Напередодні Великої Вітчизняної війни в родині хліборобів Щирських — Арсенія та Марії — народилась дочка Зіна. На той час сім’я проживала в с.Улашанівка Червоноармійського району. Трагічно розпочалося життя маленької Зіни — з перших днів війни загинув батько, в три роки Зіна знала: як почнуть стріляти, — треба ховатися в погріб. Із сумом та скорботою згадує Зінаїда Арсентіївна тяжке горе, пережите в роки Великої Вітчизняної війни. Мати не вийшла заміж вдруге, отож Зіна не знала батька і росла без його ласки та порад.
У 1959 році вона вийшла заміж за Ліскового, разом переїхали у Новоград-Волинський. Без вагань, у 26 років, Зінаїда Арсентіївна пішла працювати в районний вузол зв’язку учнем сортувальника. Робота викликала захоплення: її дивувало, як можна так багато запам’ятати сортувальних клітинок і швидко розкладати листи по них. Листи летіли, як ластівки, в її руках, і вона розуміла, що професія сортувальника, — її покликання. Поставила собі за мету чимшвидше нею оволодіти. На допомогу прийшли висококваліфіковані вчителі-наставники: Зарудна Т.А., Козир А.Д., Примак А.Н. та інші. Справжній професіоналізм набувала поступово: спочатку — сортувальник третього класу, потім другого, а потім і першого.
Зінаїда Арсентіївна старалась не підводити своїх наставників, постійно підвищувала свій професіоналізм, теж стала наставником, вчила молодь. Проявила себе як чуйна, порядна, чесна, працелюбна, надійна й інтелігентна людина. З нею приємно і легко було працювати та спілкуватись. Завжди дисциплінована, ніколи не рахувалась із особистим часом, якщо цього вимагала робота, особливо в підвищені святкові потоки листівок «З Новим роком», «8 Березня». Організаторські здібності людини завжди виділяють її в колективі. Зінаїду Арсентіївну згодом обрали бригадиром сортувальників, відповідала не тільки за свою роботу, а й за роботу всієї бригади. І з цими обов’язками Зінаїда Арсентіївна справлялась успішно, бо її життєвий шлях — це дорога істинного поштовика, справжнього професіонала, вона цінувала і поважала роботу, своїх колег, а вони поважали її.
Кращі роки свого життя — 31 рік — віддала Зінаїда Арсентіївна поштовому зв’язку.
13 років вона — на заслуженому відпочинку, але із вдячністю і повагою згадує своїх наставників і всіх колег, з ким працювала, пишається, як наставник, своєю ученицею Бойчук Н.А., котра стала висококваліфікованим спеціалістом, і теж незабаром піде на пенсію.
За сумлінну багаторічну працю Зінаїду Арсентіївну нагороджено медаллю «Ветеран праці», її ім’я занесено на Дошку пошани, вона отримала багато премій, грамот та подяк. Колеги знають ювілярку ще як вправну господиню, берегиню родинного вогнища і турботливу матір, котра дбає про комфорт і затишок у своєму домі.
Виховала двох синів, котрі унаслідували від матері працьовитість, порядність, чесність. Обрали в своєму житті професії військових, добросовісно виконали свої обов’язки, зараз — на заслуженому відпочинку. Анатолій залишився жити в Росії, Валерій живе в Новограді-Волинському. Має Зінаїда Арсентіївна два внуки і внучку. Добрі діти та внуки — це її гордість і радість.
Пішовши на заслужений відпочинок, Зінаїда Арсентіївна підтримує зв'язок із колегами, бере активну участь у роботі ветеранської організації, член ради ветеранів поштового зв’язку, а також бере участь у всіх заходах міської ради ветеранів. Завжди займає активну громадську позицію. Діти та внуки можуть гордитись своєю мамою та бабусею.
Шановна Зінаїдо Арсентіївно! Щиро вітаємо з 70-річним ювілеєм! Бажаємо міцного здоров’я, добра, радості, благополуччя на довгі сонячні літа!
Низький уклін за плідну працю в поштовому зв’язку.