ПОЇЗДКА З КОМФОРТОМ!

У салоні автобуса, мабуть, було плюс сорок за Цельсієм. Здавалося, що я потрапив до крематорію. Потім моє тіло притисли до дверцят. Поза — проти всіх законів фізики!
Перед собою читаю надпис: «Шановні пасажири! Комфортабельність поїздки в нашому автобусі залежить від вас! Не рвіть місця для сидіння. Не лузайте зернята. Не куріть. Не паліть. Поводьтеся пристойно. Шануйте нашу працю. Це ж для вашого комфорту в поїздці.»
«Та які тут у біса сидіння?! Які зернята?! Яке куріння?! Який комфорт?..» — подумав я, обливаючись потом.
Але далі екстрим почав набирати обертів. Якийсь бугай пропхав мене глибше в салон. Я опинився лицем у лице із симпатичною дамочкою.
Автобус сіпнуло, і ми торкнулися носами. Вона опустила очі. І я також. Мовчимо, ніби на першому побаченні. Навколо не чуємо ні сопінь, ні ­«дякувань» за «комфортабельну» поїздку…
— Ви пробачте, — зрештою порушив я мовчанку. — Але…
— Я розумію, — ніяково сказала вона.
— Як вас звати?
— Вікторія.
— Гарне ім’я!
— Дякую! А…
— Андрій!
Ми всміхнулися одне одному.
Автобус знову колихнуло, і наші губи... зійшлися в поцілунку.
— Що ви робите?! — тепер уже обурено спитала вона.
— Вибачте, але я не винен, — відказав я. — То все «чумадан», який тисне мені в спину.
Вона сердито, але слушно зауважила:
— «Чумаданів» тепер не носять!
— Значить, «кравчучка», — підшукав я іншу версію.
Вона вибухнула:
— Ви — хам!
Я з цим категорично не ­погодився:
— Я не такий. Це…
— «Чумадан»?..
Раптом у «пенсійного» за віком автобуса зірвало люк. Я з силою видерся на дах. Пожадливо схопив ковток свіжого повітря. Відтак зазирнув до салону. І одразу побачив її очі, кольору морської хвилі. Вона, затиснута зі всіх боків розпашілими тілами, благально дивилася на мене. І я… подав їй руку.
Тепер ми справді були вдвох. Наші обличчя шмагав вітер. Але нам було добре. Здавалося, що ми летимо на крилах! І нам байдуже вже було, що там у салоні…
На кінцевій зупинці нас із даху автобуса зняли. ­Рятувальники.
А трошки згодом ми ­одружилися.
Як добре, що я тоді потрапив до того нашого рідного, «комфортабельного» автобуса!
Микола МАРУСЯК