НАРОДЕ МІЙ
Народе мій, не допусти війни,
Вона життя священне забирає,
Як сиротами йдуть у світ старі й малі
Й потоки сліз ніхто не зупиняє.

Народе мій, країну збережи,
Підтримай мир думками і трудами,
Щоб України дочки і сини
Прославились у Всесвіті віками.

КОБЗАРЕВЕ СЕРЦЕ
Вже давним-давно на білім світі
Постать ця у камінь зодяглась.
Наш Кобзар поринув у граніти,
Кров його туди перелилась.
Стоїмо, сльозу зронивши скупо,
Вже несила навіть говорить:
Бо й з граніту його серце гупа
І за нас, за кожного, болить…

ПОКЛИК СОВІСТІ
Було колись — країна існувала,
Яка вождя-нездару поховала.
А згодом за синами голосила,
Як політичний труп вставав з могили.
Нам незалежність безкровно дали,
В нас безоплатно майбутнє забрали,
Щоби стерв’ятники — «власті арли»
Нашою ж зброєю нас убивали.
Нам залишили морозний майдан,
Сльози батьків і неспокій народу.
Вже зависа над юрбою тиран
І у бруківку вростає свобода.
Ми народились... І завше були.
Кожного, кажуть, узято «на мушку».
В нас ненадійні столичні тили,
Де жебракують безликі «тітушки».
Поруч нахабно гарчить автозак...
Хлопці, «коктейлі» залпом по гадах!
Кожен із нас — український козак
Й Січ наша, браття, на барикадах!

ШУКАТИ ПРАВДУ

Шукати правду, щоб на правді
Вознести світлий храм життя,
В закутій холодом облозі
Майдану чуть серцебиття.

Чи знало серце в ту хвилину,
Що на жертовний йде олтар,
Що то остання є краплина
Своєї крові людям в дар.

Земля горіла, дзвони били,
Небесні Ангели зійшлись,
Єднання у братів молили
Та з сотнею увись знялись.

А Правди храм — ще у руїнах,
Сумління просять купола,
Хай згорена, терпка сльозина
Торкнеться правдоньки чола.

І знов весна сережки приміряє,
Блакитну сукню вітерець гойда,
Підсніжник у поклоні світ вітає,
А ряст зелений стежку проклада.
Й здається, знову серце молодіє,
Злітає разом з птахом до небес,
Заглянь в кохані очі, хай радіє
Той, хто щиро вірує в тебе.

Нам всім так хочеться тепла й любові,
Від сонця, неба й рідної землі,
А ще від того, хто у кожнім слові
Несе в житті нас на своїм крилі.
В лазурнім березневім передзвоні
Знов відчуваєм подих новизни
І гріють сонцем лагідні долоні,
З’єднавшись з оберегами весни.
Скажи мені, що я найкраща в світі,
Що ти мені даруєш цілий день,
Й щасливий сміх долине до блакиті,
І Всесвіт нам співатиме пісень.

В ЄДНАННІ — НАША МІЦЬ І СИЛА
Ми вийшли з нашого народу
І на одній живем землі,
Сини і дочки свого роду,
Освячені теплом ріллі.

Благослови нас, правий Боже,
На чисті помисли в путі,
Хай пам’ятає про це кожен —
Нащадкам жити в майбутті.

В єднанні — наша міць і сила,
Гуртом здолаємо нужду,
Всміхнеться доля нам щаслива,
Земля в вишневому квіту.

СПОГАД
Дитячі роки швидко пливуть,
Хоча нам здавалось все навпаки.
Хотілось тоді дорослими буть,
І мріяли ми про це залюбки...
Мама казала: «Дитинство — це рай»,
А я так хотіла дорослою стать...
Часто ходила стежкою в гай,
Та й стала пісні вітру співать...
Ігри надворі, казки вночі,
Все це таке вже далеке...
Та пам`ятають ще очі мої,
Як зустрічала колись я лелеку...
Дитячі роки швидко пливуть,
Згадаємо ми про них ще не раз,
Захочеться нам смак їх відчуть,
Але дитинство не повернеш назад.

Когда будет вам сто лет, —
Возьмёте альбом полистать,
На лавке ждёт уже сосед,
Чтобы о прошлом поболтать.
Проходят люди, младше вас,
У них есть ваше отраженье.
Теперь настал иной уж час —
Вы стали старше, с уваженьем.
И день идёт, как целый год,
Для нас летит он, как стрела.
И ждёте Вы детей приход,
А у нас — все вечные дела.
Но мы сердцем рядом с вами,
Когда счастье или беда.
Взрослеем мы тоже с годами
И всё понимаем тогда.

ВЕСНА
Растрепало волосы ветром озорным,
И весна нас радует солнцем золотым.
Скоро — праздник женщин, и душа поёт,
Трелью соловьиною веселит народ.
Яркими букетами алых роз,
Нежными рассветами и сияньем звёзд.
Ливнями весенними омывает дождь,
И стучится в сердце искры огонёк.
На весну похожий аленький цветок!

ПЕСНЯ
Между небом и землёй песню спой,
Нет любимее тебя на земле, родной.
Руки к небу подниму, к Богу обращусь,
Чтоб хранил он нас с тобой от молвы людской.
Чтобы людям мы несли радость и покой,
Нет счастливее тебя на земле, родной.
Песня льётся через край, как ручей весной,
А навстречу бежит май с пламенной красой.
Нежно я к тебе прижмусь, обними, родной,
Упадёт слеза на грудь, как роса весной.