Олег зіскочив з підніжки рейсового автобуса і впевнено заглибився в ліс, щоб короткою дорогою швидше дістатися до магазину. Грошей у 53-річного зека не було, проте мав надію, незважаючи на ранню годину, що біля торгової точки зберуться односельці. Так і було. Першим, кого зустрів Олег, був Віктор. Він мирно затягувався «Примою», сидячи на ганку сільмагу. А коли помітив Олега, — скочив на ноги.
— Очам не вірю! Олеже! Відкинувся?
— Амністія, братане!
«Брати по розуму» обнялися.
— Це треба обмити! — запропонував Віктор.
Олег скривився.
— Я — порожній.
— Дурниця! — на радощах вигукнув друг. — У мене дещо є.
Хоча до відкриття магазину лишалося п’ятнадцять хвилин, «кореша» почали ломитися в двері.
— От алкаші! — на гуркіт сердито пробурмотіла продавщиця. — Не встигнуть очі залити!
Чоловіки тільки реготали.
Віктор кинув на прилавок жменю зіжмаканих купюр.
— Пляшку чорнила, нуль сім, Нюрочко! Хоча ні. Давай дві! Бачиш, у мене друг повернувся.
— Та бачу. Чогось ранувато…
— Держава у нас гуманна! — загиготів Олег. — Врахувало мою хорошу поведінку…
Олегу і Віктору перевалило за п’ятдесят. Кожен по років двадцять провів у виховних закладах. Красти обоє почали чи ще не з пелюшок. А оскільки особливою фантазією не відрізнялися і крали, що під руку потрапляло, то на волі довго не затримувалися.
Крім пиятики і крадіжок, у них було ще одне спільне захоплення — сільська «секс-бомба» Віра. Олег і Віктор числилися в неймовірно довгому переліку мешканців спритної жінки і при першій нагоді зазирали до її дому, що став притоном.
Віра лягала в ліжко з кожним, хто наливав, і була вірна черговому співмешканцю до тих пір, доки той не відправлявся лікуватися від алкоголізму чи не потрапляв на нари.
Тому не дивно, що після першого стакану колишні зеки завели мову саме про Віру.
— Що там Віра? — поцікавився Олег. — Хтось є у неї?
— А я звідки знаю, з ким ця корова тепер плутається? — з робленим здивуванням звів плечі Віктор. — Ніби знайшла собі якогось мужика. Я давненько до неї не заходив і тобі не раджу. Стерва вона, ти ж знаєш…
— Точно, — кивнув головою Олег. Потім звузив очі. — Село невелике, і не знаєш, хто там у неї завівся?
— Та не знаю! Ну її! Я туди дорогу забув.
— І справді — біс із нею!
— Та отож. Давай вип’ємо краще.
— Наливай!..
Недобре висловлюючись про Віру, обидва приятелі прикидалися. Віктор провів останню ніч саме у Віри і збирався повернутись до гостинного притону, а Олег мав наміри відправитися до колишньої «секс-бомби», навіть не провідавши стару матір.
— Вино закінчилося, — сказав Віктор. — Поки досить. Пізніше гулянку продовжимо. — Давай, робота одна є.
— Серйозна?
— Та ні. Таке собі.
— Ну добре, давай. Роздобудемо чогось міцного — здибаємося.
Колишні зеки потисли одне одному руки і розійшлися в різні боки.
Щойно повернувши за ріг магазину, Віктор пришвидшив крок. Він хотів попередити Віру про те, що її чекає, якщо вона сплутається з Олегом, проте затримався — був запрошений на «фуршет» до місцевого п’янички і «квасив» там до пізнього вечора.
Коли, зрештою, дістався до місця, то вперся носом у зачинені двері.
— Що за понти?
Він довго грюкав, підозрюючи найгірше.
Кінець кінцем, Віра відчинила двері й усміхнулася, кокетливо запихаючи під блузку свої пишні груди.
— А я тебе не чекала…
— Бачу, — насупившись, кинув Віктор. — Що, той уже тут?
— Хто?
— Ну, тут, — голий до пояса Олег визирнув із-за плеча Віри. — А ти чого приперся? Сам же говорив, що сюди забув дорогу.
— Ти також багато чого говорив! — скипів Віктор, міряючи Віру крижаним поглядом. — На свіжатину, сучко, потягло?
— Олежику, твій друг, здається, на грубість наривається, — вихиляючи відомою частиною тіла, Віра пройшла в кімнату, лишаючи суперників сам на сам. — Теж мені ревнивець знайшовся!
— Вали звідси, Вітьок, — прошипів Олег. — Місце зайняте.
— І не подумаю! Зараз ти це місце очистиш!
— Що ти сказав?!
— Що ти почув!
— Ах ти!..
Віра без особливої цікавості спостерігала за тим, як чоловіки, котрі зчепилися в двобої, вкотилися до кімнати. Перемагав явно Віктор.
Олег із розквашеним носом кинувся на кухню, пригрозив:
— Зараз я повернуся з коцюбою!
— Давай, давай! — вишкірився Віктор. — Іще щось там прихопи!
Проте, Віктор раптом побіг надвір.
— Рембо! — реготнув Олег і ступив до коридору, аби за другом зачинити двері.
Віра скористалася моментом, схопила зі стола пляшку вина і, турбуючись про похмілля, заховала її під подушкою.
— Ну, козел! — бушуючи, вигукнув Олег. — Завтра зранку з ним розберуся! Наливай, дорогенька!
Віра наблизилася до столу і розгублено розвела руками.
— А куди ти пляшку дів?
— Я?!
— А хто ж?
На обличчі Олега з’явилися ознаки просвітління.
— Це він! Цей пляшку потягнув. Ну, сволото!
Не встигла Віра й опам’ятатися, як Олег кулею вилетів з хати.
— Задушу пацюка! — долинуло вже з вулиці.

Олег догнав Віктора у дворі його будинку.
— Пляшку гони! Швидко!
— Ти що, озвірів? — вирячився Віктор, про всяк випадок, намацуючи в кишені складаний ніж. — Яка ще пляшка?!
— Та, що на столі у Вєрки стояла!
Вирішивши діяти негайно, Олег простягнув руку до Віктора, маючи намір схопити його за грудки.
Віктор вивернувся. Почулося клацання викидного леза, котре в наступну секунду вп’ялось у живіт Олега аж по саму рукоятку.
— Ну, ти падло! — розширеними від болю очима Олег дивився на покрите кров’ю лезо. — Ти на кого руку підняв? Та я…
— Що ти?! — Віктор знову змахнув ножем. — Чого ти, питаю?
Отримавши ще кілька ударів ножем, Олег обличчям ткнувся в землю.
Віктор витер лезо ножа об піджак жертви, а відтак копнув носком чобота Олега в ребра.
— Здох? Туди тобі і дорога!
Через десять хвилин холонучий труп Олега лежав у городі, а вбивця орудував лопатою. Коли яма досягла півметрової глибини, Віктор раптом усвідомив, що не зможе приховати сліди злочину, а, значить, копати далі немає сенсу. Лопата встромилась у свіжовикопану землю. Віктор подивився на нерухоме тіло, котре недавно було закоренілим кримінальником, і ступив у ніч.

Світало, коли Віктор проминув село.
В одному вікні горіло світло. Подруга Віктора, котра нічого не підозрювала, зрізала ножем пробку з пляшки вина і зустріла наступаючий день значним ковтком пахучого пійла…

Тіло Олега вранці помітили сусіди, котрі звернули увагу на «земляні роботи» на запущеному городі.
Наряду міліції не складно було відшукати злочинця. Віктор особливо не поспішав і встиг од села відійти всього на кілька кілометрів.
Тепер злодій перекваліфікувався на душогуба, дає свідчення і очікує на суд.
А Віра… Віра поки свій притон прикрила. В роздумах.