«ЛІСАПЕТНИЙ БАТАЛЬЙОН» «ПОРВАВ» НОВОГРАД ЩИРІСТЮ ТА ЖАРТАМИ
Вони цілком заслужено називають себе «бомбезні баби», бо з перших секунд спілкування позитивна енергетика буквально вистрілює з них і заряджає усіх, хто поруч. Гурт «Бабине літо» з села П’ятичани, що на Хмельниччині, або як їх ще називають — «Лісапетний батальйон» — співає вже років з двадцять. Натомість шалена популярність прийшла до них після перемоги у телепроекті «Україна має талант». Нині у репертуарі «батальйону» два альбоми, їхні виступи б’ють рекорди за кількістю переглядів у Інтернеті, концерти розписані на рік вперед, а спектр їхніх замовників — від звичайних українських весіль до корпоративів у зірок та олігархів.
Ексцентрична солістка гурту Наталія Фаліон називає себе «локомотивом» колективу. Вона і пісні сама пише, і гастролі організовує, і любов шанувальників у буквальному сенсі «бере на груди». Після того, як колектив своїм запалом «порвав» Новоград і пішов зі сцени, журналістам довелося з півгодини «виривати» пані Наталю на інтерв’ю з обіймів охочих сфотографувати і взяти автограф.
— Пані Наталю, ви не вперше у нашому місті. Вас завжди так радо зустрічають?
— Ви знаєте, я з радістю їду у ваше місто, бо тут дуже добрі, відкриті й прості люди. Схожі на нас (сміється — авт.) і, мабуть, тому людей притягуємо, наче магнітом. Люблю Новоград — чисте, світле місто, з гарними традиціями. Ще рік тому знала, що приїду до вас на свято і тому відмовила багатьом у концертах.
— Ви кайфові, по-іншому не скажеш. Але ж вам не 18! Де берете енергію?
— Ми не думаємо про те, скільки нам років, живемо сьогоднішнім днем. Нам радісно співати, займаємося улюбленою справою, вкладаємо душу у кожну пісню, і люди це відчувають. Скільки будемо на сцені — не знаємо. Усе залежить від того, скільки Бог виділив творчого часу. Переконана, ми ще потішимо наших шанувальників.
— Ви казали в одному з інтерв’ю, що вас здивувало, коли у телепроекті «Україна має талант» за вас активно голосували українці не лише на заході, а й на сході України. Чи розраховували на перемогу?
— Ноги трусилися на сцені — на нас дивилися мільйони українців! Не знаю, що допомогло нам перемогти. Очевидно, те, що наша творчість своєрідна, і ми уміємо посміятися над своїми недоліками. Як бачите — таки можна з простого сільського клубу вийти на велику сцену і перемогти. Ми такі зневірені, нас багато обманювали, тому хочу сказати усій Україні: вірте у себе, і тоді талант обов’язково себе проявить! Хтось засяє у 18 років, а хтось — у 55! І робіть добрі справи. Не той багатий, хто має і бере, а той — хто не має і дає!
— Вам пропонували переїхати до Києва?
— Пропонували, але я відмовилась. Бо я людина сільська і не в тих роках, щоби круто міняти свою долю. Мене усе в моєму житті влаштовує, я живу з тими людьми, з якими мені добре, там, де мені пишуться пісні. Не думаю, що деінде я була би більш щаслива.
— Неофіційно стартувала президентська виборча кампанія. Чи збираєтеся ви підтримувати когось із політиків?
— Завжди підтримувала Володимира Михайловича. Я його давно знаю, дуже поважаю і заздрю вам, що маєте такого земляка. Він полюбляє наш репертуар і часом просить заспівати якусь пісню.
— Вам закидали, що ваші пісні не усім подобаються?
— Звісно, неможливо подобатися усім. Я ніколи не писала пісні для великої сцени. Коли моя творчість подобається моєму колективу, дітям, рідним і друзям, то чи варто сумніватися? Нехай слухають нас ті, кому ми подобаємось, а як ні — нехай шукають собі пісні на власний смак, я ніколи ні на кого не ображалася за це.
— У кого з відомих людей виступали на корпоративах?
— Легше сказати у кого ми не виступали.
— А який гонорар за це берете?
— Залежно від того, наскільки мені сподобається замовник (сміється — авт.). Можемо домовитися за гривню, а можемо — й за 10 тисяч доларів.
— На зіркову хворобу не захворієте?
— Ні, це не наше. Це загрожує молодим, амбіційним, котрі хочуть, щоб їх помітили. Нас люди полюбили, і це головне, як же можна тепер вважати, що ти вищий за когось, хто тебе шанує? Я би усім віддячила за прихильність, з усіма би поспілкувалася.
— Ваша родина вас підтримує?
— Так. У мене троє дітей, усі працюють у шоу-бізнесі. Мабуть, я їм подарувала свої гени — вони чудові ведучі, сценаристи, менеджери. Освіту усім дала — вони, як і я, навчалися у Київському інституті культури. До речі, я вчилася у одній групі з Михайлом Поплавським.
— Сьогодні модно «брати» публіку короткими спідницями і довгими ногами. А у чому секрет популярності «Лісапетного батальйону»?
— Наша «фішка» — це щирість. Я не підбирала найкращі голоси для роботи у колективі, ми не цим «беремо». Ми усі харизматичні, дуже позитивні, не боїмося бути смішними, залюбки ділимося позитивом.
— Багато імпровізуєте на сцені чи ваші жарти — це заготовки?
— Багато імпровізую, люб­лю бачити реакцію людей на жарти. Хоча, звісно, є набір перевірених «смішних штампів».
— Які емоції отримали від виступу у нас на святі?
— Надзвичайно люблю з молодості творчість Лесі Українки, свого часу напам’ять знала «Лісову пісню». Саме тому, що тут народилася поетеса, — ваше місто є моїм улюбленим. І, звісно, тут чудові люди живуть.
— Що ж, бажаємо вам подальших успіхів на сцені!
— Дякуємо щиро!