Артем Кормушко (імена в матеріалі змінено) встиг кілька разів побувати за гратами. Проте належних висновків для себе не зробив і мав знову потрапити туди, де Макар телят не пасе. Але його від тюрми врятував випадок…

В один із похмурних осінніх вечорів 2003 року в квартирі Артема пролунав телефонний дзвінок
— Так, слухаю! — заревів він спросоння у трубку.
— Артем, ти один?
— Ну, кажіть. Хто це? — Кормушко ніяк не міг збагнути, хто порушив його спокій.
Той, хто телефонував, виявився його приятелем, Анатолієм Черемшиною. Хлопці познайомилися якось у лікарні.
Знайомий не став тягнути кота за хвіст і одразу перейшов до справи.
— Артем, маза є. Передати потрібно.
— «Треба — так треба», — поміркував Кормушко і вже через п’ятнадцять хвилин, натягнувши куртку, вийшов у двір, де його вже очікував колишній приятель по нещастю.
— Кажи, тільки швидко, — заявив Артем, — бо холодно надворі.
Товариш тільки посміхнувся.
— Ось за це ти мені і подобаєшся.
«Маза», за словами Черемшини, дійсно була вартою. Чоловік намірився обікрасти один із будинків у приватному секторі, господарі якого на кілька днів поїхали з міста.
— Та, кажу тобі, в хаті нікого із дорослих не буде, — запевняв Анатолій своїх «корешів» Артема і Сергія Кострицю (останній саме прийшов до Артема) на справу. — Пацан малий нам нічого не зробить. Коротше, заходь і бери, чого хочеш.
— Добре. Була не була! — першим озвався Сергій.
Артем також погодився: тим більше, він мав стояти на «шухері», поки його «подільники» обшукають весь дім своїх жертв.

Як і домовлялися, першим «у бій» кинувся Анатолій. Він сміло підійшов до дверей вибраного будинку і подзвонив. Незабаром вони відчинилися, і в отворі показалася кучерява голова шістнадцятирічного юнака Олексія.
— Чого вам? — діловито спитав парубок.
— Електрик я. Лічильник треба перевірити, — не розгубився Черемшина.
— А-а-а-а-а… — багатозначно протягнув хлопець. — Тоді проходьте.
Він відчинив двері і пішов по коридору. Анатолій кинувся за ним, подавши знак приятелям заходити в приміщення.
— Тільки тут проблема є, — пролунав голос із сусідньої кімнати.
— Яка ж? — ввічливо поцікавився Черемшина.
— Все обладнання — в підвалі. А ключі — не знаю де. Це знають батьки, а їх зараз удома немає. Я, звичайно, можу пошукати.
— Пошукай, пошукай, — не вгавав Черемшина. — А раптом знайдеш.
Поки юний господар копошився на кухні, Анатолій переконався, що його «подільники» вже в будинку, а потім пішов до хлопця.
Вихопивши із кишені ніж, він приставив лезо до горла юнака.
— Рипнешся — голова злетить вмить, — попередив він.
Парубок кивнув у відповідь.
— Добре. Дуже добре. А тепер лягай на підлогу.
Хлопець виконав наказ.
Черемшина своїй жертві скотчем обкрутив руки за спиною. Відтак нахилився над парубком.
— Молодець! Ось бачиш, розумниця ти.
Виструнчившись і бавлячись ножем у руках, продовжив бесіду:
— А тепер ти розповіси у всіх деталях, де твої предки зберігають гроші і коштовності.
— Н-ні! — процідив хлопчина крізь зуби. — Я вам нічого не скажу!
— Ось як. Вирішив погратися?
Анатолій схопив свою жертву і за комір сорочки потягнув до ванної.
— Набирайте воду! — крикнув він «подільникам».
Притягнувши підлітка до ванної, кинув його на кахельну долівку.
— Чуєш дзюркіт води? Це наповнюється ванна. Скоро тебе топитиму, як котеня. Триматиму тебе там доти, доки все не викладеш. То що, розповіси, де гроші?
Хлопець заперечливо захитав головою.
— Ах ти, козел! — заревів Черемшина. — Зараз я тебе…
У запалі він знову схопився за ніж і приставив його хлопцеві до горла.
— Кажи, поки по-доброму тебе прошу!
Юнак мовчав.
Махнувши ножем, Анатолій зробив невеликий надріз на шиї своєї жертви, аби довести серйозність своїх намірів.
— Я вам нічого не скажу, — прошепотів школяр. — Бо сам нічого не знаю…
Чи то Черемшина повірив у слова хлопця, чи то не хотів заходити надто далеко, однак, заліпивши юнаку скотчем рота, грабіжник його облишив. Він вийшов із ванної і приєднався до своїх приятелів, котрі вже нишпорили по кімнатах.
— Шукайте цінні речі, — підказував «подільникам» Черемша. — На дрібниці уваги не звертайте!
Проте його поради «корешам» не допомогли. Перевернувши все догори дригом, грабіжники так і не змогли похвалитися значним уловом. Знайшли лише до двохсот гривень, бінокль і один долар США.

Вже через кілька днів після того, як грабіжники вийшли за поріг своєї жертви, на їх слід напали правоохоронці. Черемшину і Кострицю затримали практично одразу ж, А ось Кормушку незбагненно пощастило. Передчуваючи недобре, він покинув країну на десять років. Де він був усі ці роки, чим займався, — сюжет для іншої публікації, однак чоловік і не думав, що весь цей час він був «на олівці» у стражів порядку.
Про пильність міліціонерів говорить хоч би те, що зловмисника затримали буквально через кілька днів, як він ступив на рідну землю.
Три місяці слідства дали змогу слідчим відновити до дрібниць всі події тієї злосчасної ночі. Кормушко весь цей час провів у СІЗО, а ось його колишні «подільники» на цей раз виступили не як учасники злочину, а як свідки, оскільки вже встигли відповісти за свої злочини.