Справа слухалася незвичайна — згоріла власність такої собі бізнесменки Ганни Горобець. Їй першою і надали слово.
— Я з чоловіком, Петром, — почала вона зі сльозами на очах, — до цього села приїхали недавно. Приїхали, як люди. Купили хату. Вирішили великим бізнесом зайнятися. Спочатку у себе в дворі кіоск відкрили. Потім до літньої кухні прибудовку прибудували. Бар відкрили.
— Стриптиз-бар, — поправив суддя.
— А що? — враз напиндючилася Ганна Горобець. — Стриптиз-бар! Зараз це дозволено!
— Ми нічого не маємо проти, — стримано зауважив суддя. — Слухаємо вас.
— Так ось, — вела далі потерпіла. — Побудували, відкрили. Село ж треба піднімати. Культурним робити. Щоб туристи приїжджали. А що, справа добра. Клієнти пішли. Але для декого наш бізнес, як кістка в горлі був! З’їлися на мене…
— А чого не з’їдатися? — кинула репліку із залу баба Тодоська, котру обвинувачували у підпалі важливого об’єкту. — Устроїли тут бордель!
— Так, підсудна, — грізно стукнув дерев’яним молотком суддя. — Будете говорити, коли вам нададуть слово!
— Вибачте, пане суддя, — озвався адвокат баби Тодоськи. — Вона тут уперше. Така ситуація. Я їй усе поясню.
— Зробіть ласку. Слухаємо потерпілу.
Ганна Горобець спопеляючим поглядом обвела бабу Тодоську і бабу Катерину, котра сиділа поряд і котра також нібито мала причетність до злочину, продовжила:
— Бізнес пішов непогано. Та вони все зіпсували, оті дури пристаркуваті!
— Тільки без образ! — зауважив суддя. — Хто підпалив, — ми ще маємо з’ясувати.
— Ну, а хто ж, як не вони?! — обурено кинула потерпіла. — Їх люди бачили. З каністрою! І чого вони поночі до бару припралися? На голих дівчат дивитися?
— Може, й на дівчат, — усміхнувся суддя. — У вас усе?
— А що ще? — Ганна Горобець піднесла до очей хустинку. Відтак мовила: — А потім, бах — горить! Жодна падлюка до пожежників не подзвонила. Позбігалися, як на шоу.
— Дякуємо вам. Сідайте, — сказав суддя. — Тепер послухаємо підсудних.
Першою, склавши руки на грудях, почала баба Тодоська:
— Наговорили на нас, пане суддя. Як кажуть, підставили. Нічого ми не робили. Нічого не палили.
Взяв слово представник з боку обвинувачення:
— Але у справі є свідчення свідків, які у ту ніч бачили вас з каністрою. На ній є відбитки ваших пальців.
— Дозвольте мені! — підвелася баба Катерина. — Каністра моя. Несли, так. Вона була стара. Ось і викинула її на смітник.
— Уночі?
— Ну, трапилась під руку. Прихопила.
— А куди ви йшли в такий пізній час? У барі були?
— Були.
— Чого ви туди приходили?
— Щоб у очі подивитися тій розпусниці! Всі наші чоловіки туди ломанули! Відкрила тут гадюшник! І дівчат наших… Он Маруська. Яка гарна доярка була. То і її переманила до того дишла.
— Якого дишла?
— Ну, якого? Навколо якого вони крутяться. Наготу свою демонструють. Тьху! Срам!
— То ви палили чи ні?
— Та Бог з вами!
— А від чого загорілося?
Баба Катерина смикнула плечима.
— У них же там полумрак! Свічки! Може, одна з них і перекинулася. Ось вам і пожежа.
— Гаразд, — сказав суддя.— Послухаємо свідків. Запросіть, будь ласка, Марію Підкалинну.
До залу, вихиляючись, ввійшла молода фарбована блондинка в босоніжках на високих шпильках, в червоній міні-спідниці, і такого ж кольору блузці з провокуючим широким декольте. Жінка-грім! Про таку росіяни кажуть, що на ходу коня зупинить. Коли вона представилася, суддя спитав:
— Ким ви працюєте?
— Я-а, — демонстративно поправляючи зачіску, затягла колишня доярка, — Я-а — професійна танцівниця. Мужчинам нравиться, шо я дєлаю. А ці бабки на нас нацьковували людей. Я спочатку працювала в іншому стриптиз-барі, що коло млина…
— То він у вас не один у селі?! — аж вирячився суддя.
— Ні. Два. А що?
— Продовжуйте.
— Спочатку я працювала у Марії Горобець. Але потім перейшла до Матрони Карпівненко.
— А чому перейшли?
— Бо та мало платила. І ставилася до нас погано.
— А де ви були в ту ніч, коли сталася пожежа?
— А на шо ви натякаєте?
— Відповідайте на запитання!
— Ну там, на роботі. У стойкі работала. Матрона Карпівненко підтвердить.
— Сідайте. Запросіть наступного свідка!
Ним була Матрона Карпівненко.
— У вас теж свій бізнес?
— Так, — поважно кивнула Матрона Карпівненко. Стриптиз-бар тримаю.
— Навіщо ж їх два в селі?
— Хто чим хоче — тим і займається. Це бізнес. Народ ішов. На Маруську подивитися. Ми її, як «барбі», зробили.
— А що скажете по суті?
— Я в ту ніч цих бабусь бачила з каністрою.
— І бачили, як вони підпалювали бар?
— Ні. Ну, бачила, що кудись ідуть.
— Пані Карпівненко! — взяв слово адвокат. — Навіщо було відкривати ще один стриптиз-бар? Це ж пряма конкуренція. Чи не маєте ви причетності до того підпалу?
— Це тиск на свідка! — жорстко втрутився представник обвинувачення. — У даного свідка є алібі. Це зафіксовано в справі, яку розглядаємо.
— Я не палила! — сердито докинула Матрона Карпівненко. — Воно мені не треба!
Наступним до залу запросили пожежника, Петра Полякова.
— Я живу у цьому ж селі, — похмуро сказав чоловік.
Суддя перебив:
— А що ви запам’ятали з тієї ночі?
— Ну що. Іду я, значить, селом. Дивлюся: баба Тодоська з бабою Катериною кудись чимчикують. З каністрою.
— Часом, не з цією? — обвинувач продемонстрував речовий доказ.
— Еге, — кивнув Петро Поляков.
Адвокат ущипнув:
— Ви — пожежник. Чого ходили по селу? Чому не були на робочому місці?
— На роботу я і йшов. Потім подзвонили, що горить стриптиз-бар Ганни Горобець. Ми приїхали, але вже не було, що гасить. Та то добре, що згоріло. Розпусту влаштували. Досить уже… Та й бабки все добре продумали.
Суддя спитав:
— А вони що, посвячували вас у свій план?
— Казали, що спалять те кодло.
— Він нас підставляє! — скочила баба Тодоська. — Він бреше!
— Сядьте на місце! — заспокоїв підсудну суддя. Відтак знову звернувся до Петра Полякова: — Коли саме вони погрожували підпалом?
— Та я знаю, — замислився пожежник. — Це було кілька разів.
— Брехун! Бабник!— це вже верескнула баба Катерина.
Петро Поляков закопилив губу.
— Навіщо мені брехати-то. Я порядний громадянин.
— Я ще хочу доповнити! — підвелася блондинка-стриптизерка.
— Пройдіть за трибунку, — кивнув рукою суддя. — Що ви хотіли додати?
— Петро і справді кобель. Він і до мене чіплявся. А я не така.
— Я-ак?! — аж підстрибнула Матрона Карпівненко. — Ах ти гад повзучий!
— А я скажу ще таке! — злорадно заглушила всіх колишня доярка. — Петро і Ганна — коханці!
— Я-ак?! — пролунав черговий стогін Матрони Карпівненко.
Однак фарбована блондинка вела далі:
— Колись Ганна брала в Петра гроші на будівництво стриптиз-бару. Платила йому відсотки. А потім, ніби, перестала давати. Ось.
Суддя поцікавився:
— Щось іще пригадаєте?
— Петро і до мене чіплявся! А я…
— Це ми вже чули.
Раптом до залу ввірвався молодик.
— Бабки не винні! В мене є докази!— заволав.
Суддя сторопів.
— Що це таке діється? Що це за невихований молодий чоловік? Він що, не знає, де знаходиться?
— Баба Тодоська і баба Катерина не винні, — захекано повторив хлопець.
— А ви хто, зрештою, будете? Назвіться. І що за докази ви маєте?
— Я — Толік. Анатолій Трубочка. Живу у Малих Кошарах.
— І що з того?
— Я там працював. Охоронцем.
— Де конкретно?
— У стриптиз-барі. Що згорів. Ми там відеокамеру поставили.
— Навіщо поставили?
— Ну ми, хлопці. Камеру поставили, щоб дівчат голих знімать.
— Навіщо це вам потрібно було?
— Інтересно! Хлопцям потім показували ті штучки.
— І що ви там назнімали?
— А ось вони, ці файли.
— Давайте-но їх сюди. Подивимося ваші витвори. Пані секретар, підключіть їх до системи.
На кадрах чітко було видно, як Петро Поляков виливає з каністри якусь рідину.
— Та то не я! — зірвався пожежник зі стільця. — То якийсь монтаж!
Суддя заспокоїв:
— Ви не хвилюйтеся так. Експертиза перевірить.
Ганні Горобець зробилося млосно.
— А я тобі гроші платила, пико твоя неголена…
… Бабу Тодоську і бабу Катерину із зали суду відпустили додому. А ось Петра Полякова затримали для з’ясування обставин. Пізніше затримали і Матрону Карпівненко. Як стало відомо, це вона спланувала підпал, щоб знищити конкурентку. А ось виконавцем задуму, за певну плату, погодився стати пожежник Петро.
Тепер у Малих Кошарах люди зажили спокійним життям. Великий бізнес у них не прижився. Один стриптиз-бар пішов за димом, другий — прикрили. А ось Маруська, тобто Марія Підкалинна, повернулася на ферму. Корів доїти.