www.zvyagel.com.ua







Праздники Украины

free counters
Сайт СШ №7 г.Новограда-Волынского
Сайт Свято-Троицкого кафедрального собора г.Новограда-Волынского Яндекс.Метрика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Украина онлайн


НЕЗВИЧАЙНИЙ АУКЦІОН

15 Січня 2010 | Оприлюднив: | 426 просмотров
0 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 50 votes, average: 0,00 out of 5 (0 оценок, в среднем: 0,00 из 5)
Для того щоб оцінити запис, ви повинні бути зареєстрованим користувачем сайту.
Loading...

До Великих Ямок з’їхалися поважні особи. Відделегували їх до цього прекрасного краєвидами і людьми краю керманичі найвпливовіших рухів-розрухів.
Мета приїзду — аукціон. Аукціон незвичайний, на якому мали продавати… Але про це, гадаємо, краще оголосить ведучий аукціону.
Отже, коли, зрештою, всі присутні в залі повсідалися на рипучих стільцях, він пафосно почав:
— Шановні земляки! Дорогії імущі гості! Нарешті ви до нас приїхали, і нарешті ми маємо нагоду розпочати наш аукціон! Увага! Виставляється на продаж перший лот — доярка Одарка Маловим’ячко! Початкова ціна за голос цього виборця —
два-адцять гри-вень!
У залі вдоволено завовтузилися. Очевидно, чекали, що ціна буде вищою.
Між тим, ведучий аукціону пристрасно вів далі:
— Двадцять гривень — раз! Двадцять гр…
— Двадцять п’ять! — підняв руку представник об’єднання «Протипсихи».
— Тридцять! — услід за ним вигукнув член спілки «На хвилях кризи».
— П’ятдесят! — пробуркотів делегат з організації «Чисті руки».
Тут на якусь хвилю настала мовчанка.
Та коротку паузу порушив ведучий аукціону:
— П’ятдесят гривень за голос — раз! П’ятдесят гривень — два! П…
— П’ятдесят п’ять! — відчеканив чолов’яга, котрий представляв осередок «Компромати-мати-мати».
— Прекрасно! — запально вигукнув ведучий аукціону. — Чудово! П’ятдесят п’ять — раз! П’ятдесят п’ять — два! П’ятдесят п’ять…
— Сто!
Усі враз повернули голови в бік одчайдухи. Ним був член партії «Наші вілли скраю».
Ведучий аукціону, схвально плескаючи в долоні, застрочив, мов з кулемета:
— Неймовірно! Прекрасно! Отже, лот номер один! Голос доярки Одарки Маловим’ячко! Сто — раз! Сто-о — два! Сто-о-о…
Очі господаря аукціону пожадливо бігали залом, але ніхто з присутніх поки що не наважувався викласти за цей лот більшу суму.
… — Сто-о-о… Сто-о-о-о — три!!! Продано! Наступний лот — механізатор Пилип Гайка! Початкова ціна голосу —
двадцять гривень!
Торги цього лоту проходили в подібному режимі. Найбільшу суму за голос Пилипа Гайки виклав той же урвиголова з партії «Наші вілли скраю». Викупив він і бригадира, і конюха, і косаря, і електрика, і сторожа.
А коли виставили на продаж голос Омелька Знайдидороги, котрий під цей шумок повернувся до рідного села із великого жебракування, то представник об’єднання «Протипсихи» раптом запротестував:
— А чого так дорого? На двадцять гривень цей лот ніяк не тягне. Хіба що на кіло перловки.
— Не хочете — не беріть! — втрутився член спілки «На хвилях кризи». — Я за нього дам два кіло гречки!
— А я — два кіло гречки і кіло пшона! — рвучко тицьнув рукою вгору чолов’яга з «Компроматів-матів-матів».
— Мм-ц, н-да, — задумливо підвівся делегат з організації «Чисті руки». — Я, ммм-ц, думаю, що дам за цей голос гривень так з двадцять. Ну, й кіло якоїсь крупи.
На диво, член партії «Наші вілли скраю», участі у цих торгах чомусь не взяв. Невідь чому спохмурнів. Голову ввігнув. Нічого не бачить, нічого не чує. Наче депресія на нього напала.
А тут уже повикупляли голоси копальниць, сапальниць, загрібальниць…
Очумався «нашовілловець», коли виставили лот — голос голови села Івана Івановича Макогона.
— Сто гривень! — оголосив ціну лота ведучий аукціону.
А звідусіль:
— Так нечесно!
— Шо за понти?
— З двадцяти починали, а тут!..
— Еге! Останні штани знімають!
— З вас знімеш. Останні… — тихо мовив господар заходів, а відтак голосно додав: — Цей лот того вартує! Освіта! Посада! Поважна людина, як не як! Та й куплені вами голоси багато в чому, в подальшому, залежать від цього чоловіка, тобто, від Івана Івановича Макогона.
Усі присутні на деякий час притихли, глибоко задумалися. А по хвилі, наче по-змовницьки, закивали головами:
— Згода!
— Давай!
— Поїхали!
— Отже! — пожвавився ведучий. — Сто гривень — раз! Сто гр…
— Сто гривень і мішок гречки! — нетерпляче перебив «протипсиховець».
— Сто двадцять і мішок! — з якоюсь гордістю вигукнув «нахвильокризовець».
— Сто сорок і мішок! — не пас задніх і «компроматівець-матівець-матівець».
— А я, — задумливо підвівся «чисторуковець». — Я, мм-ц, думаю, що дам триста. І на фіга той мішок.
— Хе! Злякали! — із сарказмом кинув «нашовілловець». — П’ятсот! Хто більше?
Ведучого аукціону підхопила ейфорія:
— П’ятсот гривень — раз! П’ятсот гривень — два!.. — Та раптом темп різко почав спадати. — П’ятсот гривень з половиною… П’ятсот гривень з волосиною…
— Що ж, — перебив ведучого представник «Чистих рук». — Беріть. Мм-ц, нехай буде так. Головне, щоб мир і спокій був на землі.
— Останній лот! — піднесено повідомив ведучий.
Усі здивовано повирячалися, губи позакопичували, застигши, мов картинка на моніторі. Який ще лот? Хто у Великих Ямках є вище за Івана Макогона? Може, ще й голова району приїхав? Але його лот виставлятиметься на іншому аукціоні.
Між тим, ведучий продовжив:
— Останній лот — баба-а Па-ра-ска-а-а! Початкова ціна голосу — одна тисяча гривень!
Зал — отетерів!
— Ви що, з дуба впали?
— Що за жарти?
— Ну, якби ще за Івана Макогона чи, хай уже там, за доярку Одарку Маловим’ячко! А то…
— Шановні добродії! — зажестикулював дерев’яним молотком ведучий так, неначе паличкою диригент. — Ми ж не на базарі. Невже ви не знаєте того, що чим річ древніша, тим вона дорожча. Більш цінніша! Більш бажаніша в, кгм, колекції!
— Ви що, знущаєтеся над нами?! Які древності?! Які колекції?! З неї ж порох сиплеться!
— По-перше, — зауважив ведучий, вимахуючи молотком уже, не як диригент, — вам потрібен не порох, а голос. По-друге, від неї теж багато чого залежить у селі. І не тільки! По-третє, баба Параска така язиката, що за неї більших грошей не пошкодуєте! А коли б її десантом закинути на «Свободу» до Шустера, то вона там усіх уколошкає! Іншими словами, — перебалакає.
— Тисяча гривень — і забезпечена старість! — далекоглядно рявкнув представник із «Протипсихів».
— Тисяча — і наш кандидат у кандидати! — пообіцяв, і сам не зна що, член зі спілки «На хвилях кризи».
— Тисяча — і вже член осередку в першій п’ятірці! — розщедрився чолов’яга з «Компроматів-матів-матів».
— А мені, — сказав делегат із «Чистих рук», — вона не треба. Одну таку вже маю. Не знаю, куди подіти. Мм-ц, беріть.
Після цих слів усі, наче по команді, спрямували свої погляди на члена партії «Наші вілли скраю».
— А чого ви дивитеся? — напиндився той. — Мені також не треба. У нашій команді вже є кому гавкати. Та досить. Втомився я. Піду. — І справді почовгав до виходу.
А баба Параска, а також її голос, дісталися «Компроматам…»
На цьому аукціон у Великих Ямках завершився. Потім був фуршет.

Микола МАРУСЯК

Вы должны войти что бы писать комментарии.

Позначки: