Зінаїда була жінкою обережною, стінам власного офісу недовіряла, тому й призначила зустріч на лоні природи.
Їх приїхало двоє. На «Вольво». З виду і не скажеш, що якісь зарізяки. Звичайні молоді чоловіки.
Зінаїда знала, чим ці хлопці займаються. Хоча вони і були однокласниками, проте, зайвих питань не задавала. Притримувалася старого, як світ, правила: менше знаєш — довше живеш.
— Скільки це коштуватиме? — спитала Зінаїда у Єгора.
— Для тебе можна і безплатно! — розщедрився колишній однокашник.
— Я за «спасибі» не хочу.
— А ти крута стала!
— Ну й ви, я бачу, не кіз пасете!
— Куди доставити об’єкт?
— Ось адреса. Вас зустрінуть. — І Зінаїда кокетливо всміхнулася: —Товар прошу не кидати і не кантувати!
— Доставимо у найкращому вигляді!
— Ось плата за роботу. І, будь ласка, без зайвих слів.
— Плата за ще не виконану роботу?
— А ви можете її не виконати?
— Хм. Прощавай!

Нестор Степовий постукав у двері і, дочекавшись запрошення, ввійшов до кабінету директора фірми.
«Тримається впевнено, ділова посмішка, пильний погляд спрямований на співбесідника». А ще Зінаїда для себе відзначила, що цей молодий чоловік стрункий і симпатичний.
— Мені повідомили, що наш представник відділу кадрів уже провів з вами співбесіду, — сказала господарка кабінету. — Ваша професійна кваліфікація в цілому відповідає нашим вимогам. І з завтрашнього дня можете приступати до справ.
— Дякую, Зінаїдо Павлівно!
— Сьогодні ви вільні.

Молодий чоловік сміливо зайшов до відділу міліції, але вже за мить завагався. Хотів уже вийти з приміщення, та його зупинив черговий капітан.
— Ви щось хотіли?
Парубок розгублено кивнув:
— Так, так. Заява у мене.
— Давайте зареєструю.
— Будь ласка!
— Міліціянт прочитав кілька рядків з написаного хлопцем, вирячився.
— Нічого собі!...

Нестор Степовий і мріяти не міг, що після закінчення економічного інституту йому практично одразу пощастить влаштуватися на роботу в столичну ­престижну фірму, та ще й з пристойним окладом.
Проте, радів недовго. Вже через тиждень Степового охопив розпач. Він помітив, що директриса почала забагато приділяти йому уваги. Спочатку вона (при зустрічах) кокетливо посміхалася, звабливим поглядом змірювала його з ніг до голови, а днями ошелешила:
— А ти гарненький!
Од несподіванки Нестор аж отетерів.
А керівниця фірми підійшла до нього впритул і прошепотіла:
— Мій водій захворів. Відвезеш мене на одну ділову зустріч.
— Але в мене інші обов’язки! — здивовано відказав Нестор.
— Нічого, почекають твої обов’язки!

В авто директриса поцікавилася:
— Ну як, влився в наш колектив?
Нестор мовчки кивнув.
Начальниця розсміялася.
— А ти мені спочатку здавався активнішим!
Нестор, уважно стежачи за дорогою, серйозно мовив:
— У мене правило: притримуватися субординації.
Зінаїда Павлівна наказала:
— Зупини машину! Ось тут.
Коли легковик пригальмував біля обочини, за якою розкинувся густий мішаний ліс, директриса несподівано поклала свою долоню на коліно молодого чоловіка і впівголоса проказала:
— Субординацію можна поміняти. Я дозволяю!
— Але…
— Що «але»? Ну? Я не симпатична? Кажи!
— Ні, ви гарна.
— Тоді що? Що?!
— Я не можу.
— Хм! — директриса різко прибрала свою руку з колін водія. Знову роздратовано хмикнула, а відтак кинула. — Поїхали! До офісу!
— А ділова зустріч?
— Я сказала: до офісу! — крикнула Зінаїда і, наче ображено, додала: — Ти сьогодні погано справився зі своїм завданням!
Нестор промовчав. Вирішив не вдаватися до пояснень, у даній ситуації це виглядало би безглуздо.

Наступного дня директриса викликала Нестора до себе.
— Степовий, ви знаєте, які були ваші обов’язки у відділі збуту товарів?
Нестор відповів не одразу, постарався зрозуміти, навіщо керівниця поставила перед ним таке запитання. Не інакше, як хоче помститися за вчорашнє. Тому вирішив відповісти точно і стисло:
— Так, знаю, — і при цьому додав. — До речі, за місяць моєї роботи у відділі збут нашої продукції збільшився на третину.
Зінаїда Павлівна, скривившись, хмикнула. А відтак владно кивнула на стілець, що стояв за столом навпроти неї:
— Сідай!
Молодий економіст сів. Випрямив спину. Притиснув губи. Весь — увага.
Господарка кабінету з хвилину мовчала, покручувала в руках кулькову ручку. Очевидно, збиралася з думками. Зрештою, проникливо дивлячись на підлеглого, несподівано з посмішкою сказала:
— Нестор!.. Часом, не нащадок Махна?
Нестор не зрозумів, до чого хилить директриса. Разом з тим не знає, чому збрехав:
— Так.
Зінаїда Павлівна аж вирячилася:
— Справді?!
— Кажу ж.
— Та ні, жартуєш!
— Ні.
— Хм! А я-то думаю: звідки така впертість! А чому тоді Степовий?
— Предки колись прізвище змінили. Часи смутні були.
— Н-да, твій предок охочіший був до дівчат! Та гаразд, — Зінаїда Павлівна, зрозумівши, що Степовий говорить неправду, налила зі скляної пляшки в стакан газованої води, повільно зробила ковток і з притиском повела далі. — А тепер, нащадок батька Махна, слухай мене уважно. Я тебе найняла на роботу тільки через те, що вирішила зробити своїм коханцем!
Нестор заперечливо захитав головою:
— Не вийде.
— Чому?
— Я маю наречену.
Зінаїда Павлівна залилася сміхом. А коли заспокоїлася, сказала:
— Давно мене так не смішили! Наречена почекає! Ніхто її не вкраде! А ось таку роботу можеш втратити.
Це вже заділо за живе. Нестор різко відказав:
— Я за місце не тримаюся. І в нас нічого не вийде. Я справді кохаю свою дівчину, і незабаром ми маємо одружитися.
Директриса розлютилася:
— Що за дикунські принципи! Спустися з неба!
— Я з нього вже давно спустився.
Зінаїда Павлівна, розгнівавшись, вихлюпнула Нестору в обличчя залишки води в стакані. Відтак просичала:
— Пішов геть! Ти звільнений! Дебіл!

Нестора викрали наступного дня. Силоміць запхнули в бус, як якийсь лантух. Рот заліпили скотчем, на голову натягли плетену шапку.
— Лежи й не рипайся!
Везли довго. Потім полоненого затягли в один із будинків дачного масиву. Коли з його голови зняли шапку і поставили перед Зінаїдою Павлівною, він навіть і не здивувався. Лише з презирством кинув:
— Я здогадувався, до якої знаної фігури мене везуть!
Вона посміхнулася.
— Все гонор показуєш? Ну-ну! — і подала браткам знак, щоби ті бранця провели в іншу кімнату.
Нестора роздягли. Руки й ноги прив’язали до билець ліжка…

Степовий пробув у полоні кілька тижнів. Досхочу награвшись зі своєю «іграшкою», Зінаїда випустила Нестора на волю. Однак при цьому коротко попередила:
— Якщо комусь хоча б слово про це розкажеш, — уб’ють!
Нестор Степовий спочатку й не думав звертатися до правоохоронних органів, та коли подумав, що на його місці можуть опинитися інші, — написав заяву.
Викрадачку і її однокласників-бандитів було заарештовано.
Прим. Імена в матеріалі змінені.