Напередодні Дня медичного працівника ми зустрілися з головним лікарем Новоград-Волинського міськрайТМО Василем Борисом, який розповів нам про те, як розвивається галузь медицини на прикладі лікувального закладу, який він очолює:
— Василю Миколайовичу, в нашій державі розпочинається реформування охорони здоров’я. Як ви особисто, як керівник лікувального закладу, оцінюєте всі ті зміни, які відбуваються і мають відбутися в галузі?
— На мою думку, цей процес спізнився років на 15-20, щонайменше. І зараз є дуже багато скептиків, які критикують реформу. Мовляв, хіба ж на часі реформи, коли в багатьох лікарнях немає необхідного обладнання для надання медичної допомоги, не вистачає лікарів. Парадоксально, але саме через це потрібно реформувати охорону здоров’я. Тут виникає інше запитання — чому так повільно йде реформування? Що гальмує впровадження реформи в нашій державі? Це, найперше, дуже низька проінформованість населення про саму суть реформи. Прикро, але Міністерство охорони здоров’я і навіть ми, медичні працівники, досконало цього ще не розуміємо. Адже самі ж і не роз’яснили нашим людям — який кінцевий результат реформування.
Ми мусимо переконати, довести, що реформа впроваджується не просто для галочки, а для того, щоб радикально покращити надання медичної допомоги від рівня села і до рівня обласного центру і, навіть, нашої столиці.
На жаль, в якості надання медичної допомоги ми відстали від наших сусідів європейців: поляків, чехів і, навіть, білорусів і росіян, де дуже давно розпочато реформування охорони здоров’я. У населення склалося враження, що реформи — це закриття лікарень, фельдшерських пунктів, фельдшерсько-акушерських пунктів, скорочення лікарів, медичних сестер, зменшення видатків на охорону здоров’я. Але це зовсім не так. Реформи — це комплекс заходів, який передбачає реорганізацію малоефективних лікувальних закладів, у заклади, які будуть надавати медико-соціальну допомогу. Це хоспіси, лікарні сестринського нагляду. Наше населення зможе одержувати медико-соціальну допомогу, разом з тим збережуться робочі місця для медичних працівників, які будуть вивільнені під час реформування медичних закладів.
Уже давно втратили своє призначення дільничні лікарні, як медичні заклади. По-друге, це розподіл медичної допомоги на первинну і вторинну. Населення має усвідомити, що основна дійова особа охорони здоров’я — це сімейний лікар. Як тільки люди зрозуміють, що спочатку потрібно звертатися до сімейного лікаря, тільки тоді зникнуть черги в лікарнях. Сімейний лікар повинен надати до 80% медичної допомоги, але це в разі, якщо людина вчасно звертається за медичною допомогою. Він же ж має розробити медичний маршрут для пацієнта — скерувати на необхідні обсте­ження, консультацію у вузького фахівця — отоларінголога, офтальмолога, хірурга і т.д.
Реформування вторинної медичної допомоги — це дуже важливе питання, бо воно зачіпає зміну статусу лікувальних закладів. В результаті реформи мають бути створені госпітальні округи — система лікувальних закладів, у яку входять лікарні невідкладної допомоги, лікарні планової медичної допомоги, хоспіси, лікарні сестринського нагляду, лікарні відновлювального лікування. Госпітальний округ повинен об’єднувати від ста до стап’ятдесяти тисяч жителів, залежно від щільності населення, і це передбачає об’єднання кількох районів. У центрі госпітального округу буде функціонувати багатопрофільна лікарня невідкладної допомоги, де надаватиметься висококваліфікована медична допомога — хірургічна, ортопедична, офтальмологічна, пологова, кардіологічна, нейрохірургічна. В малих ра­йонних центрах залишаться лікарні планового лікування, в яких функціонуватиме 4-5 відділень.
— Василю Миколайовичу, але саме ці моменти і викликають найбільший супротив у населення невеликих містечок, і саме через що йде несприйняття реформи.
— Так, чомусь у населення і місцевої влади цих районів виникає така думка, що у них взагалі заберуть медицину, і за медичною допомогою потрібно буде звертатися в обласні лікувальні заклади. Можу пояснити це на прикладі нашого міськрайТМО, яке на 80% вже готове стати регіональним центром. Та ми і зараз вже є регіональним центром для наших сусідів — Ємільчинського і Баранівського районів. І це не їх проблема — це реалії нашого життя. Для того, щоб лікар міг якісно виконувати операційне втручання, він повинен щодня працювати в операційній. Якщо в нашому закладі таких хірургічних втручань виконується до 4 тисяч на рік, то в Ємільчиному 500, а в Червоноармійську хірург взагалі раз на тиждень оперує. В цьому і є суть реформи. Ніхто не забирає лікувальний заклад у названих мною районах — там залишиться лікарня, але вже трохи іншої структури. Залишиться терапевтичне відділення, гінекологічне, хірургічне — для планових хірургічних втручань або ­екстрених і дитяче відділення. Якщо провести реформу, то населення дуже швидко відчуло би покращання надання медичної допомоги.
Ну і третій крок реформування — організація третинної медичної допомоги, яка буде надаватися в обласних лікувальних закладах і науково-дослідних інститутах.
— Яка ж ситуація в нашому місті і районі?
— Ми вже протягом багатьох років працюємо над реформуванням галузі охорони здоров’я, практично все те, що пропонується і запроваджується в пілотних регіонах, ми вже пройшли. Ще 2008 року в нашому місті і районі відбулося розмежування на первинну і вторинну медичну допомогу. Маємо напрацювання у фінансуванні первинної і вторинної медичної допомоги, практично всі лікарі пройшли стажування зі спеціалізації «сімейна медицина», розбудовуємо межу амбулаторій лікувальної практики, але залишається ще дуже багато проблем. До кінця 2012 року у нашому місті буде створено центр первинної медичної допомоги — для цього потрібно прийняти відповідні рішення міської і районної ради. Центр потрібно укомплектувати висококваліфікованими медичними працівниками, обладнанням, що потребує значного фінансування.
Як я вже сказав, маємо всі передумови для створення госпітального округу. Це не просто гарні слова, а експертний висновок фахівців Євросоюзу, які запроваджували проект реформування вторинної медичної допомоги в Україні в 2008-2010 роках. І учасником цього проекту було наше міськрайТМО. Експерти проекту зробили висновок, що якраз Новоград-Волинське ТМО може бути моделлю створення госпітальних округів для всієї України при умові деякого допрацювання. Дуже важливо те, що у нас уже є поєднання двох бюджетів, бо це об’єкт спільної власності.
У результаті спільних зусиль міської і районної влади, а найперше — Голови Верховної Ради Володимира Литвина — є початок проекту­вання, і в цьому році має розпочатися будівництво нового хірургічного корпусу — на це вже виділено 8 мільйонів гривень. Впровадження в дію цього корпусу дасть змогу надавати кваліфіковану медичну допомогу не тільки жителям Новоград-Волинщини, але й навколишніх районів. На рівні нашого лікувального закладу ми вже давно впроваджуємо сучасні хірургічні втручання і вже давно повинні виконувати такі хірургічні втручання як ендопротезування, автоскопічні втручання в суглобах, ендоскопічні втручання, високотехнологічні втручання в офтальмології. Для цього потрібне сучасне високотехнічне обладнання.
За результатами своєї діяльності, у 2011 році Новоград-Волинське ТМО посіло друге місце на Житомирщині. Це важливо, бо підтверджує те, що ми на правильному шляху і докладаємо всіх зусиль для того, щоб покращити медичну допомогу жителям нашого регіону.
Важливо те, що в місті Новограді-Волинському, в одному з небагатьох у нашій області, є приріст населення. Смертність нижча за народжуваність, що теж позитивно говорить про рівень медичного забезпечення.
Але ми маємо багато проблем. Цього року дуже погане фінансування із державного бюджету — ми можемо забезпечити тільки заробітну плату медичним працівникам на 11 місяців. І це при тому, що заробітна плата медиків є однією з найнижчих в Україні. Менше за нас отримують тільки працівники культури.
— Маючи такі проблеми з фінансуванням, наскільки забезпечене сьогодні міськрайТМО необхідним медичним обладнанням?
— Тільки завдячуючи В.М.Литвину, ми вже протягом 15 років щороку отримуємо медичне обладнання, додатково до того, що можемо закупити за бюджетні кошти. В цьому році таких коштів ми отримали 800 тисяч гривень. Провели значну реконструкцію та ремонти приміщень лікарні.
— Василю Миколайовичу, часто запитують — чому кошти витрачаються на ремонти, а не на медичне обладнання або на медикаменти?
— Так, доводиться чути таку думку. Але хочу пояснити, що ремонти потрібні для того, щоб не розповсюджувалася внутрілікарняна інфекція, бо навіть у такій благополучній країні як США від неї помирає досить великий відсоток пацієнтів. І власне тому ми в цьому році попросили кошти на реконструкцію і капітальні ремонти. Тож, 8 мільйонів ми отримали для початку будівництва хірургічного корпусу, 700 тисяч — для завершення реконструкції пологового відділення і фасаду старого хірургічного корпусу, 300 тисяч — для продовження капітального ремонту приміщення дорослого інфекційного відділення, 600 тисяч — для ремонту фасаду травматологічного відділення і другого поверху, 150 тисяч — на капітальний ремонт при­ймального відділення і 300 тисяч — на капітальний ремонт приміщень поліклініки. Це значні кошти, і на кінець року наш лікувальний заклад набуде зовсім іншого естетичного вигляду, не кажучи вже про те, що люди повинні лікуватися в нормальних умовах. Всі перераховані мною кошти отримані з державної субвенції за сприяння В. Литвина. Торік такої допомоги ми отримали 3 мільйони 100 тисяч гривень на реконструкцію пологового відділення і 300 тисяч для початку капітального ремонту дорослого інфекційного відділення. За його ж сприяння ми отримували обладнання, завдяки якому можемо впроваджувати нові технології. Ми перші на Україні отримали цифровий флю­орограф. Маємо ендоскопічне обладнання, ­обладнання для діагностичного відділення, дихальні апарати. Все це дуже позитивно відображається на якості лікувального процесу. Не маючи всього цього, я навіть не усвідомлюю, які би у нас були перспективи.
— Василю Миколайовичу, як вирішується на рівні міськрайТМО питання кадрового забезпечення?
— На жаль, наші лікарі працюють на одному ентузіазмі. І тільки тому, що Новоград — далеко не найгірше місто в Україні, ми маємо задовільне кадрове забезпечення. Недостатньо фахівців невідкладної медичної допомоги, лікарі-реанімологи також проблема — оце й усе. А от на селі є величезна проблема з лікарями загальної практики. Сучасні молоді люди не хочуть іти працювати в село, де немає житла і дуже низький рівень заробітної плати, де немає соціальної складової, нормальних доріг і сполучення, автомобілів для сімейних лікарів — все це відображається на тому, що в 5 амбулаторіях немає зараз лікарів. Загалом у державі не вистачає 50% лікарів-педіатрів. А з тих, які працюють, 70% — пенсіонери. Тому питання кадрів через ці всі моменти в галузі медицини стає проблемним.
— За кілька днів ваше професійне свято — День медичного працівника. Що б ви хотіли побажати колегам, колективу, який очолюєте, з цієї нагоди?
— З нагоди свята, Дня медичного працівника, щиро бажаю всім міцного здоров’я, витримки, життєвого та професійного натхнення, миру, злагоди та добробуту у кожному домі!