СТОРІЧНИЙ БУДИНОК — ЯК НОВА КОПІЙКА
Двоповерховий багато­квартирний будинок, що знаходиться через дорогу від міського Парку відпочинку, по вулиці Івана Франка, привертає до себе увагу, адже має вигляд, як в народі кажуть, нової копійки — посміхаються до сонця великими шибками нові металопластикові вікна, оновлений фасад та дах, дбайливо прибране подвір’я — все це тішить і милує око. Хоча насправді — це один із найстаріших будинків Новограда-Волинського, який незабаром святкуватиме свій сторічний ювілей. Як же вдалося його жителям провести такий серйозний та досить дороговартісний капітальний ремонт — саме з цим питанням ми звернулися до голови місцевого ОСББ «КЕДР» Любомира Ярославовича МАЛЕТИЧА.
— У нашому будинку проживають переважно люди похилого віку, пенсіонери — це 24 квартири. Про жодні зручності мова не йшла, адже цей будинок — один із найстаріших у Новограді-Волинському, йому незабаром виповниться сто років. Тож ще донедавна був на всіх жителів нашого будинку один туалет надворі і одна колонка, що подавала воду, — оце й усі зручності. Але громада, яку я очолив, вирішила — далі так не піде, треба щось зробити для того, щоб життя у людей було нормальне.
Наприкінці 2005 року ми познайомилися з програмою муніципального розвитку ПРООН в Україні. В цьому нам сприяла Ірина Леонідівна Гудзь, начальник відділу підтримки муніціпальних ініціатив та інвестицій міської ради. З Києва, на наше запрошення, приїхали міжнародні представники цієї програми.
Почали з того, що в 2006 році за програмою розвитку ПРООН ми провели водопровід і каналізацію, які тепер успішно працюють. На початку листопада 2006 року все запрацювало.
— Як це все фінансувалося?
— Для освоєння проекту нам 50 відсотків коштів було виділено по програмі ПРООН, ще відсотків 20 зібрали жителі, а всі інші кошти — виділила міська влада. Загалом проект обійшовся у 39 тисяч — ми їх освоїли повністю, знайшли підрядчика, і в кожній квартирі з’явилася вода та каналізація. Тож ця проблема була вирішена, але, разом із тим, залишалася ще одна проблема, ключова — опалення.
Тут воно індивідуальне — кожен господар опалює, як може. У когось були пічки, хтось поставив газові котли.
Також і вікна зовсім вже були непридатні для житлового приміщення — можна було пальцем пробити дірку наскрізь.
І ми у 2007 році, знову за програмою розвитку ПРООН — нам допомогло королівство Норвегії, а також муніципальна програма ПРООН, плюс кошти жителів і допомога міської влади — освоїли 130 тисяч і замінили повністю всі вікна на металопластикові. Після їх встановлення витрати газу зменшились на третину від того, що було раніше. Замінили також і двері — економія ­виявилася відчутна.
Ще була одна суттєва проблема — я нарахував на даху 82 точки, де протікала вода. То ми відремонтували разом і дах. Таким чином, дім став як новий, хоча він — один із найстаріших в нашому місті. А головне — що він теплий, зручний та економний. У кожній квартирі маємо індивідуальне опалення, гарячу і холодну воду, в кожній квартирі тепер є туалет і ванна. І нині вже квартири в нашому домі набагато дорожчі, ніж у інших подібних багатоквартирних будинках.
Для того, щоб працювати з програмою потрібно було зробити громадське об’єднання. Ми спочатку зробили будинковий комітет. Мали свій рахунок. Але згодом переконалися, що краще буде створити власне ОСББ — і зробили це.
Працюємо на громадських засадах — зате і не підвищуємо квартплату. Мабуть, наш дім — єдиний в місті будинок, де ще збереглася така мала квартплата — 53 копійки за квадратний метр.
До нас за цей час наві­ду­валися десятки делегацій щоб перейняти досвід роботи. І я в результаті можу сказати одне: під лежачий камінь вода не тече. Якщо нічого не робити, то й нічого не матимеш, бо за тебе це ніхто не зробить. Для будь-якої роботи треба 5 відсотків уміння і 95 відсотків — бажання, і все тоді буде зроблено. Ну і підтримка, звичайно. Саме завдяки підтримці міської влади і програми ПРООН ми все це і здійснили. Бо тут, як я вже казав, у будинку майже всі пенсіонери живуть, а з якої пенсії сьогодні можна зібрати по сім тисяч? Тому підтримка для нас була дуже важливою.
Нарешті люди в нашому домі будуть вважати себе повноправними міськими жителями, які користуються всіма благами цивілізації. А будинок — хоч і старий, проте ще простоїть, стіни в нього міцні, на совість зроблені. Тут же цілі покоління повиростали. От і зараз є такі жителі, які тут народилися і вже на пенсії.
— А що плануєте на найближче майбутнє?
— Ми хочемо зробити нормальний благоустрій двору. Треба доріжки зробити, клумби розбити і засадити, ігровий майданчик, лавочки, столики — все це на перспективу. Щоправда, криза трохи завадила, але, думаю, криза закінчиться — і буде легше.
Коментар фахівця. Ірина ГУДЗЬ, начальник відділу підтримки муніципальних ініціатив та інвестицій міської ради:
Був вибраний проект — там, де громада потребує вирішення найбільш важливих проблем. Без сумніву, цим людям дійсно дуже була потрібна підтримка, бо вони власними силами не змогли б реалізувати цей проект. І тому ми пішли їм назустріч. Ми побачили наскільки вони згуртовані, дружні, наскільки вміють працювати разом. І це — дуже важливо.
Варто зауважити, що практично ніколи не підтримуються проекти, які йдуть з ініціативи одного чи декількох членів громади, а йдуть у роботу ті проекти, де участь беруть не менше 80% громади. І, дійсно, ця громада довела, показала, що вона спроможна, тому ми поступово, крок за кроком, допомагаємо вирішувати їх нагальні проблеми.
СТАРА ШКОЛА — З НОВИМ ОБЛИЧЧЯМ
Про те, як з допомогою громадської організації, влади та ПРООН, оновилася одна з найстаріших і донедавна ще найменш перспективних, як вважалося, шкіл, — а нині — це один з найуспішніших навчальних закладів, нам розповіла Лариса КАПЧИНСЬКА, директор ЗОШ №5:
— Я очолюю громадське об’єднання «Мережа навчальних закладів міста Новограда-Волинського». Це об’єднання було створене з метою участі в різних міжнародних програмах, в яких наше місто активно працює. На спільному своєму засіданні керівники всіх навчальних закладів Новограда-Волинського вирішили утворити громадську організацію. Це було в 2006 році. Сьогодні до складу цієї організації входить 11 шкіл міста і 6 дитячих садочків. У частині цих навчальних закладів також було реалізовано ряд проектів — в основному з реконструкції дахів. Наша організація сьогодні активно працює з містом у ряді екологічних проектів. Скажімо, нині ми активно працюємо по проведенню благоустрою в нашому міському Парку. Ми були учасниками такої програми як «Кожна краплина має значення» — по відродженню джерел питної води. Нам вдалося вже відродити і облаштувати одне джерело. Отже, не тільки громада допомагає школі, а й освіта активно допомагає громаді. І це розвиває в дітей певні соціальні компетенції.
Та й загалом всі проблеми легше вирішувати гуртом.
Проблема енергозбереження сьогодні одна з найактуальніших — і в нашій країні, і в світі. Та й в освіті вона тепер стоїть дуже гостро. Адже десь 15-20 відсотків нашого бюджету витрачається саме на енергоносії. Це досить велика сума, яка може складати кілька сот тисяч гривень, якщо це велика установа. Тому, маючи таке обмежене фінансування, — на сьогодні саме на розвиток закладу, коли бракує навчальних посібників, технічного обладнання, ми шукаємо шляхів — як же ці кошти спрямувати саме на розвиток школи, а не витрачати зайве на оплату енергоносіїв. Тож сам час змушує нас шукати енергозберігаючі технології, які можна впроваджувати в життя і економити кошти.
Так склалося, що чотири роки тому, коли я була призначена директором цієї школи, ми мали проблему з фінансування і наповнюваністю класів. Відносно потужності цієї школи, то тут навчалася досить мала кількість дітей, і та сума коштів, яка виділялася, покривала наші витрати тільки на енергоносії і заробітну плату. Тому матеріальна база у нас була однією з найгірших у місті. Звичайно, батьки не хотіли, щоб їх діти навчалися в таких умовах, тому ми пішли шляхом пошуку коштів, бо розуміли, що на великі бюджетні вливання нам розраховувати не можна. Тож вихід із ситуації — як покращити матеріальну базу школи ми знайшли у енергозберігаючих технологіях. Чотири роки тому ми створили таку громадську організацію, яка на сьогодні називається «Громадська рада школи №5». Сюди на пропорційній основі увійшли представники педагогічного колективу, учнівського парламенту, піклувальної ради, батьківського комітету і ради школи. Ця організація є юридичною особою, що дає певні права для участі у різноманітних конкурсах як міжнародного, так і всеукраїнського рівня.
Це дає змогу для пошуку різних грантів для здійснення певних проектів. Тому ми почали працювати в цьому напрямку, і на той час у нашому місті активно запрацювала програма розвитку ООН — самоврядування та сталого розвитку. На той час ми вже мали певний перелік першочергових проектів, які б хотіли здійснити в нашій школі. Серед них була реконструкція фасаду школи, даху приміщення, реконструкція спортивної бази, створення навчального середовища для початкової школи та ряд інших проектів.
Ми визначили для себе, які з них є першочерговими, і подали їх на конкурс, що був організований міською владою, коли починала працювати програма ПРООН у місті. Нам пощастило — наш проект реконструкції фасаду школи був підтриманий.
Я дуже вдячна всім тим людям, які починали працювати в цьому проекті — перш за все, нашим батькам, учням, міській владі за підтримку.
Ми пройшли велику школу бухгалтерського обліку, створення технічної документації. У цьому нам надавали допомогу представники піклувальної ради школи, серед яких — представники міської влади, керівники підприємств. Ми отримали колосальний досвід.
На цьому не зупинилися. Після завершення проекту по фасаду до нас завітав посол королівства Норвегії в Україні, подивився — наскільки ефективно витрачалися кошти, і підтримав наш наступний проект — екологічний, енергозберігаючий дах. Нині ми замінюємо старий шифер на металочерепицю. Крім того, що вона є екологічно чистою, — цей матеріал ще є енергозберігаючим.
Нещодавно у нас побував представник GTZ, який проводив певні виміри стелі. То в тих кабінетах, над якими ми перекрили дах металочерепицею, у морозний день температура стелі була 20 градусів тепла, а там, де шифер, — 9-11 градусів. Ми самі переконалися у тому, що в класах стало тепло.
На черзі у нас — наступний проект, який ми повинні реалізувати найближчим часом — це заміна нашої системи обліку теплової енергії. Адже у нас практично всі кабінети знаходяться на південній стороні, і коли світить сонце, то температура в класах така, що опалювати не потрібно, хоч і сезон ще не закінчився..
Отже, новий дах, плюс замінені вікна, плюс новітні технології при утепленні фасаду — дають нам можливість вже у квітні взагалі відключати опалення.
Беремо участь у програмі СПАРЕ, яка дає можливість не лише економити на освіт­ленні, а й підвищити якість освітлення. Ми розробили для себе таку концепцію — як будемо замінювати систему освітлення. Власне кажучи, вже на 60 відсотків ми її замінили. Якщо раніше на уроках у нас було до ста одиниць освітлення, то тепер — 300 одиниць за європейськими стандартами. Ми навіть не зупиняємося на дні сьогоднішньому — енергозберігаючих лампах. Дивимось у день завтрашній — це мають бути світодіодні лампи. Приїздив наш німецький колега, який подарував одну світодіодну лампу. Вони не дешеві, але ефект — однозначно позитивний.
Працюємо над заміною обладнання в їдальні — замінили один із холодильників. У нас все обладнання в їдальні дуже енергоємне. І після заміни вже відчули певну економію.
У подальших наших планах — заміна освітлення в спортивному залі і в коридорах. Наша школа побудована так, що в коридорах постійно темно — вони виходять вікнами на північ.
Нас підтримують батьки — не лише коштами, а й своїми руками роблять ремонти із заміни проводки, з використанням енергозберігаючих технологій.
— Що ви могли б порадити своїм колегам — директорам інших навчальних закладів?
— Як на мене, то немає жодної школи, яка б не мала якихось певних проблем саме в плані енергозбереження. Найперший крок, який потрібно зробити кожному, — це усвідомити для себе те, що ця проблема таки існує. Вивчити технічний бік цієї проблеми — це не так просто, адже в школах немає спеціалістів, які цим опікуються. І неважливо, яка освіта у директора школи, — він сьогодні має бути менеджером перш за все. По-друге, потрібно весь час цікавитися чимось новим. Тут на допомогу може прийти безліч різних джерел. Чесно кажучи, більшість інформації ми шукаємо на сьогодні в Інтернеті. І по-третє, це постійно шукати додаткові джерела фінансування, а не розраховувати тільки на бюджет. Не говорити — нема кош­тів, будуть кошти — тоді зробимо. Як на мене, то це — дуже хибний шлях. Я думаю, що у кожної школи сьогодні є можливість попрацювати в різних проектах, підготувати такі проекти. Є міжнародні гранти, є багато всеукраїнських про­грам. Думаю, що будь-яку проблему за бажання можна вирішити. І найважливіше — вибудувати такий трикутник «школа-громада-влада», де буде взаєморозуміння, де буде вестися співпраця на професійному рівні — це буде доведено технічно і обгрунтовано економічно. Тоді все це працюватиме на покращення середовища навчання.