«Це — не можливо», — мовила Причина.
«Це — нерозсудливість», — зауважив Досвід.
«Це — марно», — сказала Гордість.
«А ти спробуй — прошепотіла Мрія.
Чомусь саме сьогодні мені не спиться. Годинник пробив 3.00, а я все ніяк не засну... Цок-цок. На коридорі чутно тендітне стукотіння каблучків, сміх, веселий лемент. На вулиці загуркотіла машина, від раптового пориву вітру зашелестіло кленове листя, злякано зойкнула й залопотіла крилами сполохана птаха. За декілька хвилин знову тиша... Лише дівчата у кімнаті, поглинуті глибоким сном, сопуть у мирному блаженстві. Мимоволі згадую мультфільм дитинства, рахую слоненят. 1, 2...10, 1... — не допомагає.
Одне за одним згоряють світлячки у вікнах мегаполісу. Заколихане чарівними колисковими Морфея, на лоні ночі безтурботно засинає місто. Відпочиває. Стук-стук... Монотонно і спокійно б'ється серце, відстукуючи ритм кволо-сонним думкам. Солодкувато-терпкі, вони позбавлені денних турбот і метушні. Лише деколи в голові промайне тривожна думка, однак швидко розчиниться у місячній темряві. Через прочинене вікно в кімнату легким поступом проникає свіжа прохолода, огортаючи мене в свої ніжні обійми. В такі весняні ночі навіть дихається вільніше.
Повільно і розмірено тягнеться час, спливаючи у небуття вічності. На годиннику вже 3.33, о, хоча б бажання можна загадати. Хочу, ех, марно, все одно не засну...
З мого ліжка добре видно небо, сьогодні воно на диво чисте й місячне. «Якщо зірки запалюються, значить це комусь потрібно...» Із захопленням вдивляюся в безкінечно чорне полотно з безліччю розсипаних по ньому іскристих цукринок. Раптом хтось струхнув полотно, і цукринки посипалися додолу. Метеоритний дощ — таке не часто побачиш. Я знову загадую бажання, тільки тепер інше, ніж з годинником. Чаруюче мерехтіння магнітом притягує мене, і я вже не можу відвести погляд. Мої очі широко розплющені, в них відбивається сяйво нерукотворного салюту. Одна за одною цукринки котяться по небосхилу, залишаючи по собі сліди цукрової пудри. Несподівано одна впала мені на вію, перекотилася на щоку і зіскочила прямо в долоню.
— Хто ти?
— Я — твоя мрія.
— А чому така маленька?
— Щоб змогла вміститися в твоєму серці.
— А яскрава?
— Щоб могла запалити його.
— Навіщо ти прийшла?
— Щоб ти знала, що я здійсненна.
— А чому так швидко зникаєш?
— Я заповітна, до мене потрібно йти...
Ще мить й іскринка згасла, маленьке диво розтануло в моїх долонях.
Напевно, я все ж заснула, і все це мені примарилося. Однак, якщо це сон, він — прекрасний. Чого тільки не відбувається в ніч здійснення бажань, коли навіть дихається вільніше.