Цього року виповнюється 198 років з дня народження геніального українського поета, письменника, художника, мислителя, громадського діяча, основоположника нової української літератури, критичного реалізму в літературі і образотворчому мистецтві України Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861).
Як писала мати відомої української поетеси Лесі Українки — Ольга Петрівна Косач, яка більше відома як Олена Пчілка:
«Се той поет, що висловив усю правду, всю долю свого народу і виявив собою, своєю піснею-думою всю вдачу його. В єднанні з народом українським, в родстві з ним тілом і душею велика сила Шевченкова — і чим ширшатиме освіта між нашим народом, тим більшою ставатиме невмируща слава Кобзаря».
Як художник Археографічної комісії Київського університету 21 вересня 1846 року Т.Г.Шевченко вирушив у подорож Київською, Подільською і Волинською губерніями для запису народних переказів, легенд і пісень, збирання відомостей про могили й урочища, обстеження та малювання історичних монументальних пам’яток і старовинних будинків, виявлення та ­придбання старовинних документів. Його твори перекладені на багато мов світу, покладені на музику, окремі вірші стали народними піснями. Молодий поет, подорожуючи Україною за дорученням Археографічної комісії, відвідав село Гульськ. На фоні навколишньої місцевості відбувається дія повісті «Варнак». У повісті Кобзар згадує «прекрасну річку Случ, де вона верстов за дев’ять угору від Новограда-Волинського, утворила правильне коло...». Для увіковічення цієї події в селі Гульськ на Панській горі, над річкою Случ, встановлено пам’ятний знак. Приходять вклонитися до нього мешканці села та району, які оберігають пам’ятку, дбають про її благоустрій.
Тарас Шевченко — це наш дорогоцінний скарб, коштовний самоцвіт український. Любов і повагу до Великого Кобзаря ми повинні прищеплювати і своїм дітям.