Водійській справі Антон вчився на батьковій «копійці» і його службовій вантажівці. Легко здав на права. Однак працювати водієм у рідному місті не вийшло. Посварившись із батьками, Антон поїхав до бабусі в село. Там влаштувався водієм у місцеве «КСП», чим усіх неабияк здивував. Мовляв, обміняв місто на село!
Згодом Антона почали вважати одним із кращих водіїв. Саме з того часу доля зіграла з ним злий жарт. Він вирішив, що йому все дозволено. Тож почав запізнюватися на роботу, напідпитку сідав за кермо. Але кататися «під мухою» по путівцях, як виявилося, не так уже й безпечно.
Першого разу Антона, коли той потрапив на гачок даішникам, «відмазав» директор підприємства.
Хлопець пообіцяв, що більше п’яним за кермо не сідатиме. Проте обіцянки не виконав, бо належав до тієї категорії, котрих хлібом не годуй, а дай тільки проїхати п’яним на машині. Тож наступного разу у нього відібрали права. Залишатися в селі навідріз відмовився:
— Знайшли дурня колупатися в чужих моторах!
Повернення до міста не видалося тріумфальним. Без грошей, професії, бажання працювати Антон нікому не був потрібен. З горя запив. Гроші брав у батьків, котрі шкодували непутящого синочка.
Одного разу компанію, в якій гуляв Антон, виперли із бару, який вже зачинявся. Але Антону дуже вже хотілося продовження свята, а не просто блукання по притихлих підворіттях. У світлі ліхтаря біля узбіччя він розгледів припарковане «Жигулі».
Антон по-хижацьки потер долоні.
— Є ідея! Хочете, проїдемо з вітерцем?
— На чому?
— Он тачка. Я її нігтем відкрию.
— Брешеш!
Антон не відповів. Підскоком кинувся до машини, нахилився над нею і, покопирсавшись кілька хвилин, відкрив дверцята.
— Ну, що, братва, погнали?
Антонів приятель і дві дівчини завагалися.
— Ви чого?! — здивувався Антон. — Карета подана!
— Ні, Антоне, ми ліпше вже пішки…
— Як це? А!? Наклали у штани! Ну і чорт з вами. Поїду сам.
Злісно хряпнувши дверцятами, Антон вирвав дроти запалення і завів автомобіль.
Нічне мандрування почалося містом. Однак настрій у Антона був уже не той. Покрутившись вулицями, він знайшов пустир. Кататися більше не хотілося, залишати в салоні викраденого авто свої відбитки пальців — також.
Покидав пустир Антон із кривою посмішкою. За його спиною палало нещасне «Жигулі».
Проминувши кілька вулиць, Антон раптом збагнув, що заїхав надто далеко і діставатися додому доведеться довго. Він зупинився і огледівся…
Через півгодини «нічний гонщик» уже крутив кермо «Тойоти». Цього разу він не став морочитися із замком, а просто вибив бокове скло.
Гнав Антон, як тільки міг. П’яна впевненість у власних водійських талантах призвела до того, що на одному із поворотів молодик не впорався з керуванням. Машина перестрибнула через бордюр, кілька разів перевернулась. Її рух зупинила стіна житлового будинку.
Із салону зім’ятої у консервну бляшанку іномарки Антона витягали працівники ДАІ.
Кажуть, п’яним щастить. «Тойота» була розбита вщент, а водій відбувся лише подряпинами. Щоправда, попереду у нього ще буде вдосталь неприємностей. Доведеться відшкодовувати збитки господарям понівечених машин. А найголовніше — сісти на лаву підсудних і по повній програмі відповісти за катання з вітерцем.