Добрий день, редакція газети «Звягель»! Роз’ясніть, будь ласка, які права та обов’язки мають неповнолітні діти, відповідно до чинного законодавства України?

На запитання відповідає начальник юридичного відділу газети «Звягель» Геннадій ФРЕГЕР:
Напевно, кожний із нас бачив, як у закордонних фільмах, особливо в американських, малі діти за те, що батьки підвищили на них голос або в інших випадках, коли їм не сподобалась «поведінка» їхніх батьків, викликають поліцію та навіть більше — подають на власних батьків до суду.
На щастя, у нашій країні зовсім інший менталітет, та діти з більшою повагою ставляться до своїх батьків. Але при цьому права дітей достатньо захищені на законодавчому рівні.
Відповідно до ст.52 Конституції України, діти рівні у своїх правах, незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Утримання і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків, піклування, покладаються на державу. Захист материнства в Україні визначений у ст.24 Конституції України, як створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю із материнством. Закон передбачає правову, моральну та матеріальну підтримку материнства та дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Окрім Конституції України, права дитини захищені ще низкою законів та підзаконних нормативних актів, серед яких: Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини і Конвенція про права дитини, схвалені Асамблеєю ООН і ратифіковані в нашій країні Верховною Радою України, Сімейним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про охорону дитинства» та іншими нормативними актами.
Стаття 150 Сімейного кодексу України визначає основні обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме:

• виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;


• піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;


• забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;


• поважати дитину.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування про неї.
Крім цього, дана правова норма забороняє будь-які види експлуатації батьками своєї дитини та фізичні покарання дитини, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
За не виконання або не належне виконання батьками своїх обов’язків перед дитиною може бути застосована адміністративна відповідальність у наступних випадках:

• за ст.184 КУпАП України — за ухиляння від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей;


• за ст.180 КУпАП України — за доведення неповнолітнього до стану сп’яніння;


• за ст.173-2 КУпАП України — за учинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого.

Крім цього, батьки або один із них можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони:

• не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;


• ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини;


• жорстоко поводяться з дитиною;


• є хронічними алкоголіками або наркоманами;


• вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;


• засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

З метою захисту майнових та житлових прав дітей, ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», передбачено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Також варто відзначити, що обсяг прав, якими володіє дитина, залежить від віку, якого вона досягла. В залежності від віку, діти поділяються на малолітніх (особа, яка не досягла 14 років) та неповнолітніх (особа віком від 14 до 18 років).
Малолітні особи мають ­право:

• самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;


• здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
Неповнолітні особи, крім правочинів, що можуть вчиняти малолітні, мають право:

• самостійно розпоряджатися власним заробітком, стипендією чи іншими доходами;


• самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи дохід, за винятком нерухомих речей і транспортних засобів;


• з 16 років вправі влаштуватись на роботу;


• самостійно здійснювати права автора творів науки, літератури, мистецтва, права на об’єкти промислової власності чи власності на інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;


• бути учасниками та засновниками юридичних осіб;


• за нотаріально посвідченою згодою батьків здійснювати угоди стосовно транспортних засобів або нерухомого майна, яке їм належить;


• за згодою батьків розпоряджатися коштами, що внесли інші особи на їхнє ім’я в банківські установи.

Для забезпечення прав дітей, повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини, Закон України «Про охорону дитинства» передбачає, що держава гарантує дитині такі права: на охорону здоров’я; на ім’я та громадянство; на достатній життєвий рівень; на вільне висловлення думки та отримання інформації; на захист від усіх форм насильства; на проживання у сім’ї разом із батьками або в сім’ї одного з них; на піклування батьків; на спілкування з батьками, які проживають окремо чи в різних державах; на майно та житло; на освіту. Закон передбачає також залучення дитини до національної та світової культури.
І наостанок хотілось би пригадати народну мудрість: «Як наше покоління виховає дітей сьогодні, такою буде наша держава завтра».