«Коли ще у нашій країні відбуватиметься така велична подія як чемпіонат Європи з футболу? Та, мабуть, уже не за нашого покоління», -— такі думки полонять свідомість багатьох українських вболівальників. Не виняток і я. Час спливає, і на свої очі побачити чемпіонат шанс випаде ще не скоро, якщо взагалі випаде... Адже поїхати у Німеччину чи Англію — не кожному з нас по кишені. Тож, прийнявши рішення бодай на день поринути у вир футбольних пристрастей, вирушаю до столиці. Того дня на «Олімпійському» мав відбутися матч Швеція — Англія, а наша футбольна дружина грала у Донецьку проти французів. Звісно, співпереживати зі скандинавами чи британцями особливого бажання не було, тому вирішив разом із багатотисячним натовпом вболівати за нашу збірну біля величезних екранів на Хрещатику — у так званій фан-зоні.
ВОНА — СИДИТЬ, ВІН (ЧЕМПІОНАТ) — ТРИВАЄ...
Хрещатик перекритий від самої Бесарабки до Майдану незалежності. Тут — пішохідна зона, якою прогулюються тисячі фанатів і гостей столиці. Є й такі, яким, за великим рахунком, до футболу байдуже, але задля цікавості вони вирішили навідатися сюди. Тут же на Хрещатику, перед фан-зоною, стоять палатки на підтримку Юлії Тимошенко. Мабуть, розрахунок був на те, що приїжджих глибоко схвилює доля екс-прем’єрки, але... З усього видно, що європейці не особливо переймаються нашим політичним життям, сюди ж бо приїхали прості хлопці і дівчата, для яких сам чемпіонат, його атмосфера — це нагода весело провести час, порозважатися...
Наближаємося до входу у фан-зону. Їх кілька — з різних боків. На кожному охоронці перевіряють всіх, хто входить на територію. Пропонують добровільно показати вміст сумок. «Та що ж у мене може бути у такій невеликій сумочці?», — жартома питаю у сек’юріті. «Газовий балончик, наприклад, — відповідає, і, пересвідчившись, що все у нормі, пропускає, — Проходьте».
ЯКБИ БУЛО МОРЕ ПИВА...
На що одразу звертаєш увагу — то це на кількість пива! Здається, пиво усюди — тисячі пластикових бокалів та пляшок миттєво спорожнюються, і шанувальники хмільного напою поспішають за новою порцією. Іноземців можна зрозуміти — вартість улюбленого напою у рази дешевша в Україні, ніж у них на батьківщині. Спостерігав потішну картину — група шведів попиває англійський «Карлсберг» — офіційне пиво ­Євро-2012, поряд англійці смакують французьке «Стелла Артуа», німці віддають перевагу «Оболоні»... Ось така футбольна пивна толерантність! Звісно, це не стосується самого футболу, де на оксамитових полях тривають запеклі поєдинки. Між іншим, уже згодом вичитав в Інтернеті, що, за підрахунками, київська фан-зона спожила 200 тисяч літрів хмільного напою — нічогенький результат! Тому і не дивно, що основна проблема, з якою зверталися до лікарів, — це наслідки пивного перепою.
ШВЕДИ — ВЕСЕЛІ, АНГЛІЙЦІ — НАБУНДЮЧЕНІ
Оскільки того дня наша столиця приймала матч Швеція — Англія, тож найбільше на вулицях зустрічалося фанів цих збірних. Це викликало певні труднощі з ідентифікацією, адже національні кольори України і Швеції — синьо-жовті. Тож, щоб зрозуміти, хто ж перед тобою, доводилося придивлятися — що на футболці — хрест чи тризуб. Зустрічалися також поляки, німці, норвежці, французи, росіяни...
Оскільки найбільше у Києві було саме шведів, — вони і правили бал. Веселі, усміхнені — вони охоче фотографувалися з усіма бажаючими. А скільки кумедних костюмів того дня довелося побачити! Англійці вели себе стриманіше. Ближче до 20 години фани обох збірних рушили на «Олімпійський», де, як відомо, згасла надія скандинавів на успішний чемпіонат...
НАТОВП... РОЗІГНАВ ХМАРИ
Все ближче до початку матчу у Донецьку фан-зона наповнювалася новими вболівальниками. Врешті утворилося щось на кшталт шпротів у банці — такої тісняви ще не бачив. А далі... Зрештою всі все бачили самі — жахлива злива і повна невизначеність — відбудеться матч у Донецьку чи ні? У Києві теж розпочався дощ, але натовп так скандував і підтримував нашу збірну, що хмари... розійшлися. Через годину матч продовжився, і після першого тайму ми жили надією! Однак, не судилося... Тисячоголосий розпач двічі прокотився Хрещатиком...
Після фінального свистка почалося найнеприємніше... Тисячі людей ринули до виходів, виникли затори, у такі хвилини відчуваєш себе соломинкою у вирі... На щастя, ніхто не впав, і натовп нікого не понівечив... Чи можна було організувати безпечний вихід, — сказати важко, адже за деякими даними, того вечора у фан-зоні перебувало 180 тисяч людей...
Попри все, поразку нашої збірної, тісняву, — враження залишилися незабутні. На зворотній дорозі у нашому вагоні їхали молоді німці у Львів, де їхній збірній належало помірятися силами з данцями. Знову було багато пива, вони виявилися доброзичливими і щедрими — вгощали своїх сусідів по купе. «Щасливі німці, — подумалося,-— ваша футбольна дружина точно не поїде з чемпіонату зарання... А наші хлопці... Які б вони не були, але ми все-одно їх любимо і вболіваємо, бо ми — українці!».