АБО ПРО ЧЕРГОВІ ПРИГОДИ РИБАЛЬСЬКИХ РЕЙДІВ
Як уже говорилося в попередніх матеріалах, певне коло новоград-волинців створює громадську спілку рибалок, аби захистити наші водоймища від незаконного вилову риби та раків. Та доки готуються документи, частина цих ентузіастів — Ігор Левченко, Анатолій Кудрявцев, Валерій Скулинець, Володимир Іванченко та автор цього матеріалу — 18 березня здійснили рейд по річці Случ. А очолив групу рибінспектор Валерій Засуха.


Обстеження почали від дамби, що в районі «Лубчиця» (вище стояла крихка крига, і навряд чи хто з рибалок насмілиться на неї ступити) і мали намір завершити за Городницею.
Погода цього дня була кепською. З самого ранку падав густий лапатий сніг, якого годі було бачити взимку. Видимість погана, авто часто загрузало. Доводилося штовхати. Проте добре знали, що завзятих нечесних рибалок не лякає ніщо. Та згодом ми неабияк здивувалися: в межах міста не виявили жодного браконьєра! Хіба що, в районі об’їзної дороги зустріли гурт людей. Але то були будівельники, і проводили вони ремонтні роботи на мосту.
В Олександрівці, поблизу напівзруйнованого млина, ще здалеку помітили чоловіка, котрий тягнув зрубане дерево. Коли наша група наблизилася до незнайомця, то він одразу зрозумів, хто ми, й пожартував:
— Палку тягну! На хватку!
Деревина для названої риболовної снасті була надто грубою. Тому дядько зізнався:
— Город треба загородить. Ось і таскаю.
— А браконьєрів ніде тут не бачили? — поцікавивсь я у нього.
— Ніде нікого! — запально вигукнув лісоруб і в тому ж тоні додав: — Ось раніше, років десять тому, да-а, було! Чим хочете ловили!
Ми на це тільки заусміхалися. А Володимир Іванченко не витримав:
— Ви нам, шановний, казки тут не розказуйте. Добре ми знаємо, коли тут ловили і як ловлять тепер!
Мандруємо далі. Заїжджаємо ще в деякі місця. Зрештою — Чижівка. За дамбою також стоїть крига з промоїнами. Нижче — лід пішов. Але теж саме — жодного браконьєра! Не було їх і до запланованої кінцевої точки. Хіба що біля мосту в Курчиці зустріли двох місцевих жителів. Як з’ясувалося, вони ходили понад берегом і шукали хлопця, котрий кілька днів тому провалився на кризі і втопився. Один із цих двох чоловіків був батьком утопленика. Ходили чутки, ніби його син із сусідом ставили сіті і ось трапилося таке горе: один пішов під лід, другий — врятувався. Але батько сказав, що сіток вони не ставили, просто переходили річку вище мосту. Проте, як було насправді, може, дізнаємося пізніше. Разом з тим, у той день, коли сталася ця трагедія, приїжджали з міста водолази. Однак через замуленість і підвищений рівень води хлопця не знайшли.

23 березня ми знову виїхали в рейд. Одразу поїхали в Городницю. День був гарний, пригріло сонце, тому на річці з’явилося чимало рибалок з вудками. Минаючи Анастасівку і тримаючи курс на Ліптов, нам зателефонували рибалки з міста і повідомили, що неподалік рятувальної станції заядлий браконьєр Едик ставить сітки. Забігаючи наперед, зазначу, що того дня було влаштоване на нього «полювання», та спіймати «на гарячому» цього чолов’ягу не вдалося. Але рано чи пізно він таки попадеться і відповість перед Законом.
Урочище Ліптов. З прекрасними краєвидами місцина. Колись тут було поселення. Біля річки стояв млин. Тепер від усього того, на жаль, лишилися тільки руїни. Проте, дуже вже тягне сюди браконьєрів. Мов магнітом! Того року, саме в цю пору, так звана «церсанітовська бригада» лише одного дня в Ліптові вилучила і знищила більше двадцяти хваток.
Цього разу, на диво, — жодної живої душі! Але перебування тут людей було очевидним. Човни на березі, свіжі багаття, порожні пляшки тощо.
Несподівано з того берега побачили двох чоловіків. Затаїлися. Та це знову були батько того нещасного і його племінник. Усе ходять річкою, сподіваються, що хлопець десь спливе.
Поговорили з ними і почали вертатися до свого авто.
До речі, 19 березня, після попереднього рейду, нам сказали, що в Ліптові було чимало браконьєрів. Тож, складалося враження, що про наш виїзд хтось уже попередив…
Дорогою перевіряли кущі. Браконьєри часто у них ховають свої снасті. Не помилилися. Анатолій Кудрявцев знайшов сухенький каркас на хватку. Знищили його.
Аж раптом рибінспектор Валерій Засуха ще здалеку помітив, як від машини відокремилася людина і зникла в лісі.
Підійшовши до нашого транспорту, почули шипіння. Хтось у золотник поставив дрючка, щоб у такий спосіб спустити нам колесо.
Коли спеціальний пристрій підкачував колесо, — на дорозі з’явилася молода жінка. Що робить так далеко від села? Чи не спільниця, бува, того невідомого «партизана», котрий намагався влаштувати «диверсію»?
— Де там? Шо там? — розгублено розводить руки незнайомка.
— Що саме? — хтось спитав у неї із рейдовиків.
— Нічого.
— А що тут робите?
— Просто так вийшла. Прогулятися.
…Тримаємо курс знову на Городницю.
На лісовій дорозі сюди-туди ходить дід. Коли його проминули, то він видобув з кишені мобільний телефон і комусь зателефонував.
А ще трохи далі дорогу нам перегородило щойно зрубане дерево, якого буквально ще годину тому не було!
Ну, просто якась партизанщина!
Заїхали в Анастасівку. В кущах знайшли ще один зв’язаний докупи каркас для хватки.
Берегом ходив немолодий чоловік з дівчинкою.
— Ніде нікого немає, — повідомив селянин нам. — Ніхто не ловить.
Але ми добре помітили витоптані місця біля води. Значить, перед нашим приїздом таки ловили.
Та й дехто з рейдової бригади впізнав цього чоловіка. Минулого року він з порожніми пляшками лежав на березі п’яний, а поруч нього якийсь хлопець хваткою ловив рибу. Снасть тоді вилучили, на порушника склали протокол.
Вирішили перевірити околицю Городниці. Біля однієї із хат «трудилися» люди. Молода жінка мила диск від колеса легкового автомобіля, а двоє чоловіків стояли поряд і курили. Дізнавшись, хто ми, молодший відійшов убік і зробив по мобільнику два дзвінка. Явно, що когось попередив про наш візит. Мабуть, знайомим у сусіднє село, Лучицю. Бо коли завітали туди, — біля одного із будинків сидів гурт чоловіків і, димлячи цигарками, пильним поглядом проводжали наше авто.
У кінці цього села, на березі річки, натрапили на п’ять кілків (стійок для хваток), глибоко забитих у землю. Це говорило про те, що тут також не обійшлося без порушень рибальства.
Та дивувало інше: знову ж та картина — ніде жодного браконьєра! Невже і справді їх таки попереджають?
Повертаючись до Новограда, заїхали в Курчицю. Там теж було спокійно. В Ходурках помітили чоловіка, котрий з довгою палицею йшов берегом так званої Чорної річки, що впадає у Случ. Побачивши нас, чолов’яга кинув знаряддя рибної ловлі і наліг на п’яти, що його годі було наздогнати. Як з’ясувалося, браконьєр остями полював на цій річечці щуку, котра заходить сюди на нерест.
Далі перевірили Случ у Вербівці, Чижівці, Олександрівці. Обстежили річку і в межах міста, проте, порушників рибальства цього дня так і не виявили.
Як кажуть, поганий результат — теж результат. Але головне, що браконьєри побачили: за охорону водоймищ узялися всерйоз.
Разом з тим, проаналізувавши ситуацію і те, яке коло людей знало про наш виїзд, ми здогадувалися, хто саме міг бути інформатором. До того ж, нам часто дзвонили і постійно цікавилися, в якому районі ми знаходимося? Отже, роботу захисників річок браконьєри і справді побачили, обізлилися, згуртувалися і діють спільно. Проте, до нечесних рибалок і їхніх інформаторів мусимо застосовувати інші підходи. Тепер про виїзди в рейди знатиме лише обмежене коло людей.
До речі, з 7 квітня починається нерест, але наказ держрибінспекції буде опублікований у наступному номері.

Через кілька днів група рибінспекторів (але вже без автора цього матеріалу) брала участь у черговому рейді. Цього разу були зустрічі з браконьєрами. Про це читайте нижче.