Наче лезом «бриючи» запилену дорогу на байку, вони кайфують від реву його двигуна, швидкості, вітру в обличчя та відчуття окриленої свободи. При спілкуванні з ними здається, що час завис у якомусь іншому вимирі. Ці люди — індивідуали, ризиковані, інші. Вони не жмуться до юрби «таких, як усі», мають власний стиль життя, філософію і живуть у комфорті зі своїми уподобаннями.
Іншими словами, байкери — люди без масок. І ця риса тим паче вирізняє їх сьогодні — навіть більше, ніж колись. Бо у життєвому маскараді дедалі більшає псевдооблич, а вони — з числа тих небагатьох, котрі не зраджують власним принципам і не залежать від чужих. А ще є люди, котрі допомагають їм відповідати певному іміджу. Виявляється, ручна робота серед байкерів також дуже цінується.
КРУТІ МОТОЦИКЛИ ПО КИШЕНІ БАГАТИМ АБО ВІДЧАЙДУШНИМ
Залізяки, з яких новоградські брати Баєри складають мотоцикли, у їх руках, наче пластилінові — такі дива техніки виробляють, що не захопитися не можна. Багато хто з городян пам’ятає триколісний «Урал» — коли цей байк з’являвся на вулицях міста, то був приречений на те, щоб не залишитися поза увагою. А у 2009-му «саморобка» поїхала у Ялту. Тепер цей байк — незмінний учасник різних мотофестів, а на байкерських сайтах його фото зривають чисельні аплодисменти.
Не одне таке диво наші хлопці відправили у світ, але сьогодні, кажуть, збирати мотоцикли вручну — надто дороге задоволення. Нормальний мотоцикл (бувший у використанні) сьогодні коштує щонайменше 8 тисяч доларів. У багатих свої причуди — чим крутіший байк, тим вищий статус вони демонструють оточуючим. Тому серед впливових людей із достатком дуже модно стало мати потужний мотоцикл відомого бренду. Непоганий, до речі, спосіб боротьби із пробками у мегаполісах…
Брати Руслан та Максим займаються тепер здебільшого не збиранням, а ремонтом мотоциклів. А коли випадає нагода та запрошують друзі, то не зраджують основному захопленню — зриваються на зльоти байкерів. Благо, що маємо гостинних та активних сусідів-хмельниччан. У Шепетівці, Нетішині, а особливо у Славуті, постійно організовують масштабні фестивалі, куди з’їжджаються любителі моторуху не лише з України. А зльотами ці зустрічі називаються невипадково — байкери кажуть, що літають над землею, дуже низько…
ЯКЩО ГОРА НЕ ЙДЕ, ТО… БАЙКЕРИ ЇДУТЬ ДО ГОРИ. ТАРАСОВОЇ
В Україні є три найпопулярніших мотофести: «Гоблін-шоу» в Одесі, «Падонкі» (Ужгород) та найкрутіший — «Тарасова гора» у Каневі, на Черкащині. Цього року, у червні, він святкував своє п’ятиріччя. Із концертом відомих рок-груп, лазерним шоу та багатонаціональним спілкуванням сюди з’їхалися представники з понад десяти країн світу.
Постійні учасники фестивалю — відомі люди (не усі знають, що вони захоплюються мотоциклами): силач Василь Вірастюк, співак Віктор Павлік, шоумен Антін Мухарський, телеведучий Геннадій Попенко. Тут можна побачити прихильників різних мотонапрямків: і спорт-байкерів, і чоперистів (любителів «тяжких» байків), і простих каферейсерів, і далекобійників-мотомандрівників.
Приїжджають як старожили руху, так і новачки, і цілі клуби, і любителі-одинаки. Цей зліт самі ж учасники називають найбільш душевним. Новоградські байкери активно відвідують цей та подібні фестивалі, намагаються бути «завжди в обоймі». Збираються щоразу теж біля Шевченківського місця — поруч із пам’ятником Кобзаря на автовокзалі. Приємно, що серед цих людей — багато національно свідомих.
Крім гучних гулянь, вони організовують турне по історичних та живописних місцях (нещодавно відвідали замки та подолали на мотоциклах Карпатський перевал). «Є у нас сусід, котрий жартує, ніби ми сідаємо на чорта, заправляємо його, а віддачі не маємо жодної, — сміються брати байкери. — Як це не маємо? А задоволення яке від цього отримуємо?! Ще й яскравих вражень багато...»
Задоволення — саме те, за чим і сідають ці люди на байки. Серед них — представники різних професій, віку, країн, а вони, як один, запалені спільною жагою бути завжди у русі, а не слухати музику на мотоциклі десь на дачі. І якщо тобі вже сімдесят — не біда — засвідчили байкери з Фінляндії, котрі нещодавно заїжджали до Баєрів ремонтувати колеса. Як виявилося, вони їхали на мотоциклах у Чорнобиль, на екскурсію…
— Рибалка у мороз сидить на льоду із вудкою, хтось подивиться і скаже, що він божевільний. А у нас своє «божевілля» — без мотоциклів жити не можемо, — пояснює Руслан Баєр. — Хто ще може наступного ж дня на запрошення виїхати кудись у далечінь, із одним рюкзаком за спиною? А ми над цим навіть не роздумуємо. Коли питають: «Куди їдеш? — відповідаємо: «Прямо, до обрію…»
АЕРОГРАФІЯ — «КОСТЮМЧИК» ДЛЯ ТЕХНІКИ. ГОЛОВНЕ — ЩОБ СИДІВ
Новоградський художник Ігор Гусєв малює на мотоциклах і автівках справжні шедеври. Невипадково у 2009-му, на Тарасовій горі, де було чотири тисячі учасників, організатори відзначили саме його роботу — автор намалював на мотоциклі (!) найвизначніші пам’ятки історії та архітектури Києва: Андріївський узвіз, Софію Київську та багато інших. Каже, за час роботи довелося вивчити історію столиці. Тепер її вивчають усі, кому трапляється на очі незвичайний супероригінальний мотоцикл.
Талант Гусєва помітили в Естонії — президент естонського клубу «Любителів Харлей Девідсон» привіз новоградському художнику для тюнингу свою автівку «Шевролет Сільверадо». Результат настільки сподобався, що невдовзі естонець приїхав ще й з мотоциклом.
На міжнародному конкурсі «American beauty car» цей тютінгований комплект (машина + мотоцикл у її кузові) з емблемою «Харлей Девідсон» отримав спеціальний приз. Фішка була ще й в тому, що прізвисько байкера — Великий Мураха. Тож увесь мотоцикл був усіяний мурахами. Намалювані вони настільки майстерно (близько сотні фото з різних джерел художник вивчав з науковою точністю), що мурахи виглядають, наче справжні. Автор навіть характер їх зобразив, тож розглядати ці малюнки справді цікаво.
Побачивши такий оригінальний ексклюзив, інший естонець з того ж клубу забажав мати на своїй автівці ще кращу розмальовку. І кінцевий результат, хоч машина була у гіршому стані, справді перевершив попередній: художник ­«загорнув» машину у крокодилячу шкіру. Ще й так, що можна помітити структуру, кожен квадратик… Замовник навіть дах попросив розмалювати, попри те, що машина велетенська і побачити її верх складно. «У нас у Прибалтиці усі великі, — аргументував клієнт.»
Фантазія художника та її втілення вражають. Двері на «блискавці» — будь ласка; «Мерседес» (класу «Люкс») розмалював «під старинку»; ще одну автівку оформив так, що з кожного боку вона виглядає, наче зовсім інший автомобіль: інший колір, стиль, навіть портрет власника у вигляді вершника на коні… Роботи за цією красою надзвичайно багато. Слід розібрати автівку чи мотоцикл, наче конструктор, підготувати поверхні, створити комп’ютерний ескіз, розмалювати аерографом, зробити це чисто та якісно, покрити лаком, зібрати.
Зараз Ігор Гусєв не займається аерографією, тимчасово згорнув підприємницьку діяльність. Шкода, що в нашій державі можна творити, але складно заробляти. Добре, що хоч споглядати творчість цього художника можемо на деяких місцевих байках. Хочеться вірити, що будуть втілені нові, не менш цікаві ідеї. Креативності ж нам не позичати!