Дитинство української моделі Наталі Більської минуло в Яруні, і зараз, коли вона приїжджає до бабусі та рідних людей, то уявляє себе не зіркою подіуму, а маленькою дівчинкою, яку люблять і завжди чекають. Вона побувала в багатьох країнах, беручи участь у міжнародних конкурсах краси. Представляла Україну на гучних конкурсах «Міс Європа» та «Міс Свобода світу», а восени планує вирушити на «Міс Земна куля».

Останніми роками Наталя мешкала в Ірпені, звідки довелося поїхати, коли почалося повномасштабне вторгнення. Виїхала в Польщу. Зараз модель працює в Туреччині.

 

— З дитинства подобався світ моди, — розповіла вона «Звягелю». — Із глянцевих журналів я вирізала фото моделей, постійно переглядала конкурси краси. І лише в найсміливіших мріях могла уявити, що це наяву трапиться в моєму житті. Допомогли досягнути мої наполегливість і завзятість.

У 14 років батьки забрали мене жити в Київ. Коли у школу прийшли представники з модельної школи, то я пішла до них вчитися. Було дуже цікаво дізнатися, як стають моделями. Навчання тривало рік і допомогло мені в формуванні професійних якостей.

— Наскільки складно було тобі на цьому шляху?

— Доводилося стукати в усі двері, жодних знайомств не було, я постійно про себе заявляла, брала участь у зйомках, рекламах.

Спочатку відкрила в собі здібності візажиста і пішла працювати з мейкапом.

Кар’єра моделі для мене, простої дівчини, тоді здавалася нереальною. Хоча постійно чула від людей, що маю модельну зовнішність (зріст — 180 см).

Працюючи візажистом, продовжувала ходити на модельні кастинги. Потім модельне агентство запросило мене на роботу.

У 2021-му на конкурсі «Княгиня України» здобула титул «Елегантність України». Цей національний конкурс дає шанси брати участь у міжнародних конкурсах кра-
си. Тоді й посипалися пропозиції. Працювала з багатьма брендами в Україні та за кордоном.

Наступного року володарка гран-прі «Міс Свобода світу» Наталі Більська братиме участь у конкурсі в складі журі. Наразі набирає дівчат і допомагатиме їм готуватися.

— Під час війни до нашої країни — особлива увага світу. А чи відчувається це під час конкурсів краси?

— «Міс Європа» та «Міс Свобода світу» — найбільш гучні конкурси, в яких я брала участь.

Конкурс «Міс Свобода світу» проходив у двох країнах: Косово і Албанії. У Косово в мене була величезна підтримка з боку місцевих.

Я серйозно готувалася до конкурсу. Для мене було важливо розповісти про ситуацію в Україні. Прийшла сказати світу, що моя країна прагне бути вільною.

Переможницею стала учасниця з Косово, а я взяла Гран-прі.

Інший конкурс — «Міс Європа» — проходив у Лівані, у Бейруті. Дизайнер Олена Ільницька пошила для участі розкішну сукню, розшиту маками. Сукня важила 9 кілограмів. Я здобула титул «Міс глядацьких симпатій».

Сильні дівчата були в суперницях, конкурс тривав місяць. Було дуже динамічно, ми постійно брали участь у зйомках реклами для партнерів, спонсорів.

Мене з учасниць на конкурсі не виділяли. Організатори, звісно, цікавилися: яка ситуація в Україні? Співчували, адже в них теж була війна.

Одна з учасниць — біженка з Сирії — розплакалася, коли ми говорили. Сказала, якщо мені не буде де жити, то можу розраховувати на її підтримку.

Також я подружилася з моделлю-арабкою. Ми й зараз спілкуємося. Дуже часто на конкурсах краси зав’язуються дружні стосунки.

— Попри стереотипи про жіночу конкуренцію, як особливий вид суперництва? І не трапляються прикрі випадки?

— Усе залежить від того, з якою метою моделі беруть участь у конкурсах. Хтось приїздить за емоціями, хтось — подивитися на інших. Учасниці переважно адекватні, ніхто не хоче псувати собі репутацію і потрапити у чорний список через якусь неприйнятну поведінку.

Уже той факт, що береш участь у престижному конкурсі, означає, що ти — серед кращих.

Це ще й мотивація, бо ж багато брендів шукають нові обличчя на міжнародному рівні, тож відкривається багато можливостей.

Були конкурси, в яких я не отримувала жодних титулів. Натомість знаходила подруг, нові знайомства.

Ми створюємо групи, в яких спілкуємося, обмінюємося інформацією про роботу, культуру різних країн, секрети краси.

Трапився випадок, коли в дівчини з Німеччини пропала валіза. Ми їй допомогли з одягом, не залишили наодинці з проблемою.

— Ти зараз працюєш моделлю в Туреччині. А як потрапила туди?

— Коли виїхала в Польщу, мені запропонували взяти участь у конкурсі «Міс Євразія» у Туреччині. Не хотіла спочатку їхати через війну в моїй країні, але наважилася. І хоча нічого не виграла, отримала в Туреччині роботу.

— Ставлення до ідеалів краси в різних країнах — різне. А чи є визначені стандарти, яким мають відповідати моделі?

— Так, є певні стандарти краси. Хоча, звісно, моделі з різних країн виглядають по-різному.

— Конкурси краси — це змагання чи свято?

— Це свято, як би тяжко не було. Але треба ретельно готуватися, тягнутися до сильніших.

Є дівчата, які багато разів беруть участь, поки не здобудуть омріяний титул.



— Як реагують на тебе близькі, знайомі? Ти для них — зірка?

— Із задоволенням приїжджаю до бабусі і додому, де все рідне. Для когось я, може, й зірка, але з ким дружила з дитинства — з тими спілкуюся, як і раніше.

Для мене нічого не змінилося. Просто тепер не можу приділяти знайомим багато часу, як раніше.

— А як складається в моделей з особистим життям?

— Складно створити сім’ю з таким напруженим темпом життя.

— До якого віку моделі затребувані в професії? Як плануєш влаштувати своє життя після закінчення кар’єри?

— Я хочу відкрити власну модельну школу. Щодо віку, то все індивідуально. Можна й до 35-40 років працювати. Краще починати якомога раніше, щоб здобути увесь необхідний досвід, добре себе зарекомендувати.



— Восени ти збираєшся на конкурс «Міс Земна куля». Які маєш очікування з цього приводу?

— Хочу отримати нові враження, знайомства. Конкурс світового рівня, входить у список «золотої п’ятірки». Участь у ньому — вже успіх, колосальний досвід.

Прагну гідно представити Україну, прославити красу і культуру нашого роду.

І ще хочу сказати, що завжди потрібно в себе вірити!
 

Юлія КЛИМЧУК