1 червня, з нагоди Дня журналіста, представники ЗМІ Житомирщини мали нагоду поспілкуватися у приміщенні українського парламенту з нашим земляком, Головою Верховної Ради України Володимиром Литвином. Під час цієї прес-конференції було поставлено багато актуальних і досить гострих питань, на які спікер дав вичерпні відповіді. Далі пропонуємо вам нотатки з цієї зустрічі:
— Володимире Михайловичу, на вашу думку, чи існує в нашій державі свобода слова і демократія і чи є достатнім соціальний захист журналістів в Україні?
— Відносно свободи слова. Хто з нас може сказати, чи є межа свободи слова і чи є межа в демократії? І свободи слова, і демократії — ніколи багато не буває. Але зрозуміло, що коли людина економічно залежна, то вона не може бути політично незалежна.
З точки зору соціального захисту, то він явно недостатній, особливо, якщо взяти регіональну пресу. Ви ж розумієте, що в регіонах насамперед потрібно говорити про те, що пече людям. А це завжди буде проблемою, бо неодмінно виникають конфлікти з місцевими керівниками. З цього погляду висвітлювати загальнодержавні питання і працювати в столичних виданнях значно простіше, ніж в районних містечках.
І друга проблема полягає у впливові тих людей, які є або засновниками, або власниками ЗМІ. Так чи інакше, але існують настійні рекомендації в частині редакційної політики. У всякому разі, так мені бачиться. Тому, найперше, що треба зробити у правовому і у матеріальному сенсі, і це є надзвичайно складно, — гарантувати незалежність журналіста.
Напередодні Дня журналіста я не планував зачіпати моментів щодо сумлінності і відповідальності журналіста. Проте, на жаль, проблема існує, і вона буде існувати. Вона пов’язана, по-перше, з відповідальністю тих людей, які є по суті власниками подібних ЗМІ, і я не беру на себе оцінку такої преси, але повинен вам сказати, що уважно читаю більшість загальноукраїнських видань і часто у мене виникає бажання взяти ручку і повиправляти текст. Як людині, яка вміє тримати ручку в руках і знає граматику. На жаль, культури у цьому плані нам не вистачає. Те ж саме можна сказати про радіо і телеефір, які засмічені, і особливо ті, які вчать української мови і, водночас, самі демонструють неналежний рівень підготовки. Тому проблема тут існує, і ми повинні це сприймати як очевидну реальність, особливо — перед виборами, коли кількість таких прокламацій, листівок і видань буде зростати.
Треба, щоб ми зрозуміли, що маємо стати народом, і усвідомити свою відповідальність за владу, яка буде сформована. Необхідно, щоб був відповідальний вибір, бо читати лекції у сесійній залі і розповідати депутату, що він повинен працювати, — це марна справа. Пропуск у Парламент мають надавати чи не надавати люди, тим більше, що вибори ці будуть не просто складні, а страшні.
— Яка ваша позиція щодо ­мовного питання?
— Розгляд цього питання в сесійній залі призвів до дискусії в суспільстві. Моя позиція полягає в тому, що нам потрібно було б надалі утримуватись від проблем, які розколюють Україну. До них відноситься і мовне питання. Я вважаю, що мало честі політикам спекулювати на цьому питанні, і особливо, притягати тут щось за вуха. Переконаний, що від цього виграли, очевидно, політики, але в котрий раз програла Україна. Мені важко спрогнозувати, чим закінчиться розгляд з цього питання, але те, що потрібно поставити крапку з погляду політичної логіки, з точки зору законодавчих вимог — це однозначно.
Я вважаю, що потрібно набратися мужності і відповідальності всім сущим у Верховній Раді України і відмовитися від використання Верховної Ради для просування своїх передвиборних політичних рекламацій — і зліва, і справа. Оскільки все це дії, які підточують основи держави і ведуть до зруйнування фундаменту держави. Така моя позиція.
— Як вирішуватимуться на рівні Парламенту «земельні» питання?
— Відносно землі. Це ключова проблема, особливо для Полісся, бо після завершення приватизації того, що стоїть на землі, взялися за саму землю. На Житомирщину посунули люди, які представляють фінансово-промислові групи, і ці люди, в умовах фінансової нестабільності, коли падає український експорт, намагаються компенсувати це за рахунок розвитку агрохолдингів. Сьогодні багато земель взяті в оренду вихідцями з інших регіонів, а вони переслідують не тільки економічну мету.
Є ще такий прагматичний підхід, який зорієнтований на те, що колись та буде прийнято закон про ринок землі, і в них буде право першими претендувати на цю землю. І ще один момент: коли вони показують документи, що мають величезні масиви оренди землі, то під це можуть отримати кредити, причому, величезні зі всіма можливими, наголошую, негативними наслідками, які очікуватимуть власників земельних паїв. Також проблема у тому, що низка людей не отримали офіційні документи. Більше того, проблема зі структурами, які реєструють нерухоме майно.
Сьогодні я мав зустріч із представниками громадськості, які є співробітниками БТІ, — вони виступають проти урядового законопроекту, яким, зокрема, передбачається можливість створення приватних структур, що будуть займатися реєстрацією приватного майна, будівель, землі і т. ін. Правда, є два проекти з цього приводу: один — напрацьований робочою групою, він більш м’який, запропонований народними депутатами і є урядовим. Ми це питання неодноразово обговорювали, виявили, що є серйозні ризики і виклики, і тут не можна поспішати.
А тепер повертаюся назад до землі. Це ж моя пропозиція була відкласти розгляд прийняття рішення щодо землі. Нехай кожен на виборах — чи то кандидат, чи то політична структура, говорить про свою позицію у цьому ключовому питанні, а люди дають відповідну оцінку.
— Володимире Михайловичу, часто доводиться чути закиди, що за вашого сприяння на Житомирщині зроблено дуже багато за рахунок додаткового бюджетного фінансування. Ваші опоненти взагалі говорять в цьому плані про зловживання владою. Як ви можете це прокоментувати?
— Зловживав, зловживаю і буду зловживати у межах закону. І чесно кажу, я сам себе картаю за те, чому не передбачив, не пролобіював більше. Ці кошти пішли не на конкретне підприємство, не на конкретну фірму, не на конкретну людину, вони задіяні для всіх жителів регіону, для соціально-економічного розвитку всього краю. Тому я критику сприймаю спокійно і всім пропоную, якщо хто хоче працювати на Житомирщині, — долучитися до цієї благородної справи. Ви знаєте, є півтора десятка депутатів, які мають корені у Житомирській області. Свого часу я до кожного з них написав листа і запропонував створити неформальне депутатське об’єднання житомирян, аби ми разом могли сприяти розв’язанню тих питань, які є значущими на Житомирщині. Лише декілька людей мені дали відповідь, що вони не проти разом попрацювати, а інші — взагалі не відповіли. Тому я вважаю, що Житомирщина обділена, і треба, принаймні до ювілею області, показати, що ця область, яка є Уралом у мініатюрі, заслуговує набагато більше.