Представники з росвійськкомату з’явилися зненацька.

Обоє при зброї (автомати). На грудях теліпаються біноклі.

Однак військкоматівські служаки до дерев’яного зрубу на курячих ніжках підходили сторожко. Хтозна, хто там у старої карги сьогодні гостює.

А раптом «укропське деерге»?

Навколо хатини таємниче поскрипував старезний дубовий ліс. У кронах дерев зловісно перегукувалися якісь птахи.

Баба Яга, побачивши крізь шибку незнайомців, вибігла на ганок.

— Цікаво, як ви пройшли через хащі? — шморгнувши довгим стручкуватим носом, спитала стара.

— А ми, мля, люди воєнні! — відказав старший дуету, опецькуватий майор Матюков.

Баба Яга допитувалася далі:

— А що за стрілянина лунала на болотах?

— Розвела тут страховиськ усяких, в образі пеньків. Рукатих, клешнятих. Ледь у болото не затягли. А ще русалок ловили твоїх.

— Вам що, баб своїх мало?

— На даний час русалки для нас стратегічно важливі, — сказав другий, худий мов штахетина, військкоматівець лейтенант Козляров. — Так би мовити, для водних стихій. А стихій у нас не бракує.

— Та чула, чула, що той недокурок кремлівський з котушок злетів.

— Гей-гей! Ти там, стара карга, притримай язичок-то на припоні! А то...

— А то що?

— Ну, мля... — Майор Матюков різко пересмикнув затвор автомата.

А Баба Яга нестямно заволала:

— Хатка, хатка! Повернися до лісу передом, а до прийшлих орків — задом!

І задвигтіла-заскрипіла дерев’яна хатинка, що у аж вухах військкоматівців позакладало.

І одурілі офіцерики відкрили несамовиту пальбу по зрубу.

І хатка на курячих ніжках знову повернулася передом до диких прийшлих.

А Баба Яга знову вибігла на ганок.

— Я свіженькі щі сфорганила, — солоденько защебетала стара. — То, проходьте. Покуштуйте.

Майор Матюков поцікавився:

— А до щів щось є?

— Знайдеться, знайдеться і до щів. Аякже.

Гості ввійшли до хати. Порозсідалися за столом із дубових дошок.

— Повістку отримувала, стара? — несподівано спитав лейтенант Козляров.

Баба Яга фиркнула:

— Яка безтактність!

— То отримувала?

— Ну, приносила поштарка, Варвара-краса, довга коса.

— Чому тоді до військкомату не з’явилася?

— Варка?

— Та ти ж, карга!

— А вона вам що — чмобік? — раптом з кутка озвався вчений Ворон.

— А ти там не каркай, общипане одоробло! — гаркнув майор Матюков. — Ми і на тебе повістку принесли.

— Обалдіти можна! — вирячив чорні очиська вчений Ворон. — І в якості кого я буду воювати?

— В якості дрона, недотепа! — сказав лейтенант Козляров. — Вивідуватимеш укропські позиції. А коли треба буде, то й легку бомбочку кинеш. Куди накажуть.

Вчений Ворон здивовано каркнув і беркицьнувся на підлогу.

Майор Матюков вів далі:

— Змій Горинич, часом, не заявлявся до тебе, стара? Нам літаки терміново потрібні. Бомбардувальники. Змій Горинич якраз для цього підходить. То заявлявся він тут, питаю?

— Та ні.

— А де він мешкає?

— Та тут недалечко. Коротше, підете на Схід. Перемахнете Урал. Вийдете до мерзлого моря-окіяну. Підете праворуч. Потім ліворуч. Затим прямо верстов триста п’ять. Вийдете до острова Буян. Там і знайдете Змія Горинича.

— Офі-ігеть! — свиснув майор Матюков і гарикнув: — Коротше так. Готуйся, стара! Ать-два! Пройдеш двотижневі льотні курси і літай, здобувай славу ратного воїна!

Баба Яга огризнулася:

— Знаю я про ваших «ратних» чмобіків.

— А ти, карга, расєйську армію не ображай! — верескнув лейтенант Козляров. — А то враз загримиш під фанфари! То чого не з’явилася до військкомату?

— Бо роками я вийшла. Мені, почитай, триста п’ятдесят стукнуло.

— Та ти ще нівроку, бабенція! Моторна. — Майор Матюков перевів погляд на новеньку ступу Баби Яги, що стояла біля печі. — Он і тачка в тебе новенька. А з технікою на фронті у нас зараз проблеми.

— Розкатали губу! — хихикнула стара.

— Помовч, Яга! Що знаєш про Кощія Безсмертного?

— Та заходив якось.

— Як тільки з’явиться — сигналізуватимеш!

Аж тут раптом загуділо, загриміло.

Військкоматівці посхоплювалися на ноги. Пірнули під дубовий стіл. Спитали:

— Що то, стара?!

— Напевне Змій Горинич летить у гості.
— А чого ж так шумно?

— А він при повному боєкомплекті.

— Ні хріна собі!

Нараз задзвенів смартфон. Баба Яга швидко видобула слухавку із кишені халата. Дзвонив Кощій Безсмертний. Однак стара сказала гостям:

— Ви, шановні гості, смакуйте щі. А я зараз, надвір вийду на хвилю.

Вийшовши на ганок, Баба Яга аж відсахнулася. Над хатою «завис» велетенський Змій Горинич. На його спині сидів Кощій Безсмертний.

— Перелазь хутчій, Яга, на спину Змія Горинича! — крикнув він. — Кругом облава!

— А далі що?

— Будемо міняти базу. В іншому царстві.

— Істину глаголиш, Кощій.

Баба Яга хутко метнулася в хату по вченого Ворона, який якраз оклигував на підлозі, потім забралася на спину Змія Горинича. Аж раптом із хати повибігали військкоматівці.

Закричали:

— Ах ви симулянти! Ах ви ухильники! — І відкрили вогонь із автоматів.

— Ану, дружбан-Змій, — заволала Баба Яга, — вогнеметом по них шмальни!

Із пащі Змія Горинича вирвалися довгі язики полум’я.

Військовики миттю поховалися до зрубу, який також спалахнув.

Лісова компанія зареготала, а відтак полетіла шукати щастя до нового царства.

Микола МАРУСЯК