…На київській околиці про Євро нагадували тільки окремі тролейбуси, розмальовані символікою чемпіонату, та оголошення зупинок у метро англійською мовою. Інша справа — столичний центр. Тут у всіх сенсах місто жило першим матчем української збірної. Тисячі людей у жовтих футболках буквально заполонили вулиці неподалік від Хрещатика, на якому розташувалася фан-зона.
Жовті шведи і жовті українці. Кольори національного прапора, а отже і футбольна екіпіровка у вболівальників — майже ідентичні. Подекуди, лише наблизившись упритул, можна було відрізнити наших від іноземців. Втім, попри засилля шведських уболівальників, панувала атмосфера дружби. Скандинавських гостей гучно заряджав перед матчем їхній рок-гурт. Українці проходили поруч, фотографуючись на пам’ять на фоні «шведського куточка».
За декілька годин до початку гри багатотисячний натовп почав передислокацію ближче до стадіону. Кордон міліції і два пропускні пункти, де перевірили квитки й переконалися, що із собою немає нічого забороненого, на диво були пройдені швидко. Цікаво, це тільки на матчах Євро створили такий комфорт, чи, може, й надалі оновлений «Олімпійський» залишатиметься справжнім театром для футбольного дійства?
Пригадується, раніше, до реконструкції, під час матчів Ліги чемпіонів спостерігалася страшенна тиснява, зокрема, при поході до туалету. Нині ж — громадські вбиральні розташовані біля кожного сектору. Входи на сектори не закривають воротами — уболівальники можуть вільно пересуватися, і навіть під час гри, якщо комусь заманеться, пройтися до буфету. Словом, усе для глядача. І навіть… пиво, яке у пластиковій тарі можна придбати без обмежень і прийти із ним хоча б і на сектор. Якщо хтось на радощах набрав стільки бокалів, що не вистачає рук, — будь ласка, вам одразу ж видають спеціальну упаковку. Що й казати — сервіс.
Ми так одразу й не зрозуміли, що на українському секторі, поряд із нами, розташувалися… фіни. Здогадка, що поруч — іноземці, яка виникла під час виконання українського гімну, підтвердилася, коли шведи повели у рахунку. Трійко хлопаків бурхливо закричали: «Гол». Відповідь української збірної не забарилася — і лише тоді сусіди по сектору зізналися: «Ай ем фінлянд». Ось так. Прийшлося зірвати голос, коли наші забили вдруге, аби показати «фінлянд», як українці вміють вболівати за свою команду.
Фінальний свисток потонув у овації, а на центральних вулицях ще довго продовжувались народні гуляння. На деякий час здалося, що вся нація об’єдналася в єдиному пориві радощів, патріотизму й гордості за свою країну. «Слава Україні! Героям слава!» лунало навіть у столичних закапелках, куди громадський транспорт, який працював у продовженому режимі, порозвозив уболівальників ближче до другої-третьої години ночі.
…Шкода, що це Євро для нашої збірної так швидко закінчилося. Але перемога над шведами і поразка із дивним присмаком перемоги у грі з англійською збірною залишаться у пам’яті вболівальника назавжди.