Загальновідомо, хто не знає свого минулого, той не дбає про майбутнє. У цьому довелося переконатися не раз, коли спілкувався з ветеранами 30-ї гвардійської Рівненської Новоград-Волинської орденів Червоного Прапора і Суворова механізованої бригади; раніше — дивізії. Минулої осені прославлене військове з'єднання відсвяткувало своє 70-річчя. За ці роки у його підрозділах пройшли бойовий вишкіл тисячі представників різних національностей і військових звань — від солдата до ­генерала.
Свого часу в 30-й служив і наш відомий земляк — командир 8-го Армійського корпусу, генерал-лейтенант, депутат Житомирської обласної ради Петро Михайлович Литвин. Командував танковим полком, дивізією — окремою танковою механізованою бригадою. Тому про життя місцевих вояків знає добре, зустрічається з ними. Як депутат — веде прийом з особистих питань громадян, по мірі можливостей допомагає в облаштуванні побуту та інших важливих питаннях.
«От і мені, коли почав працювати над книгою про ветеранів дивізії, хотілося спілкуватися з генерал-лейтенантом
П.М.Литвином, почути його поради, рекомендації. Тому написав Петру Михайловичу листа. Минуло небагато часу, і мене запросили на прийом до нього.
Того дня депутат обласної ради П.М.Литвин прийняв десятки громадян. Поки чекав своєї черги, мав можливість почути багато доброго, повчального про генерала. Такі відгуки розвіяли стереотип про те, що військові, тим паче такі високопоставлені, нібито люди жорстокі, недоступні.
Ті, хто очікував своєї зустрічі з П.М.Литвином, розповідали, що від багатьох чули про його доброту, гуманізм, співчутливе серце. У цьому переконували і ті земляки, які щойно побували на прийомі. У кожного на обличчі справжнє задоволення, радість, а у декого — навіть сльози. Як виявилося, від того, що тут почули, зрозуміли, допомогли вийти зі скрутного становища. Комусь допоміг придбати будматеріали для невідкладного ремонту житла, іншим дав гроші на котел для опалення будівлі, ще комусь — кошти на лікування... Про це писала місцева преса, і це правда.
Незважаючи на деяку втому (час прийому виборців досягав кінця), Петро Михайлович уважно вислухав і мене. Разом зі своїми помічниками — людьми компетентними і доброзичливими — висловив деякі побажання щодо моїх творчих планів, ознайомився з макетом майбутнього видання. Причому, досить тактовно, виважено. Затим від імені нашого земляка, Голови Верховної Ради України В.М.Литвина, який теж нерідко буває у місцевому гарнізоні, цікавиться його життям, і себе особисто надав матеріальну допомогу для друку книги. Хочеться від чистого серця подякувати землякам, справжнім шанувальникам нашої минувшини, людям високоінтелігентним і гуманним.
Користуючись нагодою, напе­редодні особистого свята від чистого серця вітаю Вас, Петре Михайловичу, з наступаючим ювілейним Днем народження. Нехай кожен Ваш день буде наповнений радістю щасливого життя, зустрічами з цікавими і добрими людьми, а Господь ­пошле многія, благія літа!