Юрі було дев’ять років, і він не міг знати про те, що на світі є людина, яка готує план його вбивства. З цією людиною Юра зустрічався кожного дня — у дворі, в під’їзді, у коридорі, куди виходять двері їхніх квартир. Юра ходив до нього в гості, показував свої малюнки, вислуховував дружню критику, дивився на нього довірливими очима. Він ставився до нього з тою пошаною, яку зазвичай відчувають хлопчики його віку до старших, «бувалих» хлопців.
Юра не знав про те, що його сімнадцятирічний друг Вася вже припас шматок дроту і мішок, і ці предмети, призначені для вбивства Юри, зберігалися в напівтемряві комірчини, чекали свого часу.

В останній декаді травня річка Берестова завжди хороша, на її берегах зеленіє трава, а дерева вже прикрашені листям і сережками. Увечері Юра відправився до річки разом із Василем, який повідомив йому, що знайшов на березі напівзруйнований старий льох, де зберігається багатий скарб.
Він іде віддалік від Василя, на дистанції, оскільки друг запропонував дотримуватися конспірації. Все, що пов’язано зі скарбами, каже він, має бути покрито завісою таємниці. Таємниця огортає їх самих.
— А навіщо нам мішок і дріт? — Допитується Юра, коли вони приходять, нарешті, в призначене місце.
— Щоб золото нести, — відповідає Василь.
О десятій вечора, в теплу травневу пору, околиці річки огортаються м’якими сутінками, але ще досить видно, щоб можна було розглянути ділянку берега, на якому вони зупинилися. Місце навколо відкрите, чисте, віддалік видніється будівля насосної станції, а біля урвища — «тарзанка». Розгойдавшись на її гнучких гілках, хлопчаки тут щоліта стрибають у воду. Але цього року купальний сезон ще не почався.
— Лізь у мішок! — чує Юра голос приятеля. — Ти не повинен бачити подальшу дорогу до скарбу. І поклади в мішок камінь.
Юрі зовсім не хочеться лізти в мішок. Це прохання здається дивним і неприємним. Але він підготувався і присів… У цю мить, дивлячись на стрижену Юрину потилицю, Василь накинув на немічну шию хлоп’яти дріт і різко його затягнув... Потім, уже мертвого Юру, помістив у мішок, кинув у воду з обриву.
Він був задоволений швидко завершеною операцією: хлопчисько був слабкий, до того ж, безмежно йому довіряв.
На березі, вже окутаному сутінками, було безлюдно й тихо. Трохи тремтячи, Василь заквапився додому, в село.

У той вечір мама Юри, працівниця місцевої меблевої фабрики, допомагала родичам переїжджати на нову квартиру. Додому потрапила ближче до ночі. Відсутність Юри стривожила і спантеличила. Хтось із сусідів сказав, що він відправився гуляти зі старшим другом Василем. Але той лише розвів руками: мовляв, не знаю, де Юра.
Час йшов, але Юра не повертався. Батьки почали телефонувати в міліцію, підняли на ноги сусідів. Один із підлітків, Саша, порадив ще раз розпитати Василя. Саша знав, що Вася через любовні справи був стурбований проблемою швидкого збагачення.
Василь спочатку шукав законний спосіб обзавестися грошима, за допомогою газетних оголошень підбирав грошову роботу на батьківщині і за кордоном, але толку не вийшло: він майже не вмів нічого робити.
— Все, піду в мафіозне угрупування! — одного разу повідомив він про подальші наміри Сашкові.
І тоді Василь придумав спосіб обзавестися грошима, не виходячи за межі власного подвір’я, де весь час крутився довірливий, дев’ятирічний Юрко. Треба всього лише вбити хлопчиська і зробити вигляд, що він викрадений. Батьки заплатять викуп.
— Навіщо вбивати? — стривожився Сашко, коли Василь поділився з ним своїми планами.
— А щоб не залишати свідка! — пояснив той.
Батьки згадали обережну пораду Сашка і прийшли разом із ним до Васі, підняли його з ліжка. Він лише подивився на них співчутливим поглядом.
Знервованим Юрковим батькам вчувався голос сина то на горищі будинку-новобудови, то в підвалі. Саша і Вася усередині бігали по закутках, шукати допомагали. У якийсь момент, перевівши дух, Василь сказав Сашкові: «Задушив я Юрка і пустив на дно!». Саша мовчав.
На ранок Василь приступив до другої частини свого плану. Він вирвав з учнівського зошита кілька аркушів, взяв ручку, замислився.
Раніше, коли він був зовсім маленьким хлопчиком, йому не вистачало батька, який пішов із сім’ї. Мати знову вийшла заміж, але і вона, і вітчим були буровиками і постійно перебували в роз’їздах. Васю ростили дідусь і бабуся. Вони його ніжно любили. Бабуся при цьому була впевнена в тому, що хлопець зростає доброю людиною, адже він не пив і не курив.
І ось, сидячи перед аркушем паперу, Вася вивів друкованими літерами: «Ми з сімейства отців України та прибрати ваше хлопчисько нам дуже легко». Цю і наступні записки, адресовані зневіреним батькам Юри, пізніше переписав своєю рукою відданий друг Сашко. По-перше, щоб відвести підозри від Василя. По-друге, щоб відпрацювати свою частину очікуваного викупу.
«Якщо хочете, шоб ваш хлопчик (орфографія і пунктуація збережені) був повернений у повній цілості ... підлізьте під путя і покладіть в пакеті 3000 доларів і поспішно віддаляйтеся дамой. Ми не з’явимося за грошима до тих пір поки повністю не переконаємося шо за нами не стежать. Сума невелика і за словами вашого сина цілком доступна вам...». У записці були відомі застереження: нікому не повідомляти про отримані вимоги і в точності виконувати інструкції.
Нове послання було через декілька днів: «Ми вже далеко встигли переправити хлопчика і, якщо ви не принесете грошей, хлопчика не побачите. У вас є два дні... ». Потім — третя записка: «У нас багато людей і ми добре вааружени і прочешемо всю територію. У нас є свої люди в ментовке і нам відомий кожен ваш крок».
Батьки Юри знаходили ці записки то під дверима, то в поштовій скриньці. Було ясно, що злочинець бродить неподалік. Щоправда, грошей на викуп у них не було. Вони збирали потрібну суму у знайомих і родичів.
Якраз у цей час нетерплячі сільські хлопчаки відкрили свій купальний сезон. «Тарзанка» запрацювала. Пірнувши у воду зі злощасного урвища, хтось наткнувся на мішок, звідки стирчав хлопчачий черевик. Мішок витягли, і таємниця відкрилася.

У суді Василь тихо, зворушливо просив вибачення. Не тільки у батьків Юри, а й у власних. Більше за всіх у залі суду сльозами обливалася його бабуся. Він убив її віру в майбутнє.
Василь був засуджений до десяти років позбавлення волі у виховно-трудовій колонії загального режиму (максимальний термін покарання для неповнолітніх). Його приятеля Олександра засудили до трьох років, з відстрочкою виконання вироку на один рік. З-під варти його звільнили прямо в залі суду.