— Алло! Привіт, Емочко!
— Привіт, Анюточко! Ти де?
— До тебе їду!
— Ой, класно! Відірвемося!
— Емочко, ти ніколи не здогадаєшся, на чому я до тебе їду!
— На «енело»?
— Не іронізуй. Ну вгадай!
— На велосипеді?
— Ну, поганючко, я тобі задам! Коротше, мій скупердяй нарешті купив мені машину!
— Та ти що-о?!! Щастить же тобі!
— Ну…
— А яка модель?
— «Ляля»!
— «Ланос» чи що?
— «Ля-ля»!
— А хіба така є…
— Для мене вона «Ляля» і все!
— Гаразд, гаразд. А якого вона кольору?
— Червоного, звісно!
— А коли ти навчилася їздити на автомобілі?
— Бойфренд навчив. То на пікніках, то знову на пікніках...
— І добре вже водиш?
— Часом плутаю дорогу з тротуаром, але це дрібниці. Емочко, вибач, я здається, не в твій двір заїхала. Передзвоню.

— Алло! Це я. І справді переплутала.
— Анюто, все нормально?
— Ой, жах!
— Що сталося?!
— Уявляєш, заїхала у той двір, а там — три бабці. На лавці. Зернята гризуть.
— І що?
— Як накинулися на мене! Мовляв, тобі що тут, Барбі нечесана, стоянка?! І з балкона ще одна на їхню підтримку піддзявкнула.
— Не звертай уваги. Вони тобі заздрять.
— Емочко, це ще не все. Уявляєш, з іншого балкона до їхньої компашки дідуган долучився. Такий гвалт здійняв, ніби живого фашиста побачив! Думала, зараз гаубицю витягне.
— І що ти?
— Задній хід! Ось до тебе їду.
— Анюточко…
— Кажи що?
— А ти навчиш мене на своїй «Лялі» їздити?
— Без проблем! Емочко, тут якийсь мужчина дуже рукою махає. Ні, здається, не рукою.
— А чим?
— І ніби це не мужчина.
— А хто?
— Якийсь кашкет з палкою.
— Тобі ліпше спинитися.
— Вже пізно.
— Чому, Анюточко?
— Він чогось у кущі стрибнув.
— Ти, мабуть, знову дорогу з тротуаром переплутала?
— І справді! Зараз вирулю. Виїхала. О, о!
— Що таке?
— Кашкет із палкою біжить! Ззаду!
— Спинися таки.
— Ти що! А може, то маніяк? Тепер їх, як пластикових пляшок на дорозі… О, о! Вже свистить! Чеше і не спотикнеться!
— Мені лячно, подруго. Тисни на газ!
— Тисну, Емочко! Чекай, їду до тебе!