Таку думку висловила експертка з культурної спадщини Українського культурного фонду, директор науково-методичного Центру розвитку музеєзнавства і пам’яткознавства ХГУ НУА Олена Жукова. Вона побувала у Звягелі, давши незадовільну оцінку туристичній привабливості міста.

Допис викликав у мережі жваве обговорення. Серед інших його поширив Літературно-меморіальний музей Лесі Українки, про який у пості теж йшла мова. Нагадаємо, нині тривають перемовини щодо передачі музею в комунальну власність міста, адже заклад перебуває на балансі області.

Як стало відомо, в обласній раді нещодавно звягельські чиновники представили проєкти стратегії розвитку музею Лесі Українки, після чого робоча група визнала за доцільне передачу установи в комунальну власність Звягеля. На наступній сесії це питання розглядатимуть депутати Житомирської облради.

Оцінка експерта Олени Жукової сподобалася не всім, дехто в коментарях назвав це «замовленням проти влади», але більшість погодилася з викладеною критикою, тому нижче публікуємо допис, щоб не забувати, що після війни доведеться грунтовно повернутися до цього питання. Тим паче, що в експертній оцінці є багато підказок, які могли би позитивно вплинути на місцевий туризм, про розвиток якого давно мріємо, але жодна влада досі не змогла зрушити це питання з користю для наповнення бюджету.

«Радянська модель управління спадщиною живуча, як мокрець на городі»

«Неймовірне за красою розташування місто на берегах річки Случ з багатою історією, князями Острозькими, звягельською фортецею, неоготичним палацом в оточенні ландшафтного парку садиби Мезенцева та меморіальною садибою Лесі Українки.

Відразу хочеться відвідати такий Звягель, еге ж? Але не поспішайте спрямовувати сюди туристичні потоки, бо... радянська модель управління спадщиною живуча, як мокрець на городі.

Будьте готові, що всю цю історію в публічному просторі міста ви не побачите, а те, що побачите — викличе гіркоту та незрозуміння.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки. Крутий об’єкт, добре збережена міщанська садиба Окружків, яку в 70-х рр. ХІХ ст. орендувала родина Косачів. А який гарний вигляд колись звідси відкривався!

Зараз середовище спаплюжене якимись гнидниками та зруйнованими сараями. Саме тут народилася Леся Українка, але якби вона зі свого вікна дивилася на кочегарку, вона б, мабуть, ні строчки поезії не написала в своєму житті.

«Радянський стиль» — бетонна плита над кожним входом.

«Жодного дотику до оригінальної спадщини»

Залишки давньої звягельської фортеці нам доводиться довго шукати на задвірках місцевих багатоповерхівок.

У 1507 р. князь К.І. Острозький дав вказівку звести на лівому березі річки Случ замок.

«Замок збудовано в УНІКАЛЬНОМУ староіталійському бастейно-бастіонному стилі», — гордо сповіщає табличка інформаційного стенду.

Де? Де замок, де Острозькі, де бастеї та бастіони хоча б у будь-якому інтерпретованому вигляді? Як відвідувачам взаємодіяти з усією цією неймовірною історією?

На місці замку розташовано парк. Ну, як парк? Рівні алеї, клумби та лавки під відкритим небом. Улітку не була, не знаю, як воно — сидіти на розпеченій лавці під добрячим сонцем.

Від замку дійшли залишки мурів, які дбайливо сховані за штахетником, бо не красиві. Отже, жодного дотику до оригінальної спадщини, жодної форми взаємодії зі спадщиною. Навіть, натяку на зацікавлення історією та стимулювання відвідування інших об’єктів спадщини.

Перш, ніж кидати в мене капцями, подумайте, що у світі існують добре відпрацьовані проєкти музеєфікації таких об’єктів, як залишки Звягельського замку, посеред існуючої забудови.

Найвагоміші та найвпливовіші серед них ми досліджували в таких проєктах, як #МузейСередньовічногоМіста в Стокгольмі та #МузейПлощіРинок у Кракові.

Тож не знаю, чому автори проєкту вирішили, що паркова зона на території Звягельського замку є одним з головних об’єктів туристичної привабливості міста. Мабуть, хотіли як краще, але вийшла благоустроєна територія для прогулянок жителів місцевих багатоповерхівок.

Родзинка Звягеля — фантастичний вигляд із замкового пагорбу. Пологий правий берег, високий, з виходами граніту лівий вигин Случі, заплава, два довгих відроги, прикрашені
сосновими борами, окреслюють обрій, а поміж ними до міста спускається дорога.

Коли дивишся на цей фантастичний ландшафт — дуже добре розумієш, чому саме на цьому місці виникли перші поселення, потім був збудований замок, а міщани ХІХ ст. «торгували гарним виглядом», здаючи садиби в оренду.

Але за чиїмось «мудрим» рішенням, далекоглядним та стратегічним, ця заплава ріки була віддана під забудову приватному сектору. І територія, яка б стала «точкою зростання» привабливості Звягеля, перетворилася на сукупність хаотичних будиночків, гнидників, нужників, городиків…

Коли виходиш на оглядовий майданчик милуватися околицями, відчуваєш себе якимось вуайєристом, вимушеним підлягати за особистим життям людей на їхніх подвір’ях.

Ось так Звягель став новим «успішним кейсом», який демонструє, що не так з управлінням спадщиною в Україні та сталим розвитком територій загалом», — вважає експерт з культурної спадщини Олена Жукова.

В обговоренні цієї теми громада поки не почула думку влади. Обов’язково опублікуємо її, адже питання — дуже важливе і актуальне.

 

Власна інформація