Гурт «Скрябін» називають першим україномовним колективом у жанрі альтернативної електроніки. Здається, що їх тексти — прості і без зайвих «тараканів», та все ж кожному під силу віднайти у них власну глибину. Принаймні, це вдалося тим, хто 13 березня прийшов на живий концерт «Скрябіна» у Палац культури. «Боже, люди, як з вами кльово!» — ці слова від Кузьми новоград-волинці почули зі сцени багато разів, бо справді подарували гурту надзвичайно теплий прийом. Здавалося, що з перших хвилин тут ожили навіть стіни, а від позитивних емоцій зашкалювали кардіограми. Адже ніхто у своєму кріслі не сидів спокійно — усі танцювали, махали руками і співали.
— На дві години просто забути про усе, що відбувається за стінами цього будинку, — одразу порадив Кузьма (Андрій Кузьменко, він же — Скрябін). — У кожного відбувається та сама історія, правда? У кожного. Де б не був — ті самі розмови зараз. Але життя іде, діти не мають права знати те слово з п’яти букв, яке навіть не хочу називати… Для того є ми — дорослі, щоб вони того не знали. Дасть Бог, до цього не дійде.
Як зізнався Кузьма, через Новоград він за своє життя проїжджав щонайменше разів 450. Пригадав часи, коли не було об’їзної і доводилося їхати через місто.
— Якось у мене пробилося колесо. До того ж, виявилося, що машину мені німці продали без домкрата! Раптом під’їхав до мене таксист і каже: «Я домкрата теж не маю, але маю таке, що ніякого домкрата вже не треба!» І дістає чвертку… Я трохи з неї випив і бачу, що у мене сніжинки почали сипатися в очах. Дивлюся і думаю: «Сніг влітку пішов чи що?» Я собі Новоград-Волинський з цього моменту чітко запам’ятав. Приїхав ще один таксист, а потім — ще один… Не знаю, що було потім, але о 22-ій я у Новограді зламався, а десь о 5-ій ранку виїхав. За Новоградом, звісно, зразу зупинився, щоб проспатися. А коли прокинувся, то виявив, що колесо у мене накачане! Як так сталося — досі не знаю, але зрозумів точно, що у цьому місті живуть хороші люди!
Неодноразово Кузьма у своїх інтерв’ю розповідав, що гурт виник спонтанно. «Взагалі, весь цей «Скрябін» — це щось таке космічне, тобто воно ніколи не підкорялося ніяким правилам. Ми не робили це для чогось конкретно — ми просто це робили, тому що нам було в кайф. А в якийсь момент зрозуміли, що з цього можна зробити щось нормальне».
Він про все розповідає цікаво — новоград-волинці могли у цьому переконатися. Таких людей насправді небагато — енергетичні батарейки, які навіть, коли сумують, то видають такі «кренделі», що можна луснути від сміху. Або, навпаки, перейнятися розказаним до «мурашок».
Так, наприклад, розповідає Кузьма про написання своїх пісень: «Давай з тобою займатися любов’ю» — то та фраза, яку я завжди хотів вміти сказати дівчині напряму, але ніколи не сказав, тому я ввів її в пісню, — зізнається він. — Я чув цікаву рецензію на пісню «Мовчати» від «даїшника». Якось ми їхали на автобусі та зупинилися біля поста ДАЇ, спитатися дорогу чи щось таке. Я там пройшов, а мене один мент побачив і каже іншому: «А, это тот парнишка пошёл, которого Билычка в клипе мучила!»
У багатьох зараз на вустах, що дев’ять років тому Скрябін виступав з концертами на підтримку Януковича. А нещодавно він написав пісню «Історія», присвячену подіям на Майдані. Проте, як не просили його новоград-волинці, у нас на сцені він цю пісню так і не заспівав. Сказав, що просить Бога, аби все швидше закінчилося, і життя в Україні налагодилося…
На питання, чому він не виступав на Майдані, музикант сказав: «Не треба плутати революцію з дискотекою. Не робіть із революції рок-фестиваль». У відповідь на це Кузьмі дорікали: можливо, він злякався? На що він відповів: «Я нічого не боюся в цій країні. Якби боявся, то давно би поїхав звідси. А так ходжу по вулицях без охорони і чудово себе почуваю».
«Багато залежить від того, хто з тобою поруч, — переконаний Кузьма. — Якщо у цьому залі зі мною зараз близько семисот людей, які здатні радіти, сміятися зі смішного і плакати з того, від чого хочеться плакати, то є щастя. Я вам дякую за це, бо такої енергетики ніде не зустрічав. Душа моя вилилася у цей зал і знайшла рідних людей. Знаєте, мені коліно напередодні порізали, бо опухло, як у мамонта. Якби не це, то я би вже скакав на радощах, падав у оркестрову яму, вилазив із неї. Ваша землячка Леся Українка могла би сказати: «Чувак, що ти витворяєш у мене на батьківщині?» Напевно, тому коліно порізали перед приїздом у Новоград — тут у вас, на батьківщині української класики, такого витворяти не можна. Правильно я кажу?»
Зал вибухав щоразу, коли музикант щось казав, жартував чи просто звертався до глядачів. Все сприймали на «ура»: і неповторний західний «сленг», і знайомство з кожним із музикантів гурту, і кепкування над бек-вокалісткою Ольгою Лізуновою з гурту під іронічною назвою «Пающіє труси». До речі, тут же на сцені спростували міф про те, що не обов’язково мати голос, одягнувшись на сцену у труси. Кузьма назвав це «реабілітацією» гурту — Ольга заспівала а капелла, продемонструвавши чудові вокальні дані.
Зіркою Кузьма себе не вважає: «Я — не зірка, однозначно. Щоб не відриватися від землі, потрібно частіше заходити в заклади, типу Охматдит, Центр реабілітації алкоголіків/наркоманів чи будинок для дітей із розумовими вадами. І чим частіше, тим корисніше. Я колись зайшов, вийшов і зрозумів — я щаслива людина. Ти перестаєш мріяти про яхти, літаки. Осідаєш на землю і починаєш твердо відчувати її під ногами. Вже не наймаєш собі охоронців за якісь дурні гроші. Ти і так нікому не потрібний, а в тебе ще п’ять «дядь» поряд. Ті хворі люди тебе лікують. Якби моя воля, то я б зробив туристичне агентство і возив би людей по лікарнях. Щоб прийшли, взяли дитину за руку, а потім через місяць знову приїхали з ведмедиком, а вже нема кому дарувати. Такі речі дуже сильно ставлять на ноги. Виявилось, що в Україні немає центру з пересадки кісткового мозку. У нас і в молдаван немає, зате стадіони будуємо, аеропорти. А 250 тисяч дітей — з тою бідою…»
Під кінець двогодинного концерту «патлатий», як він сам себе називає, заспівав на біс. Після того, як попрощавшись і зайшовши за лаштунки, зал ще п’ять хвилин аплодував музикантам, Кузьма зізнався, що навіть пошкодував, що народився у львівському Самборі: «Знав би, що тут такі люди, то подумав би!» Наостанок пропонуємо читачам «Звягеля» анекдот від Кузьми:
Летить літак. Сидять Янукович, священик і школяр. Літак раптом починає падати, а у них — лише два парашути.
Янукович каже:
— Вибачте, я наймудріший, мене чекає народ України, і я пішов «розгрібати» ситуацію».
І вистрибнув з літака.
Священик каже:
— Хлопчику, я вже старий, бери парашут і рятуйся.
Школяр відповідає:
— Спокійно, отче. У нас два парашути — наймудріший взяв мій ранець...