Поява Мурочки у кого-небудь із односельців у дворі могла означати дві речі: безпутній Мишко (так його називали в селі) збирається щось украсти чи прийшов просити гроші на похмілля (імена в матеріалі змінено).
— Чого тобі?
— М-м-м…
— Чого микаєш?
— М-и… Ма-ма…
— Що мама?
— Померла.
Тут Мурочка перестав себе стримувати і заридав.
— Ох ти, Господи! — плеснула в долоні сусідка. — Крепка ще баба була… Горе ж яке!
— Яка крепка! — махнув рукою Мишко. — Лише на вигляд. А насправді ледь душа трималася в тілі. Вранці почав її будити, а вона — холодна. Тепер ось ходжу та гроші збираю на похорони. Ну, гроб там простенький, на те се… Ви вже, тітко Галино, дайте, скільки не шкода.
Співчутлива сусідка кинулась до хати і принесла гроші.
— Якщо там помити чи нарядить — так зви, Мишко.
— Добре, добре…

Подібну процедуру Мурочка повторював, де тільки міг. Вигляд у нього був настільки приголомшений, що люди вірили: Марія Макарівна і справді віддала Богові душу. Давали гроші, висловлювали готовність допомогти в похоронах. А коли хтось із односельців побачив живу матір Мурочки на вулиці, брехун із пристойною сумою грошей у кишені був уже далеко. Десь тинявся цілий тиждень, а коли повернувся до рідних пенатів, то отримав прізвисько Мертвяк.
Можна зазначити, що й раніше Мурочка уникав постійної роботи. Хоча підробляв: комусь рубав дрова, комусь копав картоплю тощо. Але й крав. По-дрібному.
Ті, хто пам’ятав давно померлого батька Мишка, говорили, що синок удався в нього.
Так чи не так, але тепер Мертвяк, у рибальсько-пляжний сезон ходив берегами річки і розповідав про походження свого екзотичного прізвиська. Рибалки і відпочиваючі сміялися разом із ним і наливали Мурочці чергову чарку. Мишко випивав, хрумкав свіжим огірком і вів далі:
— Це ще нічого! А ось одного разу я з друганом на рибалці таке вчворив — не повірите!..
Веселе життя закінчувалося взимку, коли люд, здебільшого, відсиджується в теплих будинках, і Мишко перебивався мізерною пенсією матері. А Марія Макарівна не завжди давала безталанному синові гроші на похмілля. У минулому колгоспний бригадир, жінка сувора і вольова, вона могла поставити на місце будь-кого.
— Вже й не знаю, як це так у мене вийшло з тим лобурякою, — жалілася вона сусідам. — Все йому, як з гуся вода…

У той зимовий вечір Мишко повернувся додому з чергового «загула». Запухлий, червоноокий, одразу кинувся на коліна перед матір’ю:
— Дай на пляшку! Молю тебе! Сили немає! Серце з грудей вистрибує...
— Ліпше вистрибнуло би, — відказала стара жінка. — Поховала би — і всіх ділов.
— Не даси?
— Не псуй дарма часу!
— Я зараз піду до сараю вішатися!
— Скатертиною дорога!
Мурочка демонстративно хряпнув дверима, забіг до сараю, схопив віжки і змайстрував зашморг. Хвилин десять вичікував, що прийде мати його зупиняти, однак двері в будинку так і не скрипнули.
— От відьма стара! — прошипів Мишко. — Мене хоче позбутися!
Коли повернувся до хати, то побачив, що Марія Макарівна спокійно дивиться телевізор.
— Чого ж не повісився? — не повертаючи голови, спитала вона.
У наступну секунду шию старої обвили віжки. Вона рухнула зі стільчика на підлогу і затихла.
Мурочка обшукав усі закапелки: сунув до кишені залишки материнської пенсії, вкинув до шафи віжки.

Першим бажанням Мурочки було повідомити про передчасну кончину матері. Однак подумавши, Мертвяк вирішив на деякий час заховатися, а повернувшись, зробити вигляд, що під час смерті Марії Макарівни був у «загулі».
Вичікавши декілька днів, Мишко повернувся до села і з подивом виявив, що односельці про смерть матері нічого не знають. Довелося відчиняти хату і з виттям вибігати на вулицю.
Коли люди переконалися, що цього разу Марія Макарівна і справді мертва, то викликали «швидку» і міліцію.
— А ти, Мишко, куди намилився? — поцікавилася сусідка, побачивши, що Мурочка потихесеньку віддаляється од гурту односельців.
— Як куди? До столиці треба добиратися! — ребром долоні Мишко підтер носа. — А то тепер на мене повісять усіх собак! Розбиратися не будуть…
Після цих слів Мурочка кинувся на засніжену дорогу.
Але це Мишкові не допомогло. Ніколи не покидавши рідних місць, він так і не зміг обхідними дорогами дістатися до столиці.
Наряд міліції затримав Мурочку на околиці сусіднього села.

Суд визнав Михайла винним в умисному вбивстві із корисливих мотивів і приговорив до 12 років позбавлення волі.