ЧИ ПОТРІБНЕ КОМУСЬ МІСЦЕВЕ РАДІО, ОКРІМ СЛУХАЧІВ?
Добрий день, шановна редакціє! Пише вам корінний мешканець міста, пенсіонер. Звертаюся до вас по допомогу, щоб ви вплинули на працівників радіовузла та якість їх роботи. Справа в тому, що більше немає моїх сил дзвонити і ходити до них. Телевізор я дивлюся мало, там більше показують насилля та усіляку пошлість. І лише одна віддушина — радіо. По-перше, там стала цікавішою програма, а ще можна слухати місцеві новини, як колись. Під час «застою» я за радіоточку платив 50 копійок за місяць і якість була на високому рівні. А тепер я плачу 6 гривень за радіо, що працює час від часу. З нового року воно більше шипить, а з 25 травня — взагалі не працює. Постійно дзвоню диспетчеру — нуль уваги. Кажуть, чекайте, а скільки можна чекати? Адже вони впродовж п’яти днів повинні відремонтувати. Я ж плачу не за мовчання радіоточки, а за її роботу…


Впродовж лише останнього тижня на цю тему у редакцію надійшло два листи. Другий — від учасника війни Галини Йосипівни Ніколаєвої з вулиці Рокоссовського. Можна зрозуміти людей, для котрих радіоточка є чи не єдиним зручним для них засобом зв’язку зі світом. Йдеться про ветеранів, інвалідів, людей похилого віку, котрі часто не можуть вийти з дому та не мають сучасних джерел комунікацій.
Із листами та проханням прокоментувати ситуацію ми звернулися до Віктора МІЛІНА, начальника центру електрозв’язку №3 ВАТ «Укртелеком».
— Наші мережі по дахах багатоповерхівок хтось постійно обриває, — прочитавши скарги людей, відповів Віктор Іванович. — Нині з’явилося багато нових провайдерів, які підключають свої мережі, тягають лінії по дахах, а наші пошкоджують і не відновлюють. Тому наші монтери ледве не плачуть — сьогодні відремонтували, завтра — те саме. Крім того, мережі зношені, дощі та грім їх постійно б’ють, доводиться в таких умовах працювати.
Чи зміниться ситуація із нещодавнім переходом «Укртелекому» із державної власності у приватні руки, Віктор Мілін не коментує. Підприємство продовжує працювати, як і колись, жодних нових директив досі не надходило. Хіба що відбулися великі скорочення.
Усе інше читайте в Інтернеті, — відповіли нам. Втім, про новоградські радіоточки в Інтернеті, зрозуміло, не прочитаєш. Тому із проханням прояснити ситуацію ми звернулися до керівництва місцевого радіомовлення.
За словами директора КП «Новоград-Волинське міське радіомовлення Лариси Гембарської, відновити у місті роботу місцевого радіомовлення було непросто, хоча ліцензію на мовлення півтора роки тому таки отримали — на численні звернення городян. Зараз щодня, говорить Лариса Володимирівна, у редакцію дзвонять стурбовані мовчанням радіо городяни, що, очевидно, свідчить про потребу у «новому-старому» місцевому ЗМІ.
— Було багато планів щодо роботи нашого радіо. Зокрема, якщо колись новини виходили в ефір двічі на тиждень, то вже півтора роки — щодня, окрім суботи та неділі. Проте склалося враження, що, окрім слухачів, місцеве радіо нікому більше не потрібне. Політика керівництва «Укртелекому» скидається на те, що радіоточок там взагалі хочуть позбутися, їх місяцями не ремонтують, люди змушені відмовлятися щоб даремно не платити. У сусідньому Коростені, наприклад, сьогодні працює дев’ять тисяч радіоточок, у Бердичеві — сім тисяч. У Новограді працювало 3,5 тисячі, а сьогодні й того вже немає. Доводиться пояснювати людям, що радіоточки — це є власність «Укртелекому», а не міста, ми лише орендуємо їх засоби зв’язку для мовлення, і з бюджету на це передбачені кошти.
У відповідь на листи в редакцію Віктор Мілін пообіцяв, що радіо людям відремонтують впродовж однієї-двох діб. А якою буде політика нового керівництва «Укртелекому», зокрема, щодо радіоточок, — про це на місцях ще не знають.
P.S. Чомусь дивно реагують іноді люди на посадах, коли журналісти звертаються до них із метою відстояти законні права читачів. Очевидно, не усі розуміють, що робота журналіста не просто писати статті, а допомагати і впливати на ситуації, що потребують вирішення. Редакція вдячна В.І. Міліну за своєчасну реакцію на наш дзвінок, але не слід шукати підводних каменів там, де їх немає. Усі хочуть читати цікаві матеріали. І завдання журналіста виконати це бажання читачів. Тож не варто вбачати у цьому спробу когось скомпроментувати.
Ці слова не стосуються конкретно аналізу ситуації в цьому матеріалі, бо журналістам доволі часто доводиться стикатися із цим у роботі. Фраза «Вам скажи — ви напишете», — схожа на звинувачення. Гадаю, це все одно, що сказати лікарю: «Вам скажи — ви вилікуєте…» Давайте виконувати свою роботу на місцях, тоді й взаємних нарікань поменшає. Треба звикати жити в інформаційному суспільстві. І очікувати на критику, якщо щось у роботі негаразд.