Ви ж із нашої команди, правда? І не будете ж встромляти пальці в колеса?
— Звичайно, ні. Взуття для чоловіків…
— Я хотів би що сказати, — глибоко замислившись, мовив Самсамий. — Поки морозів немає, то можна було б і босяка походити.
— А якщо хто на цвях наступить? На скло? Витрати на ліки.
— Ніяких ліків! Зашкарубне! Заросте! І бігатиме до пенсії! А там, дивись, і, як кажуть…
Тепер Самсамого перебив Головний фінансист:
— Ковдра — на десять років…
— Досить! — не витерпів Самсамий. — Продовжимо завтра.
— Але я ще хотів би поговорити щодо предметів санітарії, медикаментів, посуду…
— Та то дрібниці!
— … Спиртне…
— О! А це — святе! До корзини…
— До кошика…
— От-от! Спиртне до-о... короба не вносьте. Нехай п’ють, скільки влізе! Гуляти — так гуляти! І чого ви ото, Головний фінансисте, все на двері озираєтеся?
— Про всяк випадок.
— А-а-а. А що у вас там під другою рукою?
— Ну… цей…
— Ще якийсь законопроектик?
— Ні, «Плейбойчик».
— Ех, шибеник! Але, як кажуть, добряче попрацювавши, й відпочити не гріх! Заходьте завтра. Продовжимо. Ох-хо-хо! Важкуватий був день. Та чого заради злиднів не зробиш...