Одного не по-жовтневому теплого дня в одному поліському селі раптово щезло... Сприяння.

Непереливки стало селянам без Сприяння. Корови замість дати молока скрутили з цицьок дулі.

Півні без Сприяння відмовляються топтати курей. Лише виглядають сонно з курника, запитують господарів: «Сприяння є?»

А ті розгублено розводять руками. Немає, мовляв...

І півні, махнувши крилом, повертаються дрімати в курник. Як же його без Сприяння?

Без Сприяння поступово почала псуватися городина, риба в ставу не клює, навіть велике будівництво — і те зупинилося.

Заметушилися селяни. Почали шукати зникле Сприяння. Оббігали всі хати, зазирнули у всі погреби, для годиться й у нужниках під дошки заглядали — чи не заховалося, бува, те хитре Сприяння у теплому місці?

Нема.

Біда.

Викликали поліцію. Шукали Сприяння із натренованою на сприяння собакою. Лише згаяли час.

Із тиждень нудилися-сумували селяни без Сприяння. А тоді нарешті почали працювати. І як добре все в них стало вдаватися без Сприяння!

Відбудували клуб, який згорів при попередньому сільському голові. Подейкували, що хтивий голова прибудував до клуба сінник, куди регулярно запрошував на побачення цнотливих дівчат. Доки одна ревнивиця сінник не підпалила. Хто ж знав, що вогонь миттю перекинеться на клуб...

Та нічого. Відновили клуб. Уже своїми силами, без Сприяння.

Відновили велике будівництво.

Корови дали молока.

А півні так взялися за курей, що ті й досі ходять із обскубаними спинами!

...І от коли життя в селі налагодилося, стало ще кращим, повернулося... Сприяння. Сприяння, кажуть, завжди приходить на готовеньке.

Але навчені життям селяни схватилися за дрючки і прогнали те Сприяння геть.

Досить, кажуть, із нас сприюнів!

(Усі події вигадані, будь-які співпадіння з реальними особами чи подіями випадкові.)
 

Олег Брюханов