Одним із найважливіших питань у практиці досудового розслідування і судового провадження є застосування запобіжних заходів як виду кримінального процесуального примусу попереджувального (випереджувального) характеру, пов’язаного з тимчасовим обмеженням (позбавленням) слідчим суддею, судом права особи (підозрюваного, обвинуваченого, засудженого) на свободу і особисту недоторканність.
Без запобіжних заходів не обходиться жоден кримінальний процес сучасних держав світу, бо за їх допомогою забезпечується належний, заданий законом перебіг досудового розслідування і судового провадження, а в кінцевому підсумку — захист особи, суспільства, держави від кримінальних правопорушень та виконання інших завдань кримінального судочинства. Залежно від того, як законодавець за допомогою кримінального процесуального закону визначив баланс інтересів держави та інтересів особи через урегулювання мети, підстав, порядку та суб’єктів застосування цих заходів процесуального примусу, можна судити про ступінь свободи в державі і турботу про права людини в ній.
Неможливо не відзначити, що в цьому плані наш законодавець у новому Кримінальному процесуальному кодексі стосовно запобіжних заходів за зразок узяв апробований на практиці крізь призму рішень Європейського суду з прав людини із застосування Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод досвід західноєвропейських демократій, а також, образно кажучи, «гіркий» вітчизняний. А тому є впевненість, що при належному його застосуванні в Україні, як у Європі і всьому цивілізованому світі, під вартою на час досудового розслідування і за судом будуть утримуватися лише ті обвинувачені у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, які: злісно не виконуватимуть своїх процесуальних обов’язків, навмисно протидіятимуть нормальному перебігу кримінального провадження, і утримуватися лише для того, щоби вони могли постати перед судом; що врешті-решт наші слідчі ізолятори і інші установи попереднього ув’язнення значно спорожніють і перестануть бути розсадниками сухот (туберкульозу) в суспільстві, і ось чому.
Законодавець запровадив нову, європейську, систему запобіжних заходів. Він відмовився від підписки про невиїзд, поруки громадської організації або трудового колективу, нагляду командування військової частини. Тепер запобіжними заходами є:

1. особисте зобов’язання;


2. особиста порука;


3. застава;


4. домашній арешт;


5. тримання під вартою.

При застосуванні запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, на обвинуваченого, окрім обов’язку прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора і суду, може бути покладено також один або кілька додаткових обов’язків (ч.5 ст.194 КПК):

1. прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;


2. не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;


3. повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;


4. утримуватись від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;


5. не відвідувати місця, визначені слідчим суддею, судом;


6. пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;


7. докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;


8. здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти), що дає право на виїзд з України і в’їзд в Україну;


9. носити електронний засіб контролю.

Застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування можливе лише за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, і віднесене до виключної компетенції слідчого судді, а під час судового провадження — лише за клопотанням прокурора, і віднесене до виключної компетенції суду, який здійснює судове провадження (ч.2 ст.176 КПК). Тобто усі запобіжні заходи тепер застосовуватимуться тільки незалежними від сторони обвинувачення судовими органами, не пов’язаними із кримінальним переслідуванням особи.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя, суд на підставі поданих сторонами кримінального провадження матеріалів повинен оцінити сукупність усіх юридично значимих обставин (ст.178 КПК), у тому числі:

1. вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення;


2. тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення;


3. вік та стан здоров’я обвинуваченого;


4. міцність соціальних зв’язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців;


5. наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;


6. його репутацію;


7. майновий стан;


8. наявність судимостей;


9. дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;


10. наявність повідомлення обвинуваченому про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;


11. розмір майнової шкоди, у завданні якої він обвинувачується, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення його обвинувачують, а також вагомість доказів, якими обгрунтовуються відповідні обставини.

Так чи інакше, і на досудовому розслідуванні, і у судових провадженнях законне і справедливе вирішення питання із запобіжними заходами тепер залежатиме головним чином від рівня незалежності слідчого, судді, суду.